От і стався новий потужний інформаційний скандал, після якого російська опозиція не те що не оговтається – вона буквально почне пожирати сама себе. Оскільки прихильники Фонду боротьби з корупцією (ФБК) віритимуть у його «святу» правоту, а всі решта побачать вуха ФСБ, то повний розбрат гарантовано. І разом їм вже ніколи не бути. Порозуміння і компроміси виключені. Про спільну діяльність можна забути. Кремль і Лубʼянка можуть святкувати свою остаточну перемогу. І цю перемогу їм забезпечує Фонд боротьби з корупцією (ФБК) покійного Алєксєя Навального. Фонд, який звинуватив ізраїльського громадського діяча і філантропа Лєоніда Нєвзліна у замовленні кримінальних замахів на діячів ФБК, зокрема Лєоніда Волкова. Фальшивий ФБК Діяльність ФБК в Росії завжди викликала певне нерозуміння того, якою насправді є його мета. Оскільки головною метою Фонду була лише боротьба з корупцією. Не рух за ліквідацію бандитсько-гебешного режиму. Не боротьба з імперським устроєм Російської Федерації і переформатування влади. Не відмова від агресивної зовнішньої політики і припинення воєн. А для, перефразовуючи Віталія Портнікова, боротьби з корупцією, щоб зробити російську машину агресії і вбивства ще більш ефективною. Насправді ФБК за всіма канонами не мав би вважатися політичною структурою. Такий собі громадський рух, спрямований на боротьбу з однією із суспільних вад – корупцією. Політичним ФБК робила присутність в ньому Алєксєя Навального. Людини безстрашної, але не візіонера. Справжні мотиви якого, пустити російський рух саме по такому шляху, тепер годі зрозуміти. Єдиним поясненням може бути те, що боротьба з корупцією була свого роду прелюдією до справжньої політичної боротьби за владу. Не за докорінну зміну системи. А цього цілком вистачало, щоб завоювати симпатії російського народу і замінити одних держиморд іншими. Але навіть до цього не дійшло. Зі смертю Навального ФБК втратив голову і сенс в подальшому існуванні. У нього забрали яскравий прапор боротьби за омріяну справедливість. Правда були спроби передати цей прапор вдові – Юлії Навальній. Не злетіло і не зайшло. Але треба було щось негайно робити. Для осиротілого Фонду і родини принаймні капіталізувати імʼя Навальний. Для Кремля – продовжити життя ФБК, організовуючи раз за разом усілякого роду вкидання та колотнечу в середовищі опозиції. Волков, Кац, Пєвчіх Про своє персональне майбутнє керівництво ФБК стало задумуватися ще при живому Навальному. І як би тепер Марія Пєвчіх та Лєонід Волков не рядилися в шати борців із засиллям олігархів, кілька недавніх історій це повністю дезавуюють. Зокрема, мова йде про скандальний відхід з посади голови правління ФБК Лєоніда Волкова. Який «не за так», треба розуміти, підписав колективний лист до Єврокомісії з проханням зняти санкції з керівництва «Альфа-Груп»: Міхаїла Фрідмана, Пєтра Авена, Гєрмана Хана та Алєксєя Кузьмічова. Тому теперішня атака на Нєвзліна і Ходорковського говорить радше про боротьбу прокремлівських олігархів з тими, що опинилися по інший бік барикад. Або про те, що російські спецслужби вирішили востаннє використати ФБК у своїй спецоперації, спаливши його остаточно. Треба додати, що політичні біографії постраждалого Лєоніда Волкова і головної викривальниці Марії Пєвчіх не є до кінця чистими. Дивлячись на послужний список Волкова можна зрозуміти, що той піднімався політичною драбиною якось дуже легко. За всю свою «опозиційну» діяльність, яка полягала в організації виборів Навального, він відбувався штрафами та короткими увʼязненнями на кілька діб. Загалом відсидів у різний час десь близько 95 діб. Бурхлива діяльність також ніяк не відбилася на житті його родини. Його батьки і брат й надалі живуть в Росії. Разом із Максімом Кацом Волков так і не поніс політичної відповідальності за «розумне голосування», яке відкрило всі шлюзи для заповнення путіністами усіх рівнів влади. Після чого Кац ще раз «відзначився» на останніх президентських «виборах» в Росії, активно закликаючи брати участь в голосуванні. Забезпечуючи Путіну легітимність через високу явку на виборах і, вдаючи наявність в Росії демократичного процесу. До слова, між Волковим і Кацом ще раніше стався конфлікт. Довший час вважалося, що це були розходження політичного характеру. Нібито Кац погрожував звернутися в правоохоронні органи і донести на неправомірні дії членів виборчого штабу. Насправді мова йшла про колотнечу за впливи. Тоді Навальний розвів обох у різні відділи, але з часом осудив деструктивну діяльність Каца. Проте остаточно правда вилізла значно пізніше, коли співробітниця штабу Єкатєріна Патюліна звинуватила Волкова в сексуальних домаганнях. А через якийсь час, у 2020-му, стала дружиною Міхаїла Каца. Зрозуміло, що після смерті Навального ФБК був приречений. Але знову таки на поверхню вийшла раніше не дуже відома журналістка Марія Пєвчіх. В послужному списку якої було кілька корупційних розслідувань і те, що вона супроводжувала Алєксєя Навального в Новосибірськ, коли того отруїли агенти ФСБ. Пєвчіх також має кілька темних моментів у своїй біографії. По-перше, керівником її дипломної роботи на