Виступаючи в Нью-Йорку, президент США Дональд Трамп несподівано порівняв Росію з паперовим тигром, заговорив про слабкість тамтешньої економіки і загалом назвав її «колосом на глиняних ногах». Така зміна риторики болісно зачепила Росію, і от вже прес-секретар Путіна Пєсков невміло парирував: Росія не паперовий тигр, а справжній ведмідь. Проте це аж ніяк не вплинуло на Трампа. Він провів ще низку важливих зустрічей, зокрема і з президентом Зеленським, і фактично не залишив каменя на камені від іміджу Росії. Експерти рятують свою репутацію Така переміна риторики господаря Білого дому застала зненацька багатьох експертів. І тих, що приписували йому деменцію, і тих, що поспішили оголосити його агентом «Красновим», і навіть тих, хто вважав його просто пихатим самодуром, який усе робить навмання і виключно для задоволення власних капризів. Тепер, щоб не осоромитися зі своїми поспішними оцінками і прогнозами, і будучи навченими мінливістю Трампа, кинулися страхуватися, ховаючись за товстим шаром скепсису. Мовляв, чекайте, він до вечора кардинально змінить свою думку. І тоді буде знову «по-нашому». Як ми і казали. Окрема категорія експертного середовища все-таки наважилася на корекцію своїх висновків і заявила про «поворот» у політиці Трампа. Що дає їм можливість у будь-який час усе списати на його хаотичність та мінливість. Але є й такі, які побачили в позиції Дональда Трампа повний «розворот». Мовляв, Путін не прийняв пропозицію дружби з боку Трампа, чим завдав болючого удару по нарцисичній натурі президента Америки. І тепер він буде мститися до останнього. Подібне опускання історії до рівня любовно-побутового конфлікту може на певний час відвести підозру в певній некомпетентності експертів, але аж ніяк не прояснить ситуацію. Велика мета і ситуативні союзники Справа в тому, що фактично у Трампа не сталося ні повороту, ні тим більше розвороту. Він продовжує рух у задекларованому ним же напрямку. І надалі бачить своєю омріяною ціллю – «зробити Америку знову великою». А для того – знищити стару і закостенілу систему міжнародних відносин, вивівши на авансцену оновлених гравців. Завдати нищівного удару по традиційному істеблішменту і навіть зламати йому хребет. Перевести міжнародні економічні відносини на паритетний рівень. І все це, щоб дати остаточний і консолідований бій китайській загрозі. А для цього йому потрібні сильні, але ситуативні союзники. По суті, Трампу не потрібні ні вічні друзі, ні затяті вороги. Він постійно їх перетасовує, як колоду карт. Готовий створювати будь-які комбінації, але виключно у власному інтересі. Трамп добре бачить, чиїми силою і потенціалом і на якому етапі він може скористатися. Насправді треба бути сліпим, щоб не зауважити у створюваному ним видимому хаосі певного послідовного плану. Так, його манера поведінки і демонстрована безпринципність часто викликають огиду й обурення. Але таким він уже є – капризним і владним, який часто дозволяє собі просто жахливі випади. Проте це тільки частина тактики. Стратегія залишається незмінною – перебудувати світ, який скочується до катастрофи, коли над ним нависла загроза гегемонії комуністичного Китаю. Постійні інвективи та недружні випади до, здавалося б, потенційних союзників у випадку Трампа означають лише намір вивести їх із солодкої сплячки. Змусити мобілізуватися і долучитися без традиційних хитрощів до оборони перед екзистенційною загрозою. І це стосується не тільки європейських країн, але й багатьох впливових держав, заколисаних тихими китайськими пісеньками. Трамп не прихильник вирішення питань воєнним шляхом. Він – «дилер». Але не в розумінні торгового посередника, а того, хто вирішує проблеми шляхом укладання угод. Для цього йому потрібно розчистити поле від воєн. Він хоче завершити російсько-українську війну (для нього – європейську) не так з гуманістичних, як із практичних міркувань. Саме цим можна пояснити його довгий «флірт» із Путіним. Як бізнесмен він сформував для Путіна безвідмовну пропозицію – припинити війну, поділивши Україну, залишити її в підвішеному, позаблоковому стані і «на двох» взятися за світове панування. У Росії є ресурси, а у Трампа сила і вплив світового масштабу. Таким чином Путін розглядався як найбільший ситуативний союзник. Була тільки одна умова – Путін мав зректися Китаю. Здійснити остаточний розворот у бік Америки і поєднати з нею своє майбутнє. Зрозуміло, що ні про яку справедливість щодо