У наш буремний час події змінюються як у калейдоскопі, часто залишаючи по собі лише емоційний слід. Тобто інформаційний осад, який укладається залежно від середовища та політичних уподобань споживачів продукту. Поділ на «наш» і «не наш», «корисний» – «шкідливий», «з нами» чи «проти нас» також довільно визначається нами самими. Причому з поправкою на наше таки бачення майбутнього України і з відповідною (о)позицією до чинної влади. Ще інакше виглядає ситуація з Трампом – людиною, яка не підпадає під жодну знайому категорію політика, яка усвідомлено сіє навколо себе хаос, шум і буфонаду. Від дій якої часто складається враження, що він капризує, сипле посередніми дотепами – і все заради розваги. Під маскою «бовдура» Не без того, що Трамп почувається мега талановитим шоуменом. Але треба памʼятати, що шоу для Трампа – це не тільки стиль життя, а й інструмент. Інструмент приходу до влади, внутрішньополітичної боротьби і реалізації міжнародної політики. Він часто прибирає собі маску бовдура-переростка з багатої родини – невігласа, з яким будуть «погоджуватися» найбільші уми світу. Але все це метод з арсеналу «упокорення». Тест на відданість і лояльність. Оскільки Трампові, для здійснення задуманого, потрібна повна і цілковита покірність. Трамп почав важку війну з незмінним американським істеблішментом, оскільки проблеми, які накопичилися в США, загрожували якщо не крахом, то сповзанням країни на другорядні ролі. Він спробував оптимізувати державну систему, знищивши давні синекури для тих, хто нічого не творить, а тільки знає, як правильно робити. Замахнувся на організовану злочинність у містах Америки, де існували цілі екстериторіальні райони. І всім цим здобув підтримку громадян. Найцікавішим експериментом Трампа стало «упокорення» Республіканської партії аж до доведення її до стану несамостійності. Фактично Дональд Трамп зумів підпорядкувати своїй волі цілу потужну партію. Методи підпорядкування також були далекими від демократичної процедури. Але справжній розгром він влаштував «демократам», від якого Демократична партія досі не може оговтатися. Цьому сприяє не тільки неймовірна частота негативних згадок Джо Байдена та нищівна критика політики «демократів», але й відсутність свіжих ідей у середовищі Демпартії. Підім’явши під себе американську політику, Трамп взявся за «муштрування» Європи. Взявся за те, що не встиг зробити за свою першу каденцію. А саме – змусити Європу почати відповідати (тратитися) за свою оборону і безпеку. Вимог було дві: перейти до збільшення до 5 відсотків на оборону і перестати торгувати з Росією – країною, яка здійснила агресію проти України, розвʼязавши нову європейську війну. Потім до вимог додався пункт про обмеження торгівлі з Китаєм як головним ініціатором цієї війни. Твердження, що Трамп розглядає Європу як бездонне джерело фінансування нової величі Америки, правдиві лише частково. Якщо Європа розраховувала на продовження безплатного захисту з боку Америки, то у випадку Трампа вона глибоко помилилася. Європа «заборгувала» Штатам дуже багато. Вона послідовно знижувала видатки на національні армії, розвалюючи їх, відмовлялася від обовʼязкового призову, узалежнювала себе від російських енергоносіїв і китайських виробників. Зрештою перетворювалася на ласий і, головне, безборонний шматок пирога. Саме політика Трампа частково поклала цьому край. Трамп змусив Європу купувати зброю для України. А коли платиш, то відповідаєш. Проклав шлях кільком реальним політичним лідерам, а не боягузам, які лякаються кожного незадоволеного «чхання» виборців. Тим, хто каже, що повернення до старого, ситого і комфортного життя більше не буде. Бо на порозі – війна. Війна в Україні На жаль, війна Росії проти України почалася за недоброї памʼяті Барака Обами, який усунувся і фактично залишив Україну на поталу Путіну та його європейським «умиротворювачам». Європейські підлабузники Путіна намагалися зі всіх сил спекатися «української проблеми» і перевести війну в ранг затяжного конфлікту, у якому Путін сподівався реалізувати план повзучого захоплення України. На жаль, тодішні репрезентанти України також бажали з ним домовитися, з часом перехитрити, але за всяку ціну зберегти і розширити свій бізнес. Тактика стримування Путіна подалі від кордону ЄС українською кровʼю всіх задовольняла. Але з кожним роком ситуація ставала дедалі загрозливішою, а апетити Путіна – більшими. Він усе більше «виламував» Україні руки, намагаючись внести загрозливі зміни навіть у її Конституцію. У цьому контексті потрібно згадати кінець 2017 року, коли