Парадокс, але війна для Путіна – це єдиний спосіб продовжити собі життя. Уявімо ситуацію, що Путін усвідомив, що Росія не витримає збройного протистояння із підтримуваною Заходом Україною. Що російська економіка, включно з військовою її складовою, без західних технологій впаде у стан стагнації. Що Китай та Іран не зможуть більше надавати необхідний для війни ресурс. Що північнокорейська зброя більше надається для руйнування та масового терору, але не для досягнення воєнних успіхів. Відчув на прикладі відключення російської економіки від долара і євро, що санкції проти Росії стануть для її економіки смертоносним зашморгом. Усвідомив, що як би довго не тривала епопея з «паралельним імпортом» – кільце блокади зімкнеться. А тоді Росію чекають страшні незворотні процеси. Життя Путіна – це війна Навіть зрозумівши та усвідомивши всі загрози, Путін не зможе погодитися на мирне завершення війни. Бо для нього і правлячих в Росії еліт погодитися на перемирʼя – це підписати собі смертний вирок. Тому що мир передбачає підведення риски під усіма «здобутками» війни, а заодно покаже весь абсурд даної затії. Її трагічний результат стане очевидним навіть для громадян Росії. Особливо, коли почне стрімко падати рівень життя в країні, а громадяни змушені будуть відмовитися від звичних благ. Війна потрібна Путіну насамперед для перемикання уваги російських громадян із внутрішніх проблем, які невідворотно будуть наростати із застосуванням санкцій та економічною блокадою Росії, на зовнішні «успіхи» та завдання. Не варто забувати й про мобілізаційний потенціал війни. І аж ніяк не в плані мобілізації громадян до війська, чого режим сам боїться як вогню, а тому тримає в таємниці процес рекрутингу. Тут радше йдеться про розбурхування гіперпатріотичних настроїв. Типу – Росія у ворожому оточенні, тому треба обʼєднатися в один моноліт і дати відсіч ворогу. І цим пояснити своєму народові для чого була потрібною війна. Тобто, війна потрібна для війни. Бо війна продовжує політичне і фізичне життя Путіну. Страхи життя без війни Після укладення миру доведеться демобілізувати значну частину «героїв». Які, призвичаєні до насильства і грабежів, прийдуть у цивільне життя і вимагатимуть для себе статусу «понад законом». Бунти і боротьба за володіння і так обмеженими ресурсами можуть привести країну на грань громадянської війни. Якщо до всього додати регіональні, міжнаціональні та міжрелігійні проблеми (мусульманський чинник), то довго Путіну на вершині цього вулкану утриматися не вдасться. Апетити олігархів, які ще більше збагатилися на війні, так само не стануть меншими. Крім усього, їм доведеться зійтися у відчайдушному герці внутрішньої боротьби кланів. І тут Путін, якщо не зможе задовольнити їхні апетити, може легко виявитися зайвим у нових розкладах. Неодмінно зʼявляться охочі «розрахуватися» зі Заходом і Україною саме Путіним. Повісивши на нього всі гріхи і злочини. І запропонувавши Заходу мирний і демократичний транзит влади в Росії. Що обіцяє Путіну в кращому випадку суд в Гаазі, а в гіршому – долю румунського диктатора Чаушеску. Також після укладення миру, а навіть перемирʼя, найбільшого незадоволення треба буде очікувати від касти професійних військових. Які зуміли зробити на війні казкові статки. Мир для російських військових та десятків тисяч калік покаже їхню непотрібність у цивільному житті. До всього треба додати, що ті «соціальні ліфти», що працювали під час війни і супроводжувалися неймовірним підняттям заробітків для всіх причетних до так званої СВО, припинять існування. А звільнення в запас цілої армії непризначених для мирного життя чоловіків загрожує вже не просто соціальним бунтом, а катастрофою для усього суспільства. І все це відбуватиметься під акомпанемент: «Я вас туди не посилав». І знову ж таки вся увага цих військових злочинців буде прикута до особи Путіна, який і послав їх на цю бійню. Зʼявляться поважні проблеми і в соціальній сфері. Кільце справжніх санкцій досить швидко проявиться у вигляді швидкісної девальвації російських грошей. Зробить неможливим не тільки «паралельний імпорт», але й так звичні гігантські валютні надходження від продажу енергоносіїв. Держава змушена буде перебудуватися повністю на воєнні рейки. Що приведе до росту цін, браку товарів народного вжитку, припинення модернізації виробництва, неможливості заміни амортизованого обладнання. Смерть Путіна або смерть Росії Про невідворотність зазначених процесів можна говорити вже. Оскільки теперішні санкції вже стосуються не так самої Росії, як тих країн та фірм, які їх порушують. Що зробить їх більш контрольованими і ефективними. Тому єдиним порятунком для Путіна та його режиму є максимальна пролонгація війни. Путін мислить в категоріях, де він і Росія – тотожні поняття. Він вважає, що його смерть стане смертю Росії. В його голові начисто відсутня думка, що своєю політикою і війною він веде до загибелі Росію. Він ніколи не відмовиться від війни, навіть якщо розумітиме, що це погибель для РФ. Бо ж для чого Росія без Путіна? Тому він чіпляється за кожну можливість продовжити війну. Сподіваючись на виснаження людського ресурсу в Україні, втому українців і Заходу від війни та підривну діяльність його агентів впливу в демократичному світі. Він вважає, що так зможе «протягнути» до наступних президентських виборів у США. Результати яких, на думку росіян, покращать їхні позиції й значно ослаблять допомогу Україні. Що на практиці швидше за все виявитися марними сподіваннями. Якщо навіть припустити, що омріяним для Путіна президентом Америки стане ексцентричний Дональд Трамп, то це аж ніяк не буде означати, що ультиматум припинити війну стосуватиметься виключно України. Зрозуміло, що вимога зупинити війну значною мірою стосуватиметься самого Путіна і його держави. На що, через вище зазначені причини, той аж ніяк не зможе погодитися. І тоді почнеться справжнє пекло для Путіна та його режиму. Тому ніякого іншого виходу, як задушити «ненаситну гадину» спільними воєнними зусиллями, щільною економічною блокадою та міжнародною ізоляцією у демократичного світу нема. PS. В наступній статті піде мова про роль українського сегмента кланово-олігархічної системи у розвʼязанні Путіним війни проти України та західного демократичного світу. Автор – Василь Расевич, IQ-аналітика Підготовано спеціально для LVIV.MEDIA