України мова не йшла. Але цей план напоровся на кілька непереборних чинників. По-перше, Україна не погодилася б на таку форму капітуляції. По-друге, Європа не змирилася б з роллю наступної жертви, але вже з боку обʼєднаної американсько-російської потуги. І, по-третє, Трамп не врахував сили васальної залежності Росії від Китаю. Китай ніколи не мав наміру «відпустити» Росію у вільне плавання, а тим більше допустити союзу з Америкою. Трампу ж здавалося, що він майже «спокусив» Путіна своїми пропозиціями. А той трактував переговори як спосіб затягування часу, марно сподіваючись, що за цей час Україна не витримає оборони, що тиск з боку США і блокада передачі зброї підштовхнуть її до капітуляції. Але все стрімко стало на свої місця. На боці України залишалася Європа, яка заявила, що не погодиться на такий розвиток подій. Європа взялася навіть за те, щоб купувати в Америки зброю для України, що стало справжньою перемогою політики Трампа. Зустріч Путіна і Трампа на Алясці виявилася холодним душем для президента Америки. На довгоочікуване «побачення» Путін приїхав не сам, а з Сі Цзіньпінем за плечима. Фактично Путін прибув у вигляді курʼєра Сі й привіз із собою послання правителя Китаю. Така консолідована позиція остаточно знищила план Трампа, і Путін для нього втратив статус потенційного союзника. Подальший розвиток подій із парадом у Пекіні та демонстрацією сили «осі зла» тільки підтвердив цей результат. Український гамбіт Під час зустрічі на Алясці Трамп і бровою не повів, хоча перервав переговори і продовжив заявляти про великі успіхи. Відтоді в його риториці почали проскакувати дуже критичні слова на адресу Путіна і Росії. А коли у Вашингтоні висадився потужний європейський «десант» на підтримку президента Зеленського, ситуація неухильно почала змінюватися на користь України. Відбулися хороші переговори. Трамп постояв із Зеленським біля карти з фронтами боїв (геніальна ідея) і прийшов до висновку, що Росія нічого не захопила, що росіяни розбилися об українську оборону. І якщо навіть припустити, що колись між Путіним і Трампом існувала якась сепаратна домовленість, що Росія за якийсь час «дотисне» Україну, то по ній не лишилося й сліду. Окрилена тимчасовим успіхом Україна, незважаючи на фантомні спорадичні заяви Трампа, кинулася діяти далі. І їй фактично вдалося подати себе як важливого ситуативного союзника Америки в Європі. Часте спілкування Зеленського з Трампом та українських урядовців з американськими колегами допомогло утвердитися переконанню в Трампа, що Росія – слабка і залежна від Китаю країна. Що її економіка на грані розвалу. Що її треба додушити спільними зусиллями. Що завдяки українським військовим фахівцям Росія з бензоколонки перетворилася на країну із загрозливим паливним голодом. Вдалося зробити так, що до цього висновку Дональд Трамп прийшов ніби самостійно. І це величезна заслуга президента Зеленського та його команди. Ця партія впевнено прямує до перемоги. Хоча варто наголосити на ситуативності союзу з Трампом. Чому у Трампа тигр паперовий? Справа в тому, що паперовий тигр – це китайська метафора, яка використовується для позначення чогось або когось, що назовні виглядає потужним, грізним та небезпечним, але насправді є порожнім, слабким і нездатним завдати шкоди. Вона підкреслює контраст між зовнішнім виглядом та реальною суттю. Тобто він може зображуватися грізним і навіть страшним, але його паперова суть указує на те, що він легко може бути знищений. Ще цікавішою є історія цієї метафори, що набула широкої популярності та політичного значення завдяки Мао Цзедуну, який у 1946 році використав цей вислів стосовно Америки. Мовляв, незважаючи на всю свою військову міць, вона є лише «паперовим тигром», приреченим на поразку. Тобто у китайській традиції та політичній риториці «паперовий тигр» є інструментом знецінення ворога, аби зменшити страх перед, здавалося б, могутньою загрозою. Таким чином Трамп відплатив Путіну за чорну невдячність, натякнувши на його васальну й повну залежність від Китаю. Іншими словами – ти ніхто і звуть тебе ніяк. P.S. У звʼязку з цим виникає закономірне питання: а чи є якась загадкова сила, яка може знову скерувати Трампа на шлях дружби з Путіним? Чи, можливо, є якась сила, яка ніколи не дозволить Путіну подружитися з Трампом. Про це читайте у наступній статті «Загадкова сила». Автор – Василь Расевич, IQ-аналітика Підготовано спеціально для LVIV.MEDIA