за вольовим рішенням президента Трампа Україні були надані перші «Джавеліни». Протитанкова оборонна зброя, важливість якої на той час для ЗСУ важко переоцінити. Це був важливий компонент і на початку повномасштабного вторгнення. Варто також пригадати позицію американського президента Байдена на початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Байден був готовий віддати Україну Путіну, заявляючи, що за територію країн ЄС НАТО вже точно побореться, що тільки насмішило Путіна. І тут трампівське, яке вже стало комічним, – «якби я був президентом, то Путін не напав би» – починає грати іншими барвами. Путін дійсно зважився на повномасштабну війну, знаючи дійсний стан речей у Європі і страх війни у «колективного Байдена». Путін, на жаль, дуже добре зіграв на страхах Байдена та європейців. Пригадаймо, як боялися дати навіть оборонну зброю Україні, непритомніли від загрози ядерного удару, ескалації напруги з переростанням у третю світову війну. Як Захід, будучи змушеним надати Україні наступальну зброю, забороняв обстрілювати російські цілі. Крім того, президентові Зеленському потрібно було буквально випрошувати цю зброю, вдаючись до найрізноманітніших, навіть відчайдушних способів. Надавши зброю, американці втручалися в операції ЗСУ і тримали українців зі звʼязаними руками. Тобто реалізовували план стримування і виснаження Росії, знову ж таки кровʼю українців. Але що гріха таїти – Америка і Європа діяли за принципом, коли Україна не має програти, але й не має виграти війну. Яскравий приклад: перед виборами Джо Байден так боявся підвищення цін на бензин у США, що заборонив українцям стріляти по російській нафтовій інфраструктурі. Що, як показала сучасна практика, є найбільш дієвим методом ослаблення Росії. А тоді все йшло до того, що першою виснажилася б Україна. І в разі продовження подібної тактики Путін був би за крок до досягнення своєї мети – капітуляції України. І знову Україну врятувало диво. Посол України у Вашингтоні Оксана Маркарова вибудувала фактично однопартійну лінію відносин, а саме – з орієнтацією на Демократичну партію. Через це візит президента Зеленського до Америки ледве не завершився повним фіаско. Ситуацію вдалося виправити завдяки тому, що буквально в останній момент зʼявилася коротка спільна пресконференція Зеленського з Трампом. Знаючи мстивий характер Трампа, Україні така недбалість коштувала б дуже дорого. Але ця коротка зустріч усе-таки проклала місточок для контактів із новообраним президентом Трампом. Друге «пришестя» Трампа Другий прихід Трампа до влади в США спочатку викликав паніку і шок – як у самих Штатах, так і у світі. І знову доля України повисла на волосинці. Трамп, нищівно критикуючи Байдена і «демократів», фактично руйнував самі підходи до оцінок російсько-української війни. Виходило так, що на далекий план переміщався винуватець і агресор, а винними ставали Байден і українська жертва. У цьому руслі треба розуміти і відвертий шантаж Європи Трампом, і огидне приниження президента Зеленського в Овальному кабінеті 28 лютого цього року. Але найдалекоглядніше у цій ситуації вчинив Володимир Зеленський. Разом з європейцями він проробив неймовірну роботу, щоб хоч якось донести до Трампа дійсний стан речей. І це вдалося. Тепер можна тільки гадати, для чого все це було Трампові. Здається, він переслідував такі цілі. По-перше, хотів остаточно знищити Байдена і «демократів». По-друге, помститися українцям за те, що вони допомогли «демократам» «вкрасти» у нього перемогу. І по-третє, перекинути місток Путіну для майбутньої взаємовигідної співпраці – розподілу сфер впливу і використання ресурсів для майбутнього протистояння Китаю. Ось тут і починаються хибні засновки Трампа. Те, що Трампа не хвилюють морально-етичні аспекти справи, він виніс зі свого бізнес-минулого. Для нього неважливо, чи буде покараний агресор, або чи буде встановлена справедливість щодо жертви. Він цілком готовий із сильнішим продовжити спільний бізнес, махнувши рукою на жертву і навіть задобривши агресора за її рахунок. Проте він помилився щодо раціональності Путіна. Путіна не цікавить спільний бізнес і перспектива казкових прибутків від нього. Йому йдеться про відродження імперії, покарання Європи (особливо недавніх республік СРСР). Він хоче, як персонаж російської казки, бути сам «володарем морським». І тут на обох чекає велике розчарування, бо обидва бачать себе повелителями, і жоден не збирається поступатися. До всього, Трамп не зауважив, наскільки Путін, розпочавши війну проти України, фактично віддав свою країну в