Здавалося, що нового можна почути на Мюнхенській безпековій конференції українцям у 2026 році? Ракети як літали, так і літають, фронт просувається, легше від розмов не стає. З іншого боку, ці розмови таки формують порядок денний, як би скептично ми до них не ставилися. Скепсису додають вітчизняні інтелектуали та «лідери думок». Вони з якогось дива продовжують поводитися наче поганенькі викладачі гуманітарного факультету – ніби знають щось важливе, при цьому не виходять за рамки програми та підручника. А коли зустрічають іншу думку, одразу великодушно вказують на її помилковість. Але Марко Рубіо не студент, і йому «талон» не поставиш, як би не вправлялися в дотепності самопроголошені «педагоги» міжнародного масштабу. Хто в цій ситуації «невиправний двійочник», кожен може спробувати визначити сам. Чи «тупі американці», чи «високочолі інтелектуали». Але перед цим варто все таки пригадати, хто ще недавно запевняв суспільство, що Дональд Трамп за жодних обставин не виграє президентські вибори вдруге, потім радили зачекати, бо американська система «стримувань і противаг» витримає його натиск. Зараз кажуть, що треба потерпіти до проміжних виборів у США. Після проміжних порадять почекати до президентських. Але ж кожне таке «перечікування» в Україні оплачується чиєюсь кров’ю, крім того – а якщо не спрацює? Які шанси, що справдяться прогнози тих, чиї прогнози рідко справджуються? На чому взагалі ґрунтується оптимізм «експертів», які не помічають, що світ змінився, і що Трамп є продуктом цих змін, а не автором? Зрештою, вже рік слова американців відкидаються як «неправильні», але нам від того не легше. То чи не варто перестати оцінювати, а спробувати зрозуміти? Промова Марко Рубіо, яку для початку вартувало хоча б прочитати повністю, а не окремі уривки в інтерпретації, і якій аплодували на Мюнхенській конференції, звучала значно поблажливіше до європейських союзників, аніж минулорічний «наїзд» Джей Ді Венса. Але по суті вона мало чим відрізняється і є черговим підтвердженням нової американської політики – тут песимісти праві. Але вони не праві в тому, що це тимчасова аномалія, яка скоро мине. Швидше за все, така позиція стане «республіканською альтернативою» «демократичному глобалізму», і це протистояння визначатиме американську зовнішню політику найближчим часом. Інша відмінність цьогорічної промови – це підготовка та обґрунтування її ідеологічного наповнення. Якщо досі можна було лише здогадуватися, відштовхуючись від озвучених образ та претензій, куди рухатиметься республіканська Америка, то зараз ми почули «чому». За цією логікою, оскільки «ліберальний кінець історії» так і не наступив, Заходу потрібно адаптуватися до нових викликів. При чому ці виклики були створені самим Заходом, адже поки демократії витрачали ресурси на будівництво «нового чудового світу», інші використовували час для власного зміцнення. Знаючи, як Росія використовувала правила цивілізованого світу для підриву самих основ цивілізації, хіба Рубіо тут не правий? Хіба Китай і Росія не скористалися тим, що на Заході обмежували викиди, переймалися глобальним потеплінням і згортали власний видобуток корисних копалин та промислові виробництва? Хіба ООН не перетворилася на респектабельну трибуну для диктатур різного типу? Хіба не стала міграція інструментом тиску на ЄС в руках Путіна? Від цього логічно «танцює» вся ідеологія, де найцікавіший поворот – це бачення власної історії. Праві на Заході давно виступали за відмову від «провини білої людини», зараз це озвучив цілий державний секретар США. І не просто озвучив, а присвятив декілька абзаців темі унікальності та першості саме європейської цивілізації, продовженням якої є США. Для нас особливо цікавим мав би бути пасаж про комунізм, що був екзистенційною загрозою, та про «тиранію на Сході із закінченням Другої світової війни», після краху якої Західна та Східна Європа нарешті возз’єдналася – це дуже важливий та обнадійливий для України момент. І чітке заперечення путінської ідеї про сфери впливу. Натомість для ЄС в нинішньому вигляді нічого доброго не віщують слова «Що саме ми захищаємо. Армії не воюють за абстракції. Вони воюють за людей, за нації, за спосіб життя». Очевидно, бачення Європи з Брюсселю і з Вашингтону – це два різних бачення. І від цього факту просто відмахнутися уже не вдасться. Іронічно, що росіяни думали зіграти з американськими правими в гру «пригадай історію», але як завжди переоцінили себе. Максимум можна буде витягати стару платівку про «відставання від Заходу внаслідок монголо-татарського іга». Навіть перемогу над нацизмом, улюблену історичну іграшку російського вождя, американці приписують виключно західним союзникам. Європейською відповіддю на слова Марко Рубіо «з натяжкою» можна вважати слова німецького канцлера Фрідріха Мерца. По-перше, він слушно зауважив, що свобода на континенті, яку встановили після Другої світової, «більше не є даністю». Це, по суті, підтвердження слів Рубіо і згода з тим, про що американці говорять вже давно. Інше «цивілізаційне» питання, в якому сучасне керівництво ФРН і США думають в одному ключі – це ставлення до європейців за межами ЄС як до «своїх». Але в основній частині – категорична незгода. Його слова «культурні війни MAGA у США – це не наші війни» означають, що в питаннях міграції чи гуманітарної політики керівництво провідних країн Європи дотримуватиметься своєї теперішньої позиції. Було б дивно, якби Китай не використав Мюнхенську конференцію для того, щоб «підтримати» Європу в піку Америці. Міністр закордонних справ КНР Ван Ї кілька разів наголошував, що Європа повинна брати участь у вирішенні російсько-української війни, що це війна в Європі, і що Європа має бути «за столом», а «не в меню», і що нарешті європейці знайшли в собі мужність, щоб говорити з росіянами… Ніщо не видавало в комуністичному міністрі російського агента впливу, якби не фраза «першопричини конфлікту». Ось із цим світові доведеться жити найближчим часом, вибираючи свої моделі поведінки: від заперечення до адаптації. Перший варіант – це написати в мережі Х, що діло Ілона Маска «завалити ...бало і давати старлінки» (цитата). Другий – спробувати вирішити питання використання старлінків росіянами без хамства і пустих погроз. В одному випадку ефектно, в іншому – сотні врятованих життів. А ще ж треба врахувати, що ці новочасні американські ідеї скоро почнуть просувати на континенті силами Держдепартаменту, що будуть телеканали, буде підтримка профільних блогерів та подкастерів. Що США конкуруватимуть з Росією за вплив на євроскептиків, політиків та звичайних виборців. Тому Фрідріх Мерц трохи лукавить, коли говорить, що культурні війни MAGA європейців не стосуються. Автор – Назар Кісь, IQ-аналітика Підготовано спеціально для LVIV.MEDIA