Було лише питанням часу, коли протистояння між президентом Каролем Навроцьким і чинним урядом Дональда Туска досягне критичної межі. Не таємниця, що президент Навроцький явно поставив собі за мету зруйнувати правлячу коаліцію, розвалити уряд і довести ситуацію до нових виборів, сподіваючись на кращу кон’юнктуру для своїх політичних однодумців. Попри те, що за Конституцією президент РП не керує, а представляє країну, Кароль Навроцький узявся ветувати більшість важливих законопроєктів, які приймає Сейм з подання уряду. Тактика, якщо чесно, деструктивна. Особливо з огляду на світовий неспокій – війну в Україні, а тепер ще й в Ірані. Ускладнює ситуацію і дезорганізація в Європейському Союзі: криза ідентичності, протистояння з Америкою Трампа та загроза нових заявок на вихід із ЄС. І все це якнайбільш концентровано проявилося в сучасній Польщі. Польсько-польський гордіїв вузол Останні президентські вибори показали, що польське суспільство поділилося ледь не навпіл. Кароль Навроцький переміг завдяки підтримці неповних 370 тисяч виборців, але розпочав свою каденцію політикою з позиції сили – не «зшиваючи» поляризоване польське суспільство, а ще більше протиставляючи його. Він спробував втручатися в роботу уряду, з чого нічого не вийшло. Намагався вести паралельну до уряду міжнародну політику, чим лише демонстрував світові нелад, який охопив його країну. Не «байдикував» також уряд Дональда Туска, який при першій же нагоді підсвічував неповну компетентність Кароля Навроцького. До всього цього ще варто додати затяте довготривале протистояння «на знищення» між лідером ПіСу («Право і справедливість») Ярославом Качинським та Дональдом Туском — тепер прем’єром коаліційного уряду. Можна довго пояснювати причини цього конфлікту, ведучи мову про ідеологічні розходження, особисте несприйняття і банальну боротьбу за владу. Але справжньою причиною цього протистояння є кардинально різне бачення того, якою є Польща і яким має бути її майбутнє. Щоб це не прозвучало надто загально, скажімо так: Ярослав Качинський підтримує сильну польську національну державу, навіть якщо доведеться пожертвувати членством у ЄС. Дональд Туск є адептом спільного європейського майбутнього держави, навіть якщо заради зміцнення ЄС доведеться поділитися з Брюсселем більшими повноваженнями. І саме тут пролягає політичний розлам у Польщі. Під час двох попередніх каденцій ПіСу відносини з Євросоюзом ставали дедалі складнішими. Брюссель мав багато претензій щодо змін у польському законодавстві, на які реагував обмеженням дотацій з унійного бюджету, фактично ставлячи Польщу в один ряд з Угорщиною Орбана. Але ситуація змінилася в результаті парламентських виборів, після яких прем’єром знову став недавній «євробюрократ» Дональд Туск. І знову загострилося протистояння між урядом та президентом держави, яким був висуванець ПіСу Анджей Дуда. Проте найбільш гострим воно стало тоді, коли президентом обрали Кароля Навроцького. Щоб пояснити ситуацію, потрібно додати, що, можливо, Кароль Навроцький має завдячувати своїм обранням президентові США Дональду Трампу. Який відкрито підтримав кандидатуру Навроцького і вселив деяким полякам надію, що аморфний ЄС їх не захистить, а от американські військові бази – так. Практично Дональд Трамп вирішив використати Польщу за президентства Навроцького як таран для розвалу Євросоюзу, а самого Навроцького зробити свого роду диверсантом. Тим більше, що і очільник ПіСу Ярослав Качинський, і президент Кароль Навроцький відкрито тяжіють до ідей МАГА, але в «польському» виданні. Що передбачає різкий опір заходам Брюсселя з перетворення ЄС на наднаціональне, майже державне утворення. Такі заходи є вкрай необхідними для того, щоб зберегти Євросоюз і зробити його міцною одиницею у великій геополітичній грі. Без цих реформ Європейська унія посиплеться і припинить існування. Або ж стане жертвою якого-небудь ситуативного російсько-американського альянсу. А найбільш вірогідно – гібридної російської атаки на одну з Балтійських країн або на саму Польщу. Європа, не маючи власної армії і достатньо амуніції, перекладе все на самооборону країни. Причому досвід російсько-української війни та активних бойових дій в Ірані із втягуванням у конфлікт усього регіону Затоки показав: воєнний ресурс США обмежений. А що буде у випадку китайсько-американського конфлікту навколо Тайваню? Чисто фізично американських ракет до розташованих у Польщі HIMARS не вистачить. Та й розміщені вони радше для захисту самих американських військових баз. Південнокорейські літаки, закуплені в кредит, не мають до них зброї. Тому уряд ще з 2024 року висунув ідею створення спільної з ЄС програми озброєння. І коли такий закон пройшов затвердження у Сеймі, президент Навроцький його заветував. Навколо чого побили горшки президент і прем’єр. Суть проблеми Тепер можна твердо сказати, що через проєкт SAFE (Security Action for Europe) у Польщі розгорілася масштабна політична криза. Оскільки мова йде не тільки про багаторічний кредит від ЄС, а й про суверенітет та стратегічний вибір союзників. За програмою SAFE Польща могла отримати близько 44 млрд євро (майже 200 млрд злотих) у вигляді довгострокових пільгових кредитів від ЄС для переозброєння. Ці кошти мали піти на ППО, кібербезпеку та зміцнення «Східного щита» на кордоні. 