Кілька років тому вчені виявили тривожний наслідок неправильного вживання антибіотиків. Коли ліків замало або вони підібрані невдало, шкідливі бактерії адаптуються, мутують і стають несприйнятливими до медикаментів. Це означає не лише те, що конкретна людина може важче хворіти, а й що наявні препарати більше не можуть знищувати нові, мутовані бактерії. Інфекції стають складнішими та небезпечнішими, а «диво-ліки», замість гарантувати людству здорове майбутнє, фактично «тренують» ще сильнішого ворога. Що відбувається, коли неправильно підібраним виявляється не антибіотик, а інструменти і сили для війни? Ворог демонструє ту саму резистентність – адаптується, стає, якщо не сильнішим, то принаймні більш пристосованим. Росіяни готувалися до «СВО» та параду в Києві, а в результаті замість «демілітаризації» отримали ворога, який досить успішно розвиває власну ракетну програму. Але і Захід, який розраховував знекровити Москву коштом України, теж прорахувався – Росія стала більш небезпечною, оскільки й сама мимоволі підготувалася до «війни майбутнього». Наприклад, нещодавно в медіа промайнула новина, що українці на навчаннях НАТО «взули» західних вояків за допомогою дронів. Проте це лише одна сторона медалі. Не важко змоделювати ситуацію, що було б, якби на місце українців потрапили росіяни з «Рубікону», і якби це було не навчання, а «обмежена операція» РФ в країнах Балтії. Чим довше триває війна, тим більш досконалими стають методи сторін. Кадри часів АТО здаються ілюстраціями з історичних книжок, а колони російської бронетехніки на автомобільних шляхах – прикладом самовпевненого безумства. Зараз перші українські далекобійні ракетні удари змусять росіян перемістити під землю свої військові заводи навіть далеко від фронту, а це означає, що Росія стане ще більш підготованою до майбутніх конфліктів. І так кожного разу, коли західної допомоги недостатньо, коли удари болючі, але не вирішальні – Москва стає все більш небезпечною для світу. Вони вже адаптувалися до всієї західної зброї, наданої Україні, маючи на це час, оскільки ця зброя надходила в «крапельному режимі». Другий «парадокс» війни – так звана пастка незворотних втрат. Відомо, що люди часто продовжують інвестувати час, гроші або зусилля в завідомо програшну справу лише тому, що вже багато в неї вклали. Ця ситуація ззовні виглядає (і насправді є) ірраціональною, адже замість того, щоб оцінювати майбутні вигоди та ризики, мозок фокусується на ресурсах, які вже витрачені й не підлягають поверненню. Людина боїться визнати очевидне, бо доведеться «викинути на вітер» попередні зусилля та відмовитися від непосильної «валізи без ручки». Досі таку поведінку часто називали «ефектом Конкорда» через продовження фінансування надзвукового літака «Конкорд» попри його очевидну збитковість. Не виключено, що «відновлення великої Росії» з часом стане кращим визначенням для такого явища. Але не лише Росія потрапила в цю пастку. В Україні теж одним із головних аргументів в суперечках про майбутнє є різні варіанти твердження «щоб всі жертви були не марними». Україна теж втратила надто багато, щоб відмовитися від боротьби – і ззовні це теж виглядає як ірраціональна позиція. Звідси і наше тотальне несприйняття американської переговорної стратегії, бо все, що робить Вашингтон – це пошук варіантів, які дозволять «зберегти лице» обом сторонам та припинити кровопролиття. З позиції людини, яка перебуває в пастці незворотних втрат, це виглядає явним грабунком. Але і наша та російська пристосованість до сучасної війни, і пастка незворотних втрат можуть потьмяніти на фоні більш глобальних змін. Зокрема – інтеграції ШІ в проведення військових операцій. Зміни, які можуть статися, просто «обнулять» більшість попереднього досвіду і здобутків, а також знецінять втрати. Днями у США спалахнули суперечки між компанією Anthropic (розробник ШІ «Claude») та Пентагоном. Генеральний директор Anthropic Даріо Амодеї відмовляється змушувати своє «творіння» масово стежити за громадянами США та програмувати автономних військових роботів, яким не потрібен наказ людини, щоб вбивати. Пентагон вимагає «зняти зайві запобіжники», оскільки питання національної безпеки, мовляв, є важливішими і за етичні проблеми, і за позицію компанії-розробника. Що може ШІ в сучасній війні, людство вже побачило. Розрахувати тисячі варіантів розвитку подій, коригувати операції онлайн – це як передбачати майбутнє, ніби стародавні міфи про підтримку богів та оракулів на полі бою. Так було у Венесуелі, так бомбардують Іран. І що цікаво – тут теж можна побачити приклади того, як недостатня сила удару формує резистентність ворога. Потрібно або не починати війну, або починати і закінчувати на своїх умовах. Зважаючи на те, яку армаду зібрали США на Близькому Сході, Америка націлена на «венесуельський варіант» з перехопленням нафтових потоків та повним вибиттям Тегерану з про-китайської коаліції. Негативним наслідком ШІ-революції у військовій сфері для України є не лише те, що крім Китаю та США ніхто в світі не зможе в повній мірі скористатися її наслідками – це прогнозовано. А те, що козирі, якими Україна пробує грати на зовнішній арені – досвід, адаптованість, розуміння сучасної війни, можуть виявитися не такими вже й важливими. Це цікаво, досвід, безумовно, використають, але не він визначає місце країни «за столом переговорів». Місце визначає наявність засобів ураження та способів їхньої доставки. Якщо раніше ракетні програми і боєголовки робили країни повністю суверенними, то зараз до цього додається ШІ як необхідна умова для атаки чи оборони. А роль ШІ в кіберпросторі чи для цивільної безпеки просто неможливо переоцінити. Україна, у співпраці з Європою, має шанс закріпитися в тому таборі, де дискусії і суперечки між розробниками ШІ та військово-політичним керівництвом принаймні можливі. Росія давно в таборі тих, де ніхто ні з ким не дебатує. Українська та російська резистентність, а також досвід «безпілотної війни» є цінними, їх уже адаптовують великі гравці, але це не безумовний козир. Набагато важливішою сьогодні є здатність не провалюватися в спіраль незворотних втрат. Автор – Назар Кісь, IQ-аналітика Підготовано спеціально для LVIV.MEDIA