«Не кричи гоп, поки не перескочиш» - так вчить українська народна мудрість. Для вироблення зваженої позиції вона вкрай необхідна, а от для прогнозування і перспективного планування часто виступає в ролі стримуючого чинника. Саме тому, щоб не виявитися неготовим, треба вже ґрунтовно обдумувати питання, якою буде перемога, як її зафіксувати і яку нову систему міжнародної безпеки слід утвердити. Зрозуміло, що йдеться про перемогу в сучасній гібридній війні, а отже й перемога буде істотно відрізнятися від всіх відомих нам історичних прикладів. Вже зараз зрозуміло, що не буде підписання акту капітуляції на зразок тієї, що була укладена в Компʼєнському лісі, оскільки це тільки додало сил майбутньому реваншизму і зробило вибух Другої світової війни питанням часу. Не лежатиме в руїнах Кремль і умовний Собянін не вийде з білим прапором перед армадою об’єднаних військових сил Заходу й України, оскільки вони не увійдуть на територію Росії. Проте вже зараз можна почути від Сета Мултона – демократа, члена Палати представників від штату Массачусетс, що США бажають такої поразки Росії від України, щоб вона не завдала шкоди «глобальній стабільності». Під час виступу в Інституті Гадсона він заявив також, що США не мають наміру «знищувати Росію». Не бажають ганебної поразки Росії. А причиною всьому – ядерна зброя. Також західні експерти поки що стиха, але все частіше заявляють, що потрібні не тільки військова перемога без дезінтеграції Росії і скочування її у васальну залежність від Китаю, але й заміна «покоління переможців» в Україні. Необхідна заміна неефективної української цивільної бюрократії на людей, які будуть в стані забезпечувати самостійний і стійкий розвиток України. Принаймні такі думки можна було прочитати у свого роду дайджесті Ігоря Саславського, написаного на підставі західних аналітичних джерел. Як бачимо, тут зафіксована не тільки тверда позиція Заходу щодо майбутнього Росії, але й поставлене не менш важливе «домашнє завдання» для України. І цим завданням не можна аж ніяк легковажити вже тепер. Що таке поразка Росії і Що таке перемога над Росією? З поверненням Україною всіх своїх територій, ймовірно, закінчиться російсько-українська війна. Але для трансатлантичних структур це стане найбільшим викликом: що робити далі? Як повалити путінський режим і як ініціювати зміни в самій Росії? Хто це зробить? Хто буде здійснювати перебудову Росії і кому це під силу? На жаль, не може бути й мови про те, що Росія розвалиться і Захід почне рекрутувати у нову владу абсолютно чесних і незаплямованих людей. Та й де їх взяти? Опозиціонери до путінського режиму або сидять в тюрмах, або витіснені на той же Захід. Їхні структури і партії фактично розгромлені. Залишається буквально кілька малоймовірних сценаріїв. Перший – це змова олігархів та управлінців найвищого рангу. Другий – військовий путч на зразок бунту Прігожина, але з доведенням до закономірного фіналу. Або ж третій – повернення політичних емігрантів на внутрішній політичний «ринок» Росії з повільним, поетапним транзитом влади. Щодо третього сценарію, то він виглядає найбільш імовірним після військової поразки Росії. Але тут Захід знову опиниться перед майже невирішальною проблемою не тільки щодо того, як повернути назад в Росію теперішніх емігрантів, але й про те, як зробити, щоб населення Росії їх прийняло і дозволило реінтегруватися у політичні процеси. Як розвіяти у «глибинного народу», сформоване державною пропагандою переконання, що це все зрадники Росії, які працювали на ворога і призначені свого роду наглядачами з боку ненависного Заходу. Як відродити демократичні інститути? Як замінити буквально всю бюрократичну вертикаль, яка побудована за принципом державного феодалізму. Знову ж таки, хто і яким чином буде боротися з рецидивами ідеології путінізму? Саме з огляду на це Захід не хоче ані тотальної поразки Росії, ані тим більше її розвалу. Під час транзиту влади Заходу