соціологічному факультеті МГУ був звихнутий на російському нацизмі і один з фундаторів путінізму – професор Алєксандр Дугін. По-друге, вона ще в 2010 році виїжджала в складі російської молодіжної делегації у Ванкувер. А це означає, що з «молодих нігтів» була в кадровому резерві російського режиму. І найголовніше. Опозиційна діяльність Пєвчіх зводилася до глорифікації Навального та навʼязування його хибної тактики російському суспільству. Для чого й був знятий документальний фільм «Навальний». Подальша ж діяльність Марії Пєвчіх є абсолютно деструктивною. Її документальний мінісеріал «Предатели» покликаний остаточно внести розбрат в яку-не-яку російську опозицію. Якщо уважно придивитися до сценарію і викладу матеріалу, то це явно задум Лубʼянки з нейтралізації Міхаїла Ходорковського. Це фільм не про грабіжницьку приватизацію початку 1990-х, а про формування негативного ставлення до опозиції, яку підтримує Ходорковський. Не про справедливість, коли награбоване має бути повернуте народу, а про інформаційну підготовку нової націоналізації великого бізнесу на користь злочинного режиму. Тобто Марія Пєвчіх майже неприховано бере участь у програмі російського режиму щодо нового перерозподілу великої власності. Де першими постраждають найменш лояльні до правлячої кліки власники бізнесу. А далі «програма» буде продовжена, бо «все для фронту, все для перемоги» Росії Путіна. Недавно стало відомо, що Марія Пєвчіх є відповідальною (разом з розслідувачем Хрісто Грозєвим) за остаточне формування списку тих, кого путінський режим вирішив обміняти на своїх агентів. Специфіка цього обміну полягала в тому, що «виміняні» політики з ходу завдали непоправного удару по російській опозиції. І Кара-Мурза, і Яшин, навіть не оговтавшись, заявили про несправедливість накладених на Росію санкцій. Про необхідність зняття санкцій з простих росіян, які незаслужено страждають. Про те, що росіяни не винні, а вся провина лежить особисто на Путіні. Тобто, наратив ФБК про виключну персональну війну Путіна і невинуватість Росії – на лице. Загальний висновок, на жаль такий: ФБК є звичайним інструментом в руках путінського режиму. Попри те, що цей режим використав і вбив його лідера і засновника Навального. Чому саме Нєвзлін? Після того, як стало очевидним, що діяльність ФБК і «обмінна» операція бажаного результату не дали, треба було завдати остаточного удару по опозиції. А оскільки єдиною більш-менш системною російською опозицією залишалося середовище навколо Ходорковського, удар прийшовся по «Антивоєнному комітету Росії», проукраїнському Лєоніду Нєвзліну і рикошетом по Міхаїлу Борісовичу. «Сокирний» характер цієї провокації свідчить, що вона задумувалася в стінах російських спецслужб. Почерк той самий, що й у 2003-2008 роках, коли Росія звинуватила Нєвзліна у кримінальних злочинах. Тоді вона знайшла двох громадян Ізраїлю (Нудельман, Шимоні), які виступили з ініціативою піддати екстрадиції до Росії Нєвзліна. Але Верховний суд Ізраїлю визнав російські заяви неаргументованими і відхилив петицію. Про безпідставні атаки Прокуратури Росії на Нєвзліна свідчить також справа про підозру в причетності того до вбивства колишнього співробітника ФСБ Алєксандра Літвінєнка. Хоча подальше розслідування показало, що Літвінєнко був отруєний полонієм за завданням Кремля. Що операцію здійснював Луговий, який одразу був «обласканий» режимом, став депутатом Держдуми і просто зіркою телебачення. Про доказову базу теперішніх звинувачень з боку ФБК навіть не доводиться говорити. Оскільки матеріал, наданий ефесбешним «рішалою», який живе в Росії, є сумнівним. Пєвчіх та ФБК не володіють оригінальними записами, а отже будь-яка експертиза є неможливою. Вся «доказова» база зводиться до відчуттів самої Пєвчіх. А її пояснення того, для чого було Нєвзліну замовляти нікому невідомого Волкова, до заяв, що їх хотіли купити, але вони не продаються. Зрештою, «Матеріал» вперше зʼявився на пропагандистській RT ще 6 вересня, але не зайшов. Тому, треба розуміти, російські спецслужби прийняли рішення остаточно поховати проєкт ФБК і здійснити через нього цю примітивну атаку. Найдивнішим у всій цій історії є те, що у Нєвзліна начисто відсутній мотив у «замовленні» замаху, з подальшим переправленням в Росію Лєоніда Волкова. Для нього Волков, Пєвчіх і весь ФБК просто ніщо. Лєонід Нєвзлін дуже давно заявив, що з російською політикою не має нічого спільного. Що він в той бік навіть не дивиться. А після повномасштабного вторгнення Росії в Україну, зайняв виразно проукраїнську позицію. Він надає українцям важливу допомогу, фінансує медіа і вважає, що «найкращим майбутнім для Росії є її розпад». Чим і відрізняється від позиції давнього друга і партнера по бізнесу Міхаїла Ходорковського. Той ще пробує боротися за Росію. Саме тому ФБК і обрав ціллю своєї брудної атаки Лєоніда Нєвзліна, привʼязуюючи до нього Ходорковського. Нічим іншим, як помстою ФСБ Нєвзліну за проукраїнську позицію цей скандал назвати не можна. І виглядає, що ФБК хотів вполювати двох зайців, а вчинив самогубство. Автор – Василь Расевич, IQ-аналітика Підготовано спеціально для LVIV.MEDIA