Чим далі, тим важче читати українські новини – постійно супроводжує когнітивний дисонанс. Передовсім через те, що найрозумніші в світі експерти, політологи та журналісти повсякчас демонструють розумову відсталість американського президента (та й всього американського адміністративного апарату, чого ж гріха таїти), а також його низькі морально-етичні якості. І при цьому вперто вимагають від нього допомоги для України та Європи. Але як ідіот може допомогти розумному? І чому покидьок та психопат повинен це робити? Дуже дивно. Ще й зовсім незрозуміло, що заважає такому Трампу рішуче і одним махом «здати» Україну Путіну, про що нас давно попереджають експерти? Звідси виникає наступне питання – хто «від імені українського суспільства» оцінює ситуацію і на основі чого? Як так сталося, що вітчизняний медіа-простір перетворився на щось середнє між базарною сваркою та пролетарським застіллям? Наче ж бо у 2023-2024 роках усвідомили, що накачування суспільства емоційним ширпотребом типу «пес Патрон верхи на Байрактарі летить пити каву на ялтинській набережній» до добра не приводить. Звідки ж береться бажання звернути в іншу крайність, тепер уже з акцентом на «тупих піндосах»? Добре, що крім «української експертизи» існують інші, а також першоджерела та факти, до яких наші спеціалісти рідко добираються. От коли Трамп щось «заявляє», стоячи в дверях, то інтернет рясніє цитатами та далекосяжними висновками на їхній основі, а коли опублікували щорічний публічний звіт розвідувальної спільноти США «аж» на 30 сторінок – то нічого цікавого… Але ж твереза оцінка ситуації важлива умова при прийнятті рішень. Особливо, коли політичні рішення в країні приймаються в тому числі з оглядкою на суспільні настрої. Які в нас, як ми розуміємо, формуються експертами заголовків та мемів. У цьогорічному звіті розвідок нема нічого про «наших слонів» та «рижих мавп», зате є про основні загрози, що турбують Вашингтон. Головні страхи американців – це фентаніл, транснаціональна злочинність, тероризм та ісламізм, ядерне стримування Росії, Китаю, КНДР, Ірану та, що дивно, Пакистану. А також побудова протиракетного «Золотого куполу», розвиток ШІ, економічна фрагментація світу, Арктика та протистояння великих держав. Зрозуміло, що для нас найцікавіше мало б міститися у рубриці «Україна», але такої рубрики в звіті нема, як і нема рубрики «Ізраїль», зате обидві країни часто згадуються в контексті інших викликів, не лише регіональних. Натомість багато уваги приділено загрозам з боку Росії. І якщо уважно, а головне неупереджено, почитати цей документ, то все стає більш-менш логічно й прогнозовано, хоч і не «переможно». Росія для Америки – це перш за все протистояння в Арктиці і констатація того факту, що руками Росії часто діє Китай. А також усвідомлення, що Москва не полишає надії зайняти важливе місце в багатополярному світі. Плюс визнання, що війна з Україною знизила потенціал РФ, який вона могла б використати в інших частинах світу. Крім того, Москва становить загрозу для безпеки космічних супутників (через погрози застосувати ядерну зброю на орбіті), хоч уже і не розглядається Вашингтоном як конкурент в освоєнні космосу (це місце зайняв Пекін). Нас часто обурює спосіб подачі інформації теперішньою адміністрацією США. Порівняно з часами Байдена чи риторикою європейців, слова американців часто звучать як холодний душ чи звинувачення жертви, але заради справедливості скажу, що такий стиль стосується не лише України. Наприклад, американська розвідка пише, що Пекін і Москва вважають США та союзників агресорами, тому «можуть відповісти силою, якщо вирішать, що їхнім інтересам в Європі чи Азії загрожує небезпека» – не складно передбачити, як це витлумачать в Україні. Як мінімум, що Трамп «віддає Європу другу Владіміру». Що ж тоді казати ізраїльтянам, якщо про них в документі сказано «використовують силу, щоб провокувати чи підривати позиції сусідів-суперників»? Як мінімум «палії війни», а насправді - союзники. Загалом, американці просто та без зайвих емоцій описують Росію, Китай, КНДР та Іран головними країнами-загрозами. І єдине, що відрізняє в цьому списку Росію – те, що вона займається просто шпигунством, не постачаючи в США наркотики (як Китай), і не підтримуючи ісламістів (як Іран). Зате продовжує розробляти і використовувати хімічну та біологічну зброю, в тому числі «у тисячах атак проти українських збройних сил». Якщо хтось серйозно вірив, що американці не бачать змін в сучасному способі ведення війни, що вони відстають, не вчаться, не використовують унікальний український досвід і так далі – все не зовсім так, або зовсім не так. Просто не обов’язково цитувати Герасимова і використовувати російський термін «гібридна війна», щоб описувати світ. Наприклад, американці для цього мають вислів «допорогове насильство». Роль дешевих безпілотників їм зрозуміла, особливо у поєднанні з потужнішими ракетами. І навіть, але це вже взагалі стрес для українського експерта, американці знають про