кормигу Китаю. Відтоді життєздатність Росії залежить від двох речей – безперебійного функціонування нафтогазового комплексу і відносин із Китаєм та його проксі – КНДР. Тобто тепер Росія напряму залежить від волі Пекіна та успішних операцій ЗСУ: у постачанні товарів і технологій, китайського юаня, солдат і зброї з КНДР, і головне – міжнародній присутності завдяки Китаю. Тому Путін не тільки не посміє зрадити Пекін і перейти на бік Америки, він у страшному сні не може уявити себе без китайського запліччя з мінливими гарантіями Трампа. Саме тому провалилася зустріч в Анкориджі, де Трамп сподівався на вигідні пропозиції, а Путін фактично виставив йому спільний російсько-китайський ультиматум. Тому з моменту саміту «осі зла» в Китаї та демонстративного параду тактика Трампа змінилася. Він вирішив надалі грати «українською картою», перейшовши до відвертого шантажу Путіна. «Томагавки» для України Ведучи мову про використання «української карти» у грі проти Росії, не варто плутати це з тим, що Трамп став «проукраїнським». Він лише проамериканський, а точніше «протрампівський». Просто в цій комбінації йому зручнішою і навіть кориснішою видалася Україна. І знову ж таки, тут варто подякувати доблесним Силам оборони України, президентові Зеленському та його команді за філігранну роботу – навіть у найбільш несприятливих умовах. Навіть коли Трамп робив відверту ставку на Путіна і погодився чекати, поки той у найкоротші терміни не покінчить з Україною. Який обіцяв Трампу, що українська оборона от-от посиплеться, а тоді вже вони вийдуть на новий рівень відносин. На що українці відповіли операцією «Павутина», а мужність ЗСУ завадила Росії істотно просунутися вглиб України. Ваги Україні додали також удари по нафтогазових обʼєктах у Росії. Причому, на відміну від Байдена, Трамп не перешкоджав бити по російських енергетичних обʼєктах. У цьому й полягав український успіх. Так у президента Зеленського зʼявилися «карти», у яких йому так наполегливо відмовляв Трамп. Перелом у відносинах Трампа і Зеленського намітився ще на зустрічі у Ватикані, де на похоронах папи відбулася перша «тепла» розмова. Від неї починається відлік розвороту Трампа. Хоча у випадку Дональда Трампа не можна було не чекати різких хитань у різні боки. На перешкоді встановленню по-справжньому добрих відносин із Трампом стояло надто багато чинників. Не лише дезінформація про слабкість України, а й легке сприйняття російських наративів про те, що на перешкоді миру стоїть особа президента Зеленського. Мовляв, це він не хоче миру, бо боїться втратити владу. На якийсь час ця підступна маніпуляція стала мейнстримом як в оточенні президента Трампа, так і в середовищі українських «реваншистів». Які побачили у словах Трампа та його команди, що поки Зеленський залишатиметься президентом – Путін не погодиться на мирні переговори, – шанс повернутися до влади. І знову ж таки, коли кон’юнктура змінилася і Трамп перейшов до інтенсивної комунікації зі Зеленським, побачивши кризові явища в конструкції Росії, він пішов набагато далі і вже став погрожувати Росії «Томагавками». Історію з продажем цих руйнівних крилатих ракет Україні треба розглядати значною мірою не в плані їх негайного застосування, а як тиск на Росію. Трамп таким чином бере Путіна «на слабо». І той не витримує – просить про телефонну розмову і нову зустріч. Зрозуміло, що з боку Росії це чергова спроба затягнути час, спроба знову обіцянками-цяцянками обвести Трампа навколо пальця. Чого цього разу точно не буде. Трамп більше не хоче виглядати лузером, а тому вибудовує двоетапну конструкцію зустрічі. Спочатку голова Державного департаменту та заодно радник з питань безпеки Марко Рубіо зустрінеться з російським Лавровим. Обговорять основні питання зустрічі, а тоді до переговорів долучаться віцепрезидент Джей Ді Венс та Стівен Віткофф. І вже за результатами цієї зустрічі буде відомо, чи зустрінуться Трамп і Путін у Будапешті. У цій ситуації одне відомо – Путін злякався рішучості Трампа і погодився на мирні переговори. Проте виглядає також на те, що він збирається й надалі вішати локшину Трампові на вуха. Бо, знову ж таки, він не може припинити війну через ризики для себе і режиму всередині країни і, з другого боку, через повну залежність від Китаю. Китаю, який Трамп розглядає своїм найбільшим супротивником. Заради цього він і затіяв свою велику «перебудову». P.S. А українцям залишається побажати своєму президентові успіху та удачі на переговорах у Вашингтоні. Автор – Василь Расевич, IQ-аналітика Підготовано спеціально для LVIV.MEDIA