12 березня 2026 року, у 27-му річницю вступу Польщі до НАТО, Кароль Навроцький ветував закон, аргументуючи це тим, що кредит на 45 років підсадить Польщу на фінансову голку Брюсселя. Замість цього він запропонував проєкт «SAFE 0%» - фінансування армії за рахунок внутрішніх ресурсів (зокрема золотовалютних резервів Національного банку Польщі), без зовнішніх боргів. Президент і опозиційна партія «Право і справедливість» стверджують, що SAFE дає Брюсселю право контролювати польські оборонні витрати. Вони побоюються, що ЄС зможе блокувати кошти під приводом «порушення демократичних стандартів», як це вже було з коштами на відновлення після пандемії (KPO). Криза оголила також розбіжності у військовій стратегії – опозиція та президент вважають, що SAFE спрямований на те, щоб «відсунути» Польщу від закупівель у США та Південній Кореї і змусити купувати європейську (передусім німецьку та французьку) зброю. Називаючи це спробою поставити Польщу «під німецький чобіт». Натомість уряд наголошує, що SAFE дозволяє фінансувати спільні проєкти з Україною та зміцнювати європейський оборонний промисловий комплекс, що є критичним в умовах агресії РФ. Одні звинувачують у тому, що «німецькі запроданці» хочуть запроторити Польщу у вічну боргову кабалу до Брюсселя (що гірше – до Берліна), а інші – в намаганні розграбувати золоті резерви країни. Прем’єр Туск, коментуючи вето президента, заявив, що це або робота на лобістів іноземних збройних фірм, або просто брак розуму. Бо ніхто при здоровому глузді не позбавить свою країну інвестицій на 200 млрд злотих. Бо ніхто притомний не діятиме на користь корейських та американських збройних фірм всупереч розбудові польських. Перед екстреним засіданням уряду він пояснив, що ті кошти від ЄС призначалися не тільки на оборону, але й у вигляді інвестицій у розвиток оборонної промисловості та інфраструктури. І, звичайно, передбачали збільшення робочих місць. На думку Туска, вето президента не зупинить проєкт. Просто буде важче. Можливо, доведеться йти шляхом підписання окремих угод. А поки що світ дивиться на Польщу зі здивуванням, оскільки саме Варшава виступила ініціатором розробки SAFE, а тепер, коли інвестиції могли почати надходити вже через кілька тижнів, відміняє програму забороною з боку президента. Уряд уже заявив про запуск «Плану Б», щоб забезпечити фінансування прикордонників та поліції, проте стратегічні контракти на переозброєння армії можуть бути відкладені на роки. І все заради того, щоб консервативні євроскептики могли підготувати ґрунт для найбільш радикального кроку – Польекзиту. Аргументи і контраргументи. Стадія кипіння Як заявив керівник канцелярії президента РП Збігнєв Богуцький, неприпустимо, щоб рішення про безпеку Польщі приймалися в Брюсселі або деінде. З чого напрошується висновок: якщо ЄС потрібен лише для дотацій, а оборона є справою виключно національного уряду (чиї ініціативи президент ветує), то пора відкрито оголосити, що президент Навроцький узяв курс на поступове виведення країни зі складу Європейського Союзу. Що створення гіпотетичного Фонду оборони Польщі з резервів Національного банку, яке, за словами Туска, є хуцпою та претекстом для вето. Відповідно, якщо президент Навроцький наклав вето на закон про SAFE, то тепер він мусить представити свій конкретний план з детальними обрахунками. Якщо ж цього не станеться, то в уряду буде більше підстав стверджувати, що він діє не на користь країни. А в цей час польський казан закипає. Політичні прихильники Дональда Туска все частіше вживають щодо дій президента означення «державна зрада», а послідовники Навроцького обзивають прем’єра німецьким попихачем. Взагалі рівень взаємної ненависті сягнув небаченого дна. Пропрезидентський телеканал REPUBLIKA відкрито іменує уряд Туска «шайкою фольксдойчів», які нібито виконують замовлення Берліна на знищення суверенітету Польщі. Ярослав Качинський дійшов висновку, що SAFE – це «план німецької домінації», який здійснюється прем’єром Туском. Взагалі нагнітання страху перед сусідньою Німеччиною є так великим, що складається враження, ніби частина суспільства втрапила в якийсь обсесивний стан, де не працюють логічні пояснення та аргументи, а проявляється реактивна дія на саме слово «німецький». Наприклад, мова йде про заяви типу: «не буде німкеня фон дер Ляєн вирішувати», не будуть німецькі збройні фірми заробляти, не допустимо німецько-українського виробництва зброї, бо це залишить позаду польські фірми. Чому насправді можуть тільки порадіти російські генерали. І на завершення. Той самий телеканал REPUBLIKA вже встиг оголосити, що коаліція 13 грудня «закликала до військового перевороту – станьмо на захист президента Навроцького», і запланував велелюдний мітинг перед президентським палацом. Здається, прихильники Дональда Туска також не пастимуть задніх і вийдуть на його підтримку. А от що буде далі – стає питанням риторичним. Польські політики мають нарешті перестати бавитися в «котики-мишки» і відкрито сказати: ми пов’язуємо свою долю з ЄС і підтримуємо радикальну реформу, або визначаємося з Польекзитом. І будуємо окремо суверенну Польщу, покладаючись на волю і добрий настрій Дональда Трампа.