Минулого тижня всі, хто спостерігав за футбольним матчем між донецьким «Шахтарем» та варшавською «Легією» у Кракові, мали нагоду вкотре згадати про триваючий процес українсько-польського діалогу, порозуміння та примирення. Варшавські футбольні фанати візуально транслювали пам’ять про Волинь’1943 та «польський Львів», а вербально закликали «Jeb*ć Ukrainę». Зрозуміло, «насправді» цей з дозволу сказати перформанс не є аж таким важливим, принаймні не важливішим за акцію «місто Львів – не для польських панів». Львів’яни тоді теж не дуже переймалися, бо мало хто цю ходу бачив. Але вкотре треба визнати, що високі жанри і академічні «вежі зі слонової кістки» знову програли «низькому стилю». Більш важливе завжди нуртує внизу: не в книгах - а в ТікТок, не в телевізійних дебатах - а у фанатських кричалках. Там кується масова політика та міжнародні відносини, як колись у памфлетах і газетах-одноденках, а не в промовах міністрів чи посланнях римських пап. Коли ж вчений, політик чи інтелектуал втомлюється без уваги «простого народу» і починає говорити приємні цьому «народу» слова (в його, переважно хибному, розумінні) – лише тоді він стає публічним, потрібним та впізнаваним. Але разом з тим стає і підбурювачем, якого чують, а наслідки його діяльності помітні неозброєним оком. Звісно, треба робити поправку на те, що це - футбольні фанати, що такі «закони жанру», а фанати варшавської «Легії» навіть в цьому середовищі вважаються екстремальним прикладом і здавна відомі своїми «історично-патріотичними перформенсами». Але навіть знаючи все це, після настільки концентрованого агресивного ресентименту, якось аж незручно слухати притомних польських спікерів, які говорять про потребу християнського вшанування загиблих в роки Другої світової війни… Тут польські вболівальники однозначно нашкодили справі, за яку начебто вболівають. Але не слід забувати і про особливе ставлення до варшавських футбольних фанатів з боку правих політиків та навіть влади. Яка неодноразово толерувала таку поведінку, особливо закордоном. Зрештою, поляки обрали футбольного фаната (добре хоч, що не з Варшави) президентом своєї країни. Який, як стало відомо під час виборчої кампанії, особисто брав участь в «уставках» - домовлених хуліганських бійках футбольних фанатів. Вийшло дуже по-нашому – хотіли як краще, а вийшло як завжди. Боролись з бандерівським екстремізмом з минулого – підживили свій реальний. Хотіли більше моралі та християнського ставлення – докричались до «Jeb*ć Ukrainę», яка роками спливає кров’ю у війні зі спільним ворогом. Так буває – «несподівані» побічні ефекти іноді трапляються, коли з чимось борешся. Якщо з алкоголем – отримуєш мафію. З християнами – отримуєш християнство як панівну релігію… Особливо, якщо ця боротьба є замінником боротьби справжньої. Українці добре це знають через існування різних «альтернативних фронтів» в тилу: економічного, мовного, історичного, які до фронту мають таке саме відношення, як варшавські фанати до Варшавського повстання. Сурогат. Прояснювати, що польські плакати про Львів рано чи пізно стануть стимулом для появи німецьких кричалок про Гданськ, Вроцлав і Щецін, думаю, сенсу нема – це зрозуміло. Така ціна «розчуханого» его, яку відчують переважно непричетні поляки. І ту ми підходимо до іншого парадоксу, який ніби і нелогічний, але постійно повторюється в історії – страждають завжди невинні, а карають в основному непричетних. За висловлювання українських «політиків-істориків» незручностей зазнавали не вони, а українські заробітчани. Зараз можна сказати, що вболівальники «Шахтаря» відчули наслідки в тому числі концерту Макса Коржа. А прості поляки обов’язково відчують економічні наслідки «войовничої риторики» своїх правих. Констатація факту, що йдеться про галасливу меншість, маргіналів, не змінює факт їхньої інструменталізації з боку «дорослих політиків». А в політиці все так і працює: спочатку їх використовують, потім пробують втихомирити, потім приходять на інавгурацію, а в окремих випадках навіть сидять в тюрмі чи тікають закордон. Не обов’язково, що все так погано буде і в цьому випадку. Поведінку вболівальників із Варшави засудили провідні польські видання. Але питання в тому, чи вистачить в тих, кому це належить робити за статусом чи через повноваження, взяти на себе відповідальність за українсько-польські стосунки. Не віддаючи цю тему тимчасовим політичним попутникам. І нарешті «спуститися до плебсу», який і вирішує майбутнє в демократичних системах. Нам, українцям, теж є чим відповісти. Не лише фатальним порівнянням поляків Волині з росіянами окупованого Маріуполя. Адекватні українці в Польщі задумаються, чи пов’язувати з цією країною своє майбутнє, і частина вирішить, що краще не треба. Ті ж, хто залишиться, отримають громадянство і прийдуть на вибори, щоб сказати своє слово. Футбольні функціонери задумаються про можливість винаймати інші європейські стадіони. А Київ на політичному рівні все більше орієнтуватиметься на Берлін та Лондон. І з позитивного: фанати «Легії» зробили неможливе – навіть «західняки» почали масово вболівати за «Шахтар». А як добре все починалося – на початку повномасштабного вторгнення варшав’яни вивісили плакат з повішеним російським диктатором. Але диктатор далеко, а українці поруч, ще й в статусі біженців… Автор – Назар Кісь, IQ-аналітика Підготовано спеціально для LVIV.MEDIA