доведеться домовлятися з найменш замараними, вибачте, російськими елітами. Навіть буде потрібно опертися на старі бюрократичні структури, щоб не допустити анархії і громадянської війни. А отже, будуть потрібні росіяни з впливами і з опертям на розгалужені мережі. Серед яких виявляться не тільки олігархи, військові, високі чини з адміністрації, але й російські опозиціонери, ліберали і не тільки. Змова олігархів проти Путіна – таким був тривалий час західний сценарій повалення путінського режиму в Росії. Він себе не виправдав, хоча й був найбільш прийнятний для Заходу і російських еліт. Двірцевий переворот на усунення від влади Путіна, здавалося б, був найбільш імовірним, оскільки дозволяв уникнути загрози громадянської війни. Проте виявився неможливим для реалізації на практиці через те, що більшість олігархів вирішили відсидітися і дочекатися того, коли Захід та Україна впораються з режимом і прийдуть доних з пропозиціями «обустроіть Росію». Вони не побоялися санкційного тиску, «перебиваються» як можуть в Лондоні, а то й продовжують заробляти на війні. Вони зауважили хитання Заходу щодо заморожених російських капіталів, найняли досвідчених адвокатів і майже впевнені, що після війни багато не втратять. Оскільки знову ж таки, більш за все Захід захоче скористатися їхніми впливами всередині Росії. Єдині незацікавлені в реалізації такого сценарію були Китай та Іран. Тому що Путін сам поставив себе в такі умови, коли мусить обслуговувати китайський сценарій перетворення Росії на його економічну колонію. І зрозуміло, що варіант усунення Путіна від влади в Росії буде сприйнятий Китаєм як відвойовування Заходом позицій в Росії. Тому варто сподіватися якнайбільшої протидії реалізації цього сценарію, як з боку самого Путіна, так і Китаю. Ще одним незаперечним фактом є те, що російське суспільство є не просто антизахідним, а ворожим до Заходу. Тому не варто сподіватися, що воно так просто сприйме «варягів» Заходу. Щоб домовитися, потрібно буде щось цьому суспільству обіцяти. Треба памʼятати, що ті релоканти, що зараз перебувають на Заході: політики, журналісти, публіцисти та інші, фактично претендують стати резидентами нової влади. Єдине, що можуть обіцяти ліберали з території Європи – це виступити в ролі посередників між Заходом і Росією і «замовити слівце» про зменшення або зняття з Росії санкцій після війни. А то й блокування в ролі нової влади виплати Росією репарацій Україні. Це їхній таємний ключик, який мав би відімкнути серця росіян. Середовище опозиціонерів не те, що не однорідне – воно в більшості випадків антагоністичне. В теперішній ситуації більшість релокантів займаються облаштуванням свого особистого побуту в Європі, тобто зароблянням капіталу на статусі та отриманні західного фінансування для реалізації майбутніх проєктів в Росії. Дехто з них вже втішається фінансовою підтримкою окремих російських олігархів. Деякі прокладають шлях до нового можливого лідера Росії, наприклад, мера Москви Собяніна. Інші в пошуку додаткових спонсорів революції в Росії. Саме тут і розходяться у цій війні інтереси України з планами російської антипутінської опозиції. Яка насправді не бажає Росії поразки. Не хоче руйнування російської економіки. Яка хоче просто замінити кліку Путіна собою. Зрозуміло, що такий сусід Україні непотрібний і треба думати про те, що насправді буде в інтересах України. А тому після перемоги, Україні не варто дуже багато очікувати від того, як і наскільки буде покарана Росія. Гнів і бажання помсти мають поступитися холодному розрахунку. Треба памʼятати, що злочинами проти людяності будуть займатися міжнародні інститути. А Україні треба подбати про демілітаризацію Заходом Росії, створення нової надійної міжнародної системи безпеки та зобовʼязанням того, що залишиться від Росії виплатити гігантські репарації. Ну а потім – непроникна стіна. Автор – Василь Расевич, IQ-аналітика Підготовано спеціально для LVIV.MEDIA