Події в світі розвиваються так стрімко, а риторика політиків часто настільки відрізняється від їхніх реальних дій та рішень, що періодично необхідно «налаштовувати оптику». Інакше мозок просто не витримає постійної турбулентності між «зрадою» та «перемогою». Для початку – про світову економіку. Останніми днями можна було спостерігати за спробами одних наших «союзників» відкараскатися від іншого «союзника», тобто від США під керівництвом Дональда Трампа. Для початку Канада вирішила, що пора налагоджувати економічні стосунки з Китаєм, відповідно було оголошено про зниження мит: китайські електромобілі, сталь та алюміній продаватимуться в Канаді, а канадські ріпак, горох, омари і краби – в КНР. Що не на жарт розлютило Трампа, який в знайомій уже для всіх манері написав про кінець прекрасної сусідньої країни і їхнього хокею, та про 100% мита в перспективі… У Європейському Союзі теж не сиділи склавши руки. Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн побувала в Індії та уклала з цією країною (а це півтора мільярди людей, тобто потенційних споживачів) Угоду про вільну торгівлю, яку назвала «матір’ю всіх угод». Мита на майже всі товари будуть скасовані чи знижені, відкриються ринки для інвестицій. За 10 днів до підписання угоди ЄС-Індія було підписано угоду ЄС-МЕРКОСУР: блок Аргентини, Бразилії, Парагваю та Уругваю – а це ще понад 700 000 людей. Навіть зважаючи на перспективу затягування справи в судах Європейського Союзу (бо європейські фермери не бажають конкуренції південноамериканських колег) – це серйозна заявка з боку ЄС на економічну незалежність від «старшого американського брата». Навіть «найкращі європейці» (з точки зору Америки) – Велика Британія, спробували останніми днями диверсифікувати свої ризики. Прем’єр-міністр Кір Стармер відвідав Пекін (який за місяць до цього відвідав французький президент Емманюель Макрон) з метою «перезавантаження відносин після восьми втрачених років». Буде зниження окремих мит, інвестиції та спільна економічна діяльність. Чи треба говорити, що Трамп не схвалює і цю угоду? Тим часом в царині військової політики «західні союзники» та представники «осі зла» залишаються більш консервативними і (поки що) не наважуються на такі ж «вільні стосунки», як у сфері економіки. Америка погрожує Кубі блокадою, а Ірану – бомбардуваннями, для чого перекидає немаленьку армаду, в тому числі через європейські аеродроми. Європа потроху закриває свої моря для російського тіньового флоту. Китай та Росія гарячково надсилають до Ірану військові вантажі та в міру можливостей не лише висловлюють тамтешньому режиму, як казав Марко Рубіо, «риторичну підтримку», а й начебто беруть участь у спільних військових навчаннях в Оманській затоці. «Начебто», бо іранці хваляться, що росіяни та китайці беруть участь, а китайці та росіяни цього не підтверджують і не спростовують. Це прогнозовано, бо у випадку американського удару можна буде сказати, що їх там і не було, таким чином зберігши лице. А от що було не прогнозовано – так це швидкість, з якою європейці змінюють свою риторику в міру того, як просуваються переговори в Абу-Дабі і з’являються слабкі надії на перемир’я (наприклад, енергетичне). Після всіх заяв коаліції охочих/рішучих, після детальних планів, хто, де і за що відповідатиме в Україні, коли настане мир, після обіцянок ніколи не пробачити Росію і не залишити Україну, нас (якщо відкинути версію про те, що це обманний маневр перед Путіним) очікував «холодний душ», а євро-перспективи різко потьмяніли. Представник ЄС з питань закордонних справ і політики безпеки Кая Каллас розкритикувала ідею об’єднаної європейської армії, а німецький канцлер Фрідріх Мерц заперечив плани і пришвидшеного вступу України до ЄС, і військової інтеграції. Це позиція важковаговиків, центристів, а не маргіналів чи євро-скептиків. І ці важковаговики прямо заявили, що європейські правила на даний момент для них важливіші за порятунок України. Існує спокуса все спростити і пов’язати таку зміну риторики із гострим випадом Володимира Зеленського на адресу європейців на економічному форумі в Давосі. Але європейці не маленькі діти, і це не той рівень влади, щоб ображатися і змінювати політику через образу. Значить, змінилося щось суттєве, наприклад – реальна безпекова ситуація. Якщо американці таки дотиснуть Росію на примирення з Україною, якщо відновлять співпрацю з Москвою, при цьому гарантуючи безпеку Україні, тоді різко зростає ймовірність того, що Європа стане наступною мішенню для Кремля. Постає реальна можливість для Європи зустрітися з російською гібридною (чи не дуже) агресією вже найближчим часом. Оскільки «заморозка» на українському фронті не відмінить того факту, що Путіну потрібно воювати, аби тримати своє суспільство в покорі та потрібному «тонусі». А лякати Європу Росією – це те, що Америка планує робити найближчим часом, сам Трамп про це говорив. Україні залишається хіба що наполягати на справедливості і апелювати до совісті. Тому що потрібно мати і військову силу (батіг), і економічні важелі (пряник), щоб з тобою рахувалися. В Америки та Китаю ці інструменти є. В Європи є лише «пряник», в Росії та України – лише «батіг». Та й він значною мірою позичений чи подарований. Здавалося б, відповідь на поверхні – потрібно лише поєднати ці два інструменти, тоді об’єднана Європа стане дійсно суб’єктною. Але ні – Європа хоче їсти свій пряник і не бруднити руки, попри перспективу самій стати пряником... Тим часом Україна в цій схемі – або сталевий дикобраз Європи, або ніяк. Дійсно, добре мати розверненого в бік Росії сталевого дикобраза, можна спокійно продовжувати займатися своїми справами, їсти пряники, трохи даючи дикобразу. Неприємно, адже ті, кому ми симпатизуємо, до кого прагнемо приєднатися, об'єктивно зацікавлені у виснаженні Росії українською кров'ю. Так само неприємно, що зупинка війни, яка зараз критично необхідна Україні, можлива лише в парі з «порятунком Росії від колапсу», щоб Росія перестала бути «батогом» в руках Китаю. А все, що вдасться нинішній владі «вибити» на переговорах – те і залишиться нашим максимумом на довгі роки. Бо після припинення війни буде не до нас, і не до витрат на Україну. Світ змінюється швидко, інструменти (батоги та пряники) потрібні всім. І в цьому світі Україні важливо самій не перетворитися на інструмент. Варіантів не багато: батіг проти Росії чи пряник для, знову ж таки, Росії. Автор – Назар Кісь, IQ-аналітика Підготовано спеціально для LVIV.MEDIA