Консервативна революція під виглядом виборювання додаткових «прав» для національних держав у складі Євросоюзу триває. Спектр цієї боротьби досить широкий. Це й відкритий наступ на ґендерну рівність, заборона абортів та залякування «гомодиктатурою». Це також спроби узалежнити судову гілку влади від правлячої партії. І найголовніше – це свого роду «резекція» законів, що забезпечують демократичну змінність влади та запобігають появі авторитарних тенденцій. Вихолощують або згортають демократію. Все це відбувається під виглядом захисту національної самобутності та збереження державного суверенітету від засилля брюссельської бюрократії. Насправді все це зводиться до принципу – забезпечити найменше втручання Брюсселю у внутрішні справи країни та отримати якнайбільше фінансових дотацій. Отримати якнайбільше фінансових дотацій на розвиток і не допустити в країну біженців з Близького Сходу та Африки. Спротив окремих національних урядів набув у цьому питанні рішучих форм і справно допомагав правим популістам перемагати на виборах. Ситуація перетворилася на певною мірою перетягування линви між національними урядами та Брюсселем. Подібне стало можливим завдяки тому, що всі важливі рішення в ЄС мають бути прийняті одноголосно. Не зважаючи на величину країни та її внесок у спільну фінансову скарбницю. Таким чином мала бути забезпечена рівність усіх учасниць ЄС. Повторення принципу, який існував у старій Речі Посполитій – liberum veto. Коли достатньо було одному шляхтичеві на сеймі вигукнути «nie pozwalam», як рішення ветувалося, а робота сейму і сеймиків заходила в глухий кут. Такий жорсткий, здавалося б, демократичний принцип свідчив про одне – слабкість центральної влади короля та неодмінну появу різного роду ворогуючих між собою коаліцій. Він паралізував роботу сеймів і робив неефективним управління державою. І зрештою спричинив її розвал і поділ між сильнішими сусідами. Проте найцікавішим у нашій сьогоднішній ситуації, коли так само рішення не може бути прийняте, якщо за нього не віддадуть свої голоси усі сто відсотків країн-членів є те, що сучасний Євросоюз – це не тільки економічне обʼєднання, але й політичний союз країн, що сповідують спільні демократичні цінності. Недотримання або порушення яких мало б відображатися на статусі країни-порушниці. Але механізми покарання або виключення не розроблені. А «покарання» обмежуються блокуванням фінансових дотацій. Складається ситуація, коли утверджується переконання, що Брюсселю й так не відвертітися від своїх зобовʼязань, а от на іграх всередині країни можна багато що здобути. Наприклад, перемогти на виборах. До всього додалася ще одна можливість заробити капітал. Яка в умовах запровадження санкцій проти країни-агресора Росії дозволяє отримувати величезні дивіденди на лобіюванні російських «інтересів». Робиться це під виглядом захисту своїх національних інтересів – забезпечення країни дешевими енергоносіями або постачанням стратегічно важливої продукції. Насправді ж керівники таких країн як Угорщина і тепер Словаччина отримують чималі бонуси за просування «російського» порядку денного в ЄС. Блокування ініціатив європейської спільноти щодо надання допомоги Україні. Кожного разу, перед тим як запровадити черговий пакет санкцій проти Росії, ЄС має подолати «угорське вето». Якщо донедавна ЄС, домовляючись з Угорщиною, ішов на поступки, то тепер уряд Орбана перейшов ледве не до відвертого шантажу. Відкрито заявляючи, що не погодиться на виділення Україні допомоги в сумі 50 мільярдів євро до 2027 року. Щоб зрозуміти усю складність протистояння всередині ЄС треба пригадати і недавні напружені відносини між керівництвом Євросоюзу та консервативним урядом ПіС у Варшаві. Відомо, що польським консерватистам не подобалася зростаюча роль Німеччини в ЄС. Вони вбачали у посиленні її позицій свого роду нову експансію з мирного завоювання Європи. Скидається на те, що якби не відкрите лобіювання Угорщиною російських інтересів, то союз Будапешта і Варшави проти умовного Берліна