Здавалося б українцям краще на якийсь час просто забути про Польщу, принаймні поки там не вщухне політична колотнеча, яка веде до все більшої поляризації суспільства. Не втягуватися у їхню взаємну гризню і намагатися максимально вибудовувати прямі відносини з Євросоюзом, Америкою і НАТО. Тактика «оминання» Польщі могла б бути дійсно ефективною, якби Польща не входила до згаданих союзів, а її провідні політичні сили не намагалися вибудувати ексклюзивні відносини з протилежними силами. Якби премʼєр Туск не наполягав на європейському векторі політики, де у нього чудові звʼязки, а президент Навроцький на дружбі з Америкою президента Трампа. На жаль, доводиться констатувати, що Польщі не вдається грати на «двох фортепіано» з користю для себе. Що свої контакти обидва державні мужі використовують для зміцнення власних позицій усередині країни. Розігруючи в тому числі «українську карту», у своєму партикулярному інтересі. Спостерігаючи за політичним життям в Польщі, можна зробити висновок, що в результаті можуть програти і Дональд Туск, і Ярослав Качинський. Про що, напевно, мріють багато молодих поляків. Яким ця колотнеча остаточно остогидла. У звʼязку з цим виникає питання, а хто ж опиниться у виграші? І це, можливо, найгірша новина для Польщі, ЄС і України. З ксенофобів у прагматики Такою силою, виглядає, може стати Конфедерація. Нема нічого дивного в тому, що польське політичне життя потребує серйозних змін. «Поправіння» світу має зачепити й Польщу, де вісім років при владі була право-консервативна Право і справедливість. Виявилося, що занадто мало права і не надто консервативна. ПіС, захоплений боротьбою з Громадянською коаліцією, досить легковажно поставився до появи Конфедерації, партії на кшталт Альтернативи для Німеччини або французького Національного фронту. Певний час йому навіть було вигідно мати крило, не обтяжене правилами політичної пристойності. За короткий час Конфедерації вдалося швидко модифікуватися. Позбутися ксенофоба і антисеміта Брауна і усунути відверто проросійського батька-засновника Корвіна-Мікке. Причому зробити це так, щоб в суспільній свідомості ті твердо запамʼяталися «конфедератами». Після чого гору в партії взяли двоє молодих, добре освічених прагматиків – Славомір Ментцен і Кшиштоф Босак. Почався новий відлік в історії донедавна ксенофобської та проросійської партії. Завдяки Ментцену та Босаку, які говорять зрозумілою мовою молодих прагматиків, Конфедерація почала сприйматися як сучасна респектабельна партія. Ігри Качинського Також важливо, що лідер ПіСу Ярослав Качинський, побоюючись програшу на виборах, погодився на те, щоб «конфедерати» змогли якнайбільше відібрати голосів у лівих та центристів. А через недомовленості та непорозуміння в урядовій коаліції та не найкращі відносини між Дональдом Туском, Рафалом Тжасковським та амбітним Шимоном Головнею президентська виборча кампанія поточилася не зовсім добре для останніх. Сталося так, що навіть частина виборців «Польщі 2050» Шимона Головні перейшла на бік «Конфедерації».Результатом цих подій стало обрання президентом Польщі висуванця ПіСу – Кароля Навроцького. Людини не тільки консервативних поглядів, але й прихильника лінії президента Трампа та на додачу євроскептика. Здається, план Ярослава Качинського спрацював. Його кандидат став президентом, а політичні конкуренти почали розсипатися. Проте не все так однозначно. Справа в тому, що заграванням з Конфедерацією Качинський випустив джина з пляшки. Джина, який здобувши волю, почав атакувати самого Качинського.