Кожний відрізок часу має своє особливе слово, яке найбільше характеризує процеси в суспільстві. Щось на зразок німецького Zeitgeist – «духу епохи». Термін, що використовується для опису загального інтелектуального, морального, культурного та емоційного клімату епохи. Відображає панівні ідеї, переконання, цінності, тенденції та світогляд, характерні для конкретного історичного відрізку часу. Що цікаво, Zeitgeist визначає також, які ідеї вважаються «модними», «прогресивними» або «допустимими». Саме цим і можна пояснити «моду» останнього часу на термін асертивність. В ідеалі асертивність — це слово, що походить з англійської й означає «наполегливий», «самоствердний», — тобто здатність людини відстоювати свої права, потреби, бажання та думки, висловлювати свої почуття, при цьому не порушуючи прав і не принижуючи гідності інших людей. Це золота середина між пасивною (поступливою) та агресивною (наступальною) поведінкою. А на практиці перетворилося на культурну, але рішучу форму відмови в допомозі. І якщо йдеться про умови конкуренції в мирний час, то це може сприйматися як вища форма прагматизму. Але під час війни — як ніж у спину, як камуфляж непристойних сепаратних загравань із ворогом. Що цікаво, слово «асертивність» набуло останнім часом масового вжитку в середовищі польських правих політиків. За якими, на жаль, потяглося й ліве та ліберальне крило. Змагаючись із правими популістами з «Конфедерації» за голоси виборців, навіть консерватори з ПіС та ліві й ліберали з Громадянської коаліції почали «виправдовуватися» за «надмірну допомогу» Україні. У результаті чого не тільки колишній президент Анджей Дуда змінив риторику й почав дистанціюватися від України, але й недавній кандидат від лівих та лібералів — Рафал Тшасковський — заговорив про майбутнє України як про «буферну зону». Рівняння на Трампа Відомо, що на президентських виборах у Польщі переміг правий Кароль Навроцький, який може бути близьким як правій частині ПіС, так і «конфедератам». Його гасло можна сформулювати так: «Польща — перш за все». Можна запідозрити, що цей тренд вийшов від президента Дональда Трампа з його «Зробимо Америку знову великою». Спочатку цей курс Трампа виглядав як чистої води ізоляціонізм, без якого, напевно, тут не обійшлося. Але, як показала практика, МАГА була потрібна Трампу для посилення Америки перед вирішальною битвою з Китаєм. Саме в цьому ключі потрібно розглядати політику «муштрування» Трампом Європи. Довести Європейському Союзу, що він не може залишатися стороннім спостерігачем під час європейської війни, а до того — продовжувати торгувати з країною-агресором, збільшуючи її воєнний потенціал. Одна з тактик Трампа дала позитивний результат: Європа і НАТО почали закупівлю американської зброї для України. Налякана погрозою виходу США з НАТО та відмовою постачати зброю Україні, Європа не на жарт сполошилася. І тепер Трампові лишилося лише «дотиснути» європейців відмовитися купувати в Росії газ та нафту. Про серйозне обмеження торгівлі з Китаєм поки що не йдеться, але рух у цьому напрямку багато про що свідчить. Категорична «асертивність» Трампа, на жаль, послужила прикладом кільком європейським лідерам та політичним силам. І вже про обмеження безкоштовної підтримки України відкрито заговорили не тільки в Угорщині, а й у Польщі. Лідери «Конфедерації» — Босак і Ментцен — можна сказати, на темі своєрідного «асертивного» ставлення до України зробили собі кар’єру. При цьому важливо зазначити, що справжня асертивність передбачає говорити прямо про те, що думаєш і відчуваєш, не маніпулюючи та не приховуючи своїх справжніх намірів. Не тільки проявляти самоповагу, але й повагу до співрозмовника. А вдавана — викривати, засуджувати й погрожувати. Чого про «Конфедерацію» сказати не можна. Ця політична сила просто використала негативні настрої в суспільстві для захоплення влади. Ще однією важливою ознакою асертивної поведінки є те, що вона має прямувати до вирішення проблем та досягнення компромісу, а не до поглиблення конфлікту. Асертивна позиція — це коли не використовується вразлива ситуація, в українському випадку — загроза існуванню держави та нації — для досягнення своїх партикулярних інтересів. Користатися з того, що ворог узяв у заручники цілу країну, водночас усвідомлюючи, що в українців нема іншого вибору, ніж боронити себе й країну, і здійснювати на неї масований недружній тиск із європейського запілля. Звинувачувати Україну в невдячності, намагатися тиснути на її криваві рани з метою досягнення користі на внутрішній політичній сцені — це радше мародерство, що не має нічого спільного з асертивністю. Гра в мега-прагматиків: «конфедерати» і президент Навроцький А