був би забезпечений. Брюссель неодноразово намагався вплинути на угорський та польський уряди, блокуючи фінансову допомогу через проблеми, повʼязані зі згортанням демократичних процедур. З боку Будапешта і Варшави це сприймалося як зазіхання на їхні національні інтереси. Хоча свого часу, коли країни Центрально-Східної Європи просилися в Євросоюз, то вони намагалися усіляко переконати «стару» Європу в тому, що поділяють основоположні принципи цього демократичного обʼєднання. Вони також погоджувалися з тим, що добровільно делегують частину національних повноважень наддержавному утворенню під назвою Європейський Союз. І от це останнє перетворилося на поле боротьби між консерваторами (націоналістами) та демократами, що сповідують європейські принципи. Під час дуже гострої виборчої кампанії до Сейму в польському суспільстві надзвичайно поглибився розкол щодо того як реагувати на позицію Брюсселю. Середовище ПіС однозначно наполягало на рішучому спротиві «централізаторським» змінам в ЄС. А головного на той час опозиціонера, лідера Громадянської коаліції Дональда Туска звинуватило у просуванні інтересів Берліна. Громадянська коаліція та партії союзниці здобули на цих виборах перемогу. І тепер курс Польщі може зазнати істотних змін. В тому числі щодо можливого реформування ЄС. Яких змін тепер варто чекати? Відомо, що Євросоюз давно потерпав від свого федеративного устрою з правом вето усіх країн-учасниць. Щоб розблокувати роботу Союзу та зробити управління більш ефективним у середовищі Народної партії виникла ідея внести зміни до основного Трактату ЄС. Дві найпотужніші країни ЄС – Німеччина і Франція замахнулися на право вето. Якщо цей задум вдасться реалізувати, то право вето залишиться в країн тільки у випадку прийняття нових членів. У всіх інших голосуваннях має бути задіяний інший принцип – більшість важливіша за одностайність. В такому разі блокування однією країною рішення ЄС стає майже неможливим. Згідно пропонованих змін до Трактату має бути знижений поріг голосування в Європейській Раді. Національні уряди мають погодитися на передачу Брюсселю ще десяти компетенцій, які стосуються публічного здоровʼя (включно з репродукційним), лісництва, міжнародної транспортної інфраструктури, політики щодо зовнішніх кордонів, закордонних справ, зовнішньої безпеки, оборони, цивільної оборони. При голосуванні у всіх цих питаннях більше непотрібним буде одностайне рішення, а можна буде обійтися більшістю. В пропонованих змінах консервативні угорці, поляки та словаки бачать однозначний євроцентристський наступ. Тобто перетворення ЄС із федеративного утворення на свого роду централізовану наддержаву. Питання, на яких консервативні сили різних мастей «робили» непогану політику, а саме: заборона абортів, сексуальна освіта в школі, починаючи з молодших класів, «зелена» енергетика, трактування свобод ЛГБТ+ перейдуть до компетенції Брюсселя. Можливо, це стане завершенням періоду анархії, спричиненого аналогом старого liberum veto і переходом до більш чесних і відповідальних відносин. Подолання цих проблем матиме надзвичайно важливі наслідки і для України. Оскільки зміни в основному Трактаті розблокують дії Брюсселя на допомогу Україні. Заберуть важелі впливу у відвертих посіпак Москви. Структурують управління. Чим дадуть нові шанси Євросоюзові. Важливо їх не змарнувати. Саме тому останнім часом з Будапешта, Братислави і навіть Варшави було чути голоси, що вони не проголосують за вступ України в ЄС. Це просто їхній останній шанс, з правом вето в руках, виторгувати щось для себе у Брюсселю. Завданням України є вистояти, перемогти і посилити своїм членством Євросоюз. Тепер також слово за новим урядом Польщі. Здається, що протистояння і шантажу Євросоюзу з боку Варшави більше не буде. Орбан та Фіцо опиняться в меншості. А от як виглядатимуть справи в «старих» країнах Європи, де до влади починають приходити праві популісти – залишається відкритим питанням. Василь Расевич, IQ-аналітика Підготовано спеціально для LVIV.MEDIA