Завдяки вітчизняним медіа більшість українців свято переконані, що Трамп нічого так не прагне, аніж догодити «другу Владіміру». Проте чомусь це йому не вдається. Чому – невідомо, але є підозра, що через принципову позицію тих самих українських «лідерів думок». Так само аксіомою стало те, що всі європейські праві є «пропутінськими агентами в Європі». А те, що у цю схему не вкладається, можна просто забути. Наприклад те, що Джоржа Мелоні якнайбільше належить до правих. Нема часу в ЛОМів вдаватись у такі деталі, розбирати окремі випадки, допомагати країні налагоджувати стосунки із потенційними партнерами. Такі приклади стали хрестоматійними ще з благодатних часів, коли українські ЗМІ щедро годувалися з USAID. Американські гроші закінчились, але звички залишились. Тим більше, що наявні європейські альтернативи теж стимулюють працювати за старими «ліберально-демократичними» лекалами. Та й стежки до відповідних європейських фондів добре протоптані. Тому, крім відомих хрестоматійних прикладів, маємо досить свіжих зразків інформаційної шизофренії. Як от радість від обрання Зохрана Мамдані мером Нью-Йорка. Він ж обіцяє безкоштовний транспорт (привіт критикам «халявних» 3000 кілометрів від Укрзалізниці), а ще – перший мусульманин на цій посаді (радійте, «православні»), обіцяє дешеве житло… Що там про Україну і українців? Майже нічого? Ну, най буде… Не «напружує» нікого також ірраціональна радість від того, що в США проблеми. Ніби не в Україні живемо, а десь на теренах СНД початку 2000-их, і втішаємося думкою – «кирдик скоро вашій Америці». Цікаво, що всі ці «панегірики» новому меру Нью-Йорка лунають на фоні нового витка розмов про необхідність трудової імміграції в Україну. Мовляв, без кількох мільйонів мігрантів із Азії та Африки українській економіці «труба», тому не варто пручатися і пора б уже розслабитися та налаштуватися отримувати задоволення. Мало того, що ці «одкровення» про працьовитих бангладешців невчасні та неетичні на фоні смертей українців, так ще й вони моментально перетворюються на типовий срач між «прогресивними» та «відсталими». Зокрема про те, «скільки дітей повинна народжувати жінка», щоб українці залишилися «білими панами» у себе вдома. Тобто все як завжди. Тим часом пора задатися іншим питанням: чи не наздоганяємо ми таким чином поїзд, який хоч і перегнав нас, але починає сходити з рейок? Якщо Захід правішає, а серед головних причин – неможливість асимілювати мільйони носіїв інших культур, то може варто і цей фактор включити в наші дискусії? Не тільки ж про ПДФО і купівельну спроможність ринку говорити. Можна подивитися на ефект від мільйонів мігрантів не лише на економіку і «вже», а й на суспільство загалом і в майбутньому. Крім того, в умовах роботизації та розвитку ШІ, коли всі думають про безробіття і зміну ринків праці (аж до переходу на систему безумовного доходу без роботи) не обов’язково говорити про відсутність низько кваліфікованих робітників на фабриках і заводах (яких давно нема) як про проблему. Але головне і нагальне в цьому – внутрішня українська дискусія в провідних ЗМІ триває на фоні того, що Україна ледь-ледь почала відкараскуватися від клейма «тарану Демпартії» у самих США, зокрема в консервативних середовищах. Коли навіть прихильники MAGA побачили в українцях таких самих, не треба боятися цього слова, білих європейців, християн, коли з такими зусиллями налагодили співпрацю по лінії протестантів, яких переслідують росіяни на окупованих територіях – і, будь ласка, хай живе перший мер-мусульманин Нью-Йорка… Можна було б ще зрозуміти, якби про це говорили ідейні ліві, прогресисти чи самі мусульмани, а не вічні професійні експерти з усіх питань. А трампівська адміністрація, знову ж таки «несподівано» для експертів, готується змінювати режим у Венесуелі, щоб таким чином продовжити «зачистку» Західної Півкулі від ворожих впливів. Так само «несподівано» підписуються угоди з країнами Центральної Азії, де всі звикли бачити виключно китайців та росіян. А Казахстан приєднується до Аврамічних угод. І знову чомусь найбільшою «несподіванкою» для штатних експертів стає заборона продавати частку Лукойл компанії Gunvor, оскільки американці вирішили в цьому випадку не дозволяти російським олігархам ставати західними бізнесменами і обходити їхні санкції. Бо ж у головах українських експертів не вкладається думка, що адміністрація Трампа може діяти на шкоду росіянам. Невідомо, що думати: чи підвів у цих випадках «агент Краснов» «друга Владіміра», чи високочолі ЛОМи знову виставили себе у непривабливому світлі, але бояться визнати помилку. Люди старалися, писали, навіть намагалися жартувати. А для американців, виявляється, не достатньо змінити вивіску на заправці та запропонувати «незламну каву» - потрібно ще й активів позбутися. Але з Трампом – то таке. Він ж навіть не здогадується, наскільки сильно на нього впливають публікації та пости українських «аналітиків». А от нам, в Україні, пора вже починати жити своїм розумом. Бо ми так звикли до того, що говорити – не значить робити, що реальні справи просто випадають із поля зору, а оптика зосереджена виключно на гаслах і заявах. Тому адміністрація «демократів» дуже контрастує з адміністрацією «республіканців», хоча обидві досі займалися одним і тим самим – пробували зняти з Путіна китайський намордник, щоб одягнути свій. За рахунок крові українців, звісно. А віднедавна – ще й за європейські гроші. А ще ми звикли, що можна до обіду створювати міжфракційні об’єднання за шлюб, сім’ю, традиційні цінності та інший патріархат, а по обіді писати заявку на грант, де «гендер – наше всьо». А так воно не може працювати вічно, тому що це навіть не цинізм, навіть не «двоєдумство», а типова відсутність власної думки. Вироблена, до речі, роками і доведена до автоматизму. Тоді як у нас, в такому випадку, можуть бути якісь інтереси, цінності чи союзники на довгострокову перспективу? Автор – Назар Кісь, IQ-аналітика Підготовано спеціально для LVIV.MEDIA