У планах Ярослава Качинського оновлені «конфедерати» розглядалися як слухняна «молодіжка» ПіСу. Він думав, що Ментцен і Босак, навіть окрилені електоральним успіхом, не посміють перечити старшому і досвідченому політикові. В іншому разі, у Качинського був конкретний план – поглинути Конфедерацію. Як показали події останніх місяців, лідер ПіС планував розколоти Конфедерацію на «патріотичну» та «ліберальну» і просто проковтнути її патріотичне крило. З цією метою він взявся протиставити поганого Ментцена трохи кращому Босаку. Згідно задуму, праві «конфедерати» мали піти в коаліцію з ПіСом, а центристи, можливо, спробувати домовитися з Громадянською коаліцією. Але, як показав виступ Ярослава Качинського в Кракові, він вирішив просто знищити Конфедерацію. Де прямо заявив, що ПіС не бачить союзу з Конфедерацією, бо Ментцен поганий, але й Босак не ліпший. Видно, що той махнув рукою на свого постійного критика Славоміра Ментцена і намагався поставити Кшиштофа Босака перед вибором: інтерес Польщі чи власна карʼєра. Не вдалося. Аналітики стверджують, що перехід до відкритої конфронтації з ПіС може підштовхнути Конфедерацію до ще більшої консолідації. А вона й так має перевагу на фоні старих польських політиків. Видається, що й непримиренна риторика лідера ПіСу щодо «конфедератів» була викликана ростом популярності цієї партії серед молоді. За останнім опитуванням, 30% молодих людей віком від 18 до 24 років готові підтримати саме Конфедерацію. До цього треба ще додати голоси антисистемного електорату. Свій план у «конфедератів» Не вдаючись до теорії змов, можна легко зауважити, що в Ментцена і Босака існує свій власний план дій. Можливо також, що з часом до нього приєднається президент Кароль Навроцький. Суть задуму полягає у великому політичному переформатуванні Польщі. Мета якого – зруйнувати стару, умовно, двопартійну систему і остаточно усунути Ярослава Качинського та Дональда Туска з політичної сцени. За словами Славоміра Ментцена, відправити на пенсію Ярослава Качинського і «стерти» Дональда Туска. Не виключено, що саме за відправку на політичну пенсію Качинського відповідає його теперішній запеклий критик Ментцен. Про що свідчать постійні особисті перепалки між політиками: то Ментцен назве Качинського гальмом на шляху обʼєднання правиці, то лідер ПіСу обізве «конфедератів» соціальними дарвіністами, а його політичним гангстером. Ментцен не приховує, що побоюється досвідченого політичного зубра, але не перестає його атакувати буквально в кожному своєму виступі. Звинувачує того в потаканні «бандеризму» і в тому, що ПіС роззброїв Польщу, віддавши зброю Україні.Ментцен у своїх промовах та інтервʼю дуже вправно, під виглядом прагматизму, просуває чисто російські наративи щодо України. Його надінтрепретацій так багато, що їх викриття потребує окремої розмови. Причому він піддає нищівній критиці обидві сторони: уряд і опозицію. Шпетить Качинського за архаїку і атакує Туска за пронімецьку і проукраїнську позицію. «Конфедерати» добре зрозуміли вигоду від своєї позиції, коли вони ні за що не відповідаючи, можуть критикувати і опозицію і владу. Здобуваючи завдяки популістській риториці все більшу підтримку в суспільстві. Місія Навроцького Що цікаво, не тільки Ментцен і Босак чітко розподілили свої ролі. Скидається на те, що за усунення премʼєра Туска взявся президент Навроцький. Користуючись недосконалістю польського права, яке не чітко проводить грань між компетенціями премʼєра і президента, він береться стати альтернативним центром влади. Не виключено також, що він планує стати лідером нової національно-патріотичної сили, базованої на свого роду ідеях МАГА. На що може отримати благословення Вашингтона і ввести Польщу в конфлікт з Європейським Союзом. А це означатиме нову кризу ЄС, помножену на нездатність протистояти агресивній Росії. Може так статися, що антиросійський Качинський, даючи принципову згоду Навроцькому на розхитування цього уряду, з часом буде не в стані контролювати свою політичну силу і впливати на ситуацію в країні. А президент Навроцький може спокуситися на укладання сепаратної домовленості з більш перспективною Конфедерацією і вони разом розпочнуть формування обʼєднаної правиці. Без Качинського. Без антиросійського ресентименту старої гвардії ПіС. Принаймні ідейно і «конфедