Від самого початку російської війни проти України прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан послідовно провадить антиукраїнський курс у межах Європейського Союзу. Причина цього запеклого несприйняття України полягає не лише в тому, що Путін щедро винагороджує деструктивну й підривну діяльність. І не лише в тому, що Москві вигідно мати в Європі такого собі «Ваньку-встаньку», який, користуючись правом вето, здатен фактично паралізувати діяльність ЄС. Ідеться не тільки про українське питання — це також стосується спроб заблокувати реформу Євросоюзу й перетворити його на безпорадного, забюрократизованого й неповороткого колоса. Ці функції Орбана видно як на долоні. Але є ще один, часто недооцінений аналітиками аспект — його ідея-фікс відродження «Великої Угорщини». Як Путін і Орбан Україну ділили Якось, перебуваючи на відпочинку на Закарпатті у рік сторіччя Тріанонського мирного договору, мені довелося поспілкуватися з представниками угорської меншини. І навіть спостерігати дивні ритуали: під час новин усі працівники ресторану вибігали з кухні й буквально «залипали» перед телевізором. Згодом я довідався, що саме транслювали з Будапешта. Головний посил зводився до того, що у сторіччя Тріанону, який, на думку угорців, несправедливо обкарнав їхню батьківщину, Владімір Путін і Віктор Орбан нібито домовилися — угорці отримають шанс повернути «втрачені землі». Негласна домовленість Орбана з Путіним передбачала скоординовані дії на момент повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Підтвердженням цього можна вважати факт стягування угорських військ до українського кордону за кілька днів до початку війни. Без зайвої конспірології видно, що Орбан повірив у путінський план «Київ за три дні» й був готовий, скориставшись відсутністю міжнародної реакції, долучитися до поділу України, тобто анексувати угорські анклави на Закарпатті. Плануючи «повернення» етнічних угорських земель, Орбан добре знав, що українська влада тривалий час була настільки зайнята внутрішніми клановими війнами й контрабандою, що навіть не помічала, як окремі райони фактично набули екстериторіального статусу. Будапешт тим часом ретельно збирав аргументи для нібито «захисту угорського населення» в Україні. Так Путін ішов «захищати» російськомовних, а Орбан — забирати під своє крило «переслідуваних братів» на Закарпатті. Ресентимент і початок нової війни в Центральній Європі Так мав розпочатися процес перегляду міжнародно усталених кордонів збройним шляхом. А коли б угорські та російські війська зустрілися на новому спільному кордоні, питання зазіхань на румунську Трансильванію, заселену етнічними угорцями, стало б лише справою часу. ЄС рятував би себе, а інші країни регіону, які відчули б загрозу, почали б згадувати про власні територіальні «кривди». Не виключено, що росіяни активували б румунських націоналістів, які вже тоді публікували карти «великої Дакії», до складу якої входила й українська Північна Буковина. Путін і Орбан розраховували на ланцюгову реакцію, яку зупинити було б неможливо. Не згадую про польські претензії на колишні Галичину й Західну Волинь, адже на момент вторгнення не існувало впливової політичної сили, яка хоча б декларативно підтримувала такі ідеї. Інакше тепер, коли на політичну сцену Польщі впевнено вийшла правопопулістська «Конфедерація», що відкрито проповідує антиукраїнські гасла й говорить про «добросусідство» з Росією. Одне слово, Москва розраховувала запустити реваншистський маховик у Центрально-Східній та Південній Європі, інструментально використовуючи ресентимент «ображених і обділених» народів. Метою було розбурхати новий воєнний конфлікт, підсуваючи міф про «історичне право». Блокування України Цей план зруйнувала Україна, яка вистояла й уже четвертий рік боронить не лише свій суверенітет, а й саме право на існування. Очевидно, що без допомоги Заходу — попри героїзм українців — країна була б приречена. Це добре розуміють і в Москві, і в Будапешті. Тому Орбан тепер заходився створювати коаліцію скептичних або відверто ворожих до України держав-членів ЄС. Її мета — блокування або суттєве скорочення фінансової, військової та політичної підтримки