існування підводних безпілотників… Вони зробили висновки з російсько-української війни, і тепер розуміють, що час перевірки й адаптації нових систем озброєння на фронті треба розраховувати максимум на кілька тижнів. Що потрібен баланс між якістю зброї та її масовістю. Що можна воювати як Україна – без власної космічної розвідки, але з використанням комерційних супутників та допомоги партнерів. А ще в Америці розуміють, що їхні вороги уже розпочали підготовку для майбутнього знищення американських супутників, зокрема Starlink, оскільки побачили їхню важливість. Мабуть, у Вашингтоні не такий цікавий рельєф, як у Києві, бо замість «Щекавиці» американці планують перш за все захищатися від можливих ядерних ударів. Тим більше, що останнім часом зросла вірогідність того, що багато неядерних держав спробують отримати власну ядерну зброю. У нас таку перспективу пов’язують переважно з деструктивною політикою Путіна і Трампа, а в Америці – з неефективністю міжнародних угод та санкцій. Ніхто їх не боїться, виявляється, на відміну від зброї масового знищення. Росія, на думку американців, свідомо порушує попередні домовленості з США стосовно ядерних арсеналів. При цьому загроза ядерного протистояння Москви та Вашингтону сприймається як цілком реалістичний сценарій. Дуже тверезо американська розвідувальна спільнота оцінює співпрацю так званої сучасної «осі зла»: Китай допомагає Ірану та Росії переживати західні санкції, постачає в РФ технології та товари подвійного призначення, купує нафту і газ, дозволяючи наповнювати скарбницю; КНДР допомагає Москві у військовому аспекті, так само як Захід допомагає Україні – а разом усе це «знижує мотивацію Москви до перемир’я з Україною». І хоча така співпраця диктаторів посилює загрози для США, їхній повноцінний союз малоймовірний через суттєві суперечності між ними. Ось тут, до речі, можна посперечатися, бо по мірі збільшення залежності від Китаю, інші диктатури будуть все більше підкорятися його волі. Європу США вважають важливою, але ослабленою через безконтрольну імміграцію (і як наслідок – поширення ісламізму) та непродуману економічну політику – можна сказати, передають «привіт» євроскептикам напередодні всіх наступних європейських виборів найближчих років. Окремо автори звіту звертають увагу на диверсійні зусилля Москви, направлені проти європейських промисловості та громадянського суспільства, на спроби «розпалити заморожені конфлікти» на Балканах, а також – на пошкодження інфраструктури, яка використовується в т.ч. для допомоги Україні. Все це Росія здійснює, не залишаючи так званої «сірої зони геополітичної конкуренції». Американська розвідка не виключає, що врешті «ескалаційна спіраль у триваючому конфлікті» може привести до прямого військового зіткнення з країною НАТО та подальшого обміну ядерними ударами вже із США. Як альтернативу пропонують використати прагнення Москви до багатополярності світу таким чином, щоб послабити її зв’язки з Пекіном через налагодження зв’язків із Вашингтоном. Ось і весь секрет, який вперто «не помічають» в Україні. Чому ж, запитає вдумливий читач, Америка просто не покарає Росію за агресію проти України? А тому що «незважаючи на втрати під час війни, чисельність російських сухопутних військ зросла», авіація та флот мають більший потенціал, ніж до початку повномасштабного вторгнення, Росія має зброю проти космічних об’єктів, ракети і підводні засоби, небезпечні для США, удосконалює ядерну тріаду і залишається стійкою до санкцій, хоча і збільшує через це залежність від Китаю. Не бачать американці «чмобіків», швидкого колапсу і спустошених складів… Більш того, поки триває захоплення українських територій, керівництво РФ вірить (не керівництво США, це важливо), що здобуває перемогу. Завдання США – змінити динаміку, не допустити прямого зіткнення Росії із НАТО, досягнути миру, а тоді покращити стосунки США-РФ (тобто погіршити стосунки Росії з Китаєм та КНДР). Важливо зауважити, що в цьому звіті не США вважають Росію рівною собі – в звіті констатують так би мовити «медичний факт», що це росіяни вважають себе рівними Америці та Китаю, а тому прагнуть досягнути «привілейованого становища» та «запобігти подальшому розширенню НАТО на колишньому радянському просторі, особливо в Україні». Нічого дивного в тому, що Росія ділиться з Іраном розвідувальною інформацією для американців немає. Навпаки, така ситуація дозволяє Вашингтону так само вільно оперувати в тому числі на Кавказі та в Центральній Азії. Отже, не так давно можна було почитати свіжу Стратегію національної безпеки США, в якій містилася відповідь на питання «чого хоче Вашингтон». Зараз, з огляду на зміст свіжого публічного звіту розвідувальної спільноти, можна приблизно уявити, чого у Вашингтоні остерігаються, а чого відверто бояться. Чому це ніяк не корелюється з інформаційним порядком денним в Україні – загадка, непідвладна навіть найкращим розвідникам. Автор – Назар Кісь, IQ-аналітика Підготовано спеціально для LVIV.MEDIA