Тепер часто доводиться чути, нібито американські «бариги» вирішили наплювати на все, у що вірили (якщо взагалі у щось вірили) – і просто торгують людськими життями та долями, шукаючи виключно фінансової вигоди. «Десятиліття Pax Americana для нас у Європі - і зокрема для Німеччини - значною мірою завершилися: вона більше не існує в тому вигляді, у якому ми її знали, адже США тепер рішуче відстоюють лише власні інтереси» – заявив німецький канцлер Фрідріх Мерц. Ще він сказав, що «ера ідеології закінчилася», і тепер Європа повинна захищати спадщину вільного, відкритого суспільства самостійно. Можливо, це правда. Але те, що закінчилася ера Pax Americana для відкритого суспільства ще не означає, що на цьому місці не буде жодної альтернативної ідеології. Адже навіть закостенілий негідник завжди шукає собі виправдання, а коли знаходить – починає в нього вірити. Якщо він не повний психопат, звісно. Навряд чи стільки психопатів в одній адміністрації могли б так довго і злагоджено грати свої унікальні ролі. Тому логічніше буде припустити, що адміністрацією Трампа керує не лише бажання наживи, а й щось на кшталт ідеології чи принаймні світогляду. Які прямо на наших очах входять в суперечності з головними цінностями західних демократій у сучасному їх вигляді. Без розуміння цих ідеологічних розбіжностей наше сприйняття реальності буде викривленим, де Маск – всього лиш «ідіот і наркоман», Венс – «негідник з підмальованими очима», всі американські топи – «підкуплені Москвою». Така картина світу, звісно, тішить самолюбство, але аж ніяк не допомагає у розумінні нової реальності та у виживанні. Особливо в час, коли сумнозвісна Realpolitik стає дійсно визначальним підходом у міжнародних відносинах, а не епізодичним виправданням для співпраці з диктаторами. Зараз Realpolitik подається вже як вимушене зло, як такий собі раціональний підхід на благо. Питання часу, коли на нього почнуть «нанизувати» відповідні чесноти і перетворять на повноцінну «ідеологію реалістичного, відповідального політика». Станом на сьогодні різниця між американським і європейським підходами до управління суспільством та міжнародними стосунками, якщо максимально коротко, така: ЄС хоче зробити краще для всіх, США хочуть отримати краще з того, що є. В принципі, це є продовженням основ, на яких побудовані сучасні ЄС та США – в Європі все робиться для того, щоб зручно та безпечно було жити, в США – щоб стати багатим та успішним. Саме тому в США багато тюрем, але й багато стартапів, а в ЄС – тяжіння до «справедливого розподілу» і Ґрета Тунберґ. Проте не варто спрощувати підхід Трампа-Венса лише до бажання мінімізувати роль держави. Тут радше можна говорити про їхнє переконання, що еволюційні принципи в популярному, примітивному прочитанні на кшталт «виживає сильніший», можна застосувати в суспільному житті. Але лише до того моменту, коли мова не йде про виживання «західної цивілізації» (знову ж таки – у їхньому «прочитанні»). Якби вони були до кінця послідовними в своїх поглядах на еволюцію та природний відбір, то б не виступали проти імміграції в США і тим більше в Європу. Трамп би не нарікав на сомалійців, бо якраз в плані еволюційного відбору вони демонструють доволі непогані результати і в США, і в ЄС. Проблемою є те, що американці якраз не відмежовуються від Європи – тут європейські політики трохи лукавлять. Американці хочуть переформатувати Європу «за своїм образом і подобою». Це новий тип патерналізму, який точно багатьом не сподобається, починаючи з актуальних еліт. Зате цим американським патерналізмом вже користуються окремі політичні групи, переважно євроскептичні: від Орбана і Альтернативи для Німеччини до польського президента Навроцького. Якби мова йшла виключно про послаблення ЄС як конкурента і альтернативного центру сили до США, можна було б зосередитися на роботі з бюрократичними «багами» в системі. Але ж поруч із критикою «брюссельської бюрократії» та неконтрольованої міграції лунають вимоги посилення власних армій та скорочення економічної співпраці з Китаєм. Фактично, на зміну патерналізму з кишеньковими грошима і гарантіями безпеки Вашингтон пропонує патерналізм «старозавітного зразка», коли «батько» вимагає від дорослого «сина» працювати в поті чола і самостійно відбиватися від розбійників. На наше щастя, Європа не готова просто повірити такому «опікуну». Тому тримається за Україну як за останню перепону на шляху Путіна. Бо американська ядерна парасолька – це добре, але лише в тому випадку, якщо нею діляться, а не читають нотації на тему «як треба було готуватися до дощу». Позитивом є і те, що західні еліти нарешті перестали сприймати сучасну Америку як короткострокову аномалію, не чекаючи швидкого повернення в «байденівські часи» і реально сприймаючи загрози, які й зробили можливим прихід Трампа до влади. Виклики, які гарантували появу Трампа, нікуди не зникли і будуть впливати на політику ще багато років. Є, звісно, і «вічні» цінності, які трампівська чи будь яка інша адміністрація просто не може змінити. Це російські гроші в європейських банках, а також стратегічний інтерес США не допустити хаосу в Росії і бажання використати Москву проти ЄС (як пугало) та Китаю (як військову противагу). А ще – подальше протистояння Вашингтону з Пекіном, від якого уже навряд чи хтось зможе відкрутитися. Попереду нас ще чекає період, коли Трамп покине ідею зібрати всі призи за миротворчість та припинить «мирити народи». Ця стратегія, якщо чесно, суперечить і ідеї America first, і новій стратегії національної безпеки, і навіть тому світогляду, який презентує нинішня адміністрація. Якщо не варто вакцинувати всіх і від всього, якщо існують «хороші білі іммігранти» на противагу «поганим сомалійським іммігрантам», якщо виживає сильніший – то чому б не дозволити решті світу палати у вогні, поки Америка насолоджуватиметься епохою небувалого процвітання? Тим більше, що російський режим довів ефективність таких «точок напруги по периметру», щоб підвищити стійкість режиму всередині країни. Тому слід використовувати «нобелівські надії» Дональда Трампа поки вони ще у нього є. Шанси, що світова кон’юнктура зміниться на нашу користь, дуже невисокі. Автор – Назар Кісь, IQ-аналітика Підготовано спеціально для LVIV.MEDIA