Києва, а також недопущення української євроінтеграції. У цього неформального «блоку» є власна ідеологія, тактика й стратегія, побудовані на низці маніпулятивних тез. Орбан постійно просуває ідею «мирних переговорів», закликає до припинення вогню, уникаючи згадки про виведення російських військ. Так він намагається представити російську агресію та окупацію як нібито законні підстави для «компромісів». Угорщина систематично критикує санкції ЄС проти Росії, стверджуючи, що допомога Києву лише «затягує війну» й шкодить європейській економіці. Насправді шкодить не допомога Україні, а розв’язана Росією кривава війна, спрямована на руйнування міжнародного порядку. Угорщина також лишається головним противником швидкого вступу України до ЄС і НАТО, використовуючи для цього надумане питання «порушення прав угорської меншини» на Закарпатті — так само, як Гітлер свого часу прикривався Судетами. Тема «захисту угорців» потрібна Орбану лише як привід для відбудови «Великої Угорщини». Кінцева мета блоку — не обов’язково створення єдиного фронту (що нині малоймовірно), а радше руйнування європейського консенсусу щодо підтримки України. До потенційних учасників цього альянсу Орбан зараховує колишніх партнерів по «Вишеградській четвірці», які під час міграційної кризи колись успішно відбивалися від Брюсселя. Тепер же гіпотетичне об’єднання матиме суто україноскептичний порядок денний. До цього блоку, крім головного «блокувальника» — самого Орбана, може долучитися словацький прем’єр Роберт Фіцо, який оголосив про припинення державної військової допомоги Україні, скептично ставиться до її вступу в НАТО й виступає проти санкцій проти Росії. Ще одним потенційним союзником розглядають чеського лідера Андрея Бабіша. Зміна позицій Об’єднання цих трьох політиків в один антиукраїнський кулак, а особливо їхня ефективність, цілком залежать від кількох чинників: позиції решти країн ЄС, стійкості путінського режиму та послідовності дій американського президента Дональда Трампа. До недавнього часу сам Трамп не заперечував проти використання Орбана як внутрішнього тарана проти структур Євросоюзу. Так тривало, доки Трамп разом із Путіним мріяв «розкуркулити» Європу й ослабити її інституційно. Тим паче, що хитра й розніжена Європа особливо не чинила опору. Вона торгувала з Росією, купувала в гігантських обсягах її енергоносії, підтримувала «паралельний імпорт» у РФ в обхід санкцій. Та й що гріха таїти, такий «блокувальник», як Орбан, був для багатьох у Брюсселі зручним виправданням: мовляв, бачите — він уперся, а в нас консенсусне голосування. Так ЄС фактично перекладав відповідальність на угорського прем’єра, залишаючись при цьому третім найбільшим торговим партнером Росії — навіть на четвертому році кривавої війни. І все це, можливо, й далі б тяглося, якби не Дональд Трамп. Ще нещодавно він зневажливо ставився до євробюрократів і віддавав перевагу двостороннім відносинам із державами. Поки в нього лишалася надія на домовленість із Путіним, йому були потрібні «диверсанти» — Орбан із його проросійськими зв’язками, Фіцо, а також новообраний польський президент Кароль Навроцький, який після зміни пріоритетів Трампа завис «між небом і землею», зачепившись американським парашутом за варшавське дерево. Та без затребуваності з боку Трампа ці «диверсанти» виявилися безпорадними. Вони можуть і далі висіти, не дочекавшись команди, але шкодити Україні — цілком. Блокуючи європейські ініціативи на підтримку Києва, вони лише затягують війну. І це триватиме доти, доки Брюссель не відмовиться ховатися за консенсусним голосуванням і не позбавить цих путінських диверсантів права вето. На завершення. Аналізуючи відверто антиукраїнську політику Віктора Орбана, варто пам’ятати: агресія проти України готувалася з двох боків. Путін і Орбан спільно вирішили перекроїти карту Європи — один мріяв про відродження «Великої Угорщини», другий — про нову «Русскую імперію». Їх поєднала українська кров. Тому Орбан до останнього боротиметься, щоб Росія не зазнала поразки. Адже це означатиме і його політичну смерть — а, можливо, й вирок трибуналу в Гаазі. Автор – Василь Расевич, IQ-аналітика Підготовано спеціально для LVIV.MEDIA