тому лінія польських «конфедератів», а згідно з останніми заявами — і президента Навроцького, — це не про асертивність. Оскільки асертивна людина бере на себе відповідальність за свої слова, дії та наслідки. Поширеність відверто російських наративів у польському суспільстві вражає. Практично жодна резонансна подія не проходить без надінтерпретацій із боку правих популістів. Що цікаво, атакованими є всі сили, які проявили солідарність з Україною — ПіС і ГК. А це означає, що праві популісти завдають ударів не тільки по конструкції українсько-польських відносин, але й по самій польській політичній моделі. Намагаючись показати себе прагматиками нового покоління, насправді штовхають Польщу в ізоляціоністську пастку. Наслідуючи президента Трампа та прикриваючись модною асертивністю, пробують вивести свою країну на слизьку дорогу балансування між ЄС та Росією. Утверджують євроскептичні настрої також для того, щоб нібито зробити Польщу сильною, непідконтрольною Брюсселю та зупинити неіснуючі загарбницькі аспірації Берліна. Сподіваються на те, що вдасться захопити владу в Польщі, зменшивши вплив ЄС і розпочавши «прагматичний» діалог із Росією. Таким чином польські праві популісти непомітно, під покровом асертивності, намагаються розвернути країну в бік покращення відносин із Росією — країною-агресором, яка не припиняє війну проти України, погрожує всьому Заходу й намагається знищити солідарність з українцями. Це не тільки небезпечна гра на захоплення влади, хоча й демократичним шляхом, але й отрута, залита в суспільство, що приведе країну на манівці. Особливо з огляду на кардинальну зміну ставлення Білого дому до Москви, що видно з войовничої риторики Дональда Трампа. І, що важливіше, — збільшення воєнних провокацій із боку Росії проти ЄС і, зокрема, Польщі. Не виключено, що тепер польські та окремі «асертивні» мега-прагматики побояться крокувати «не в ногу» з лідером так званої неоконсервативної революції — президентом Трампом. Вибиватися всупереч його лінії ще більш ризиковано. Абсурдом і недалекоглядністю виглядатиме пояснення своїм громадянам, що нальоти безпілотників на Польщу — це провокації України з метою «втягнути Польщу у чужу війну». Оскільки ворожі безпілотники тепер кружляють і над територією Данії, і Нідерландів, і навіть Німеччини. Час для Стубба Позиція нехтування інтересами малих країн Балтії як неминучих перших жертв і протиставлення їм добре озброєної Польщі рано чи пізно призведе до погіршення відносин із цими країнами, а отже — й до послаблення солідарного опору потенційному агресорові. Та й позиція Трампа — не зразок стабільності — знову зазнала хоча й ситуативних, але істотних змін. На останній зустрічі Дональда Трампа з президентом Фінляндії Александром Стуббом перший підтвердив, що у випадку агресії США і НАТО будуть готові захищати Фінляндію. І взагалі, дружба Стубба з Трампом заслуговує на окрему розмову. Виявилося, що Стубб, який навчався в Лондонській школі економіки, Європейському коледжі в Брюґґе, Сорбонні та в одному з американських університетів, є добре зрозумілим Трампові. І не тільки тим, що грає в гольф. Він є членом правоцентристської партії «Національна коаліція», палким прихильником сильної й об’єднаної Європи та відомий своїм категорично негативним ставленням до країни-агресора — Росії. Ось це і є приклад сучасного асертивного політика. І така асертивність імпонує навіть Трампу. Саме на прикладі позиції президента Стубба можна перевіряти на асертивність польських та європейських «мега-прагматиків», які відмовляються від солідарної позиції у найскладніші моменти, будують відносини з позицій сили, залишають недавнього союзника у безвиході. І тут польські праві не єдині. Під прикриттям асертивності працюють на шкоду ЄС і на користь Росії також угорський прем’єр Віктор Орбан та лідер Словаччини Роберт Фіцо. Зміна курсу Дональда Трампа щодо Росії та вирівнювання відносин між ЄС і США можуть вибити ґрунт з-під ніг подібного роду політиків. Натомість посилити впливи таких лідерів, як Мелоні, Мерц та Стубб. А прикриття Трампом більше не працюватиме. Бо воно якось несерйозно, коли Віктор Орбан і, знедавна, Кароль Навроцький кажуть Україні «ні» від імені ЄС, хоча їхні країни все більше дрейфують убік від ЄС і одночасно отримують багатомільярдні фінансові дотації щороку. Скидається на те, що решта країн не хочуть розпочинати процедурні зміни тільки з огляду на важливість моменту. Припинення війни в Європі однозначно потягне за собою відповідні висновки. Особливо для тих, хто так «прагматично» вдавався до шантажу у найбільш скрутний і відповідальний час. Автор – Василь Расевич, IQ-аналітика Підготовано спеціально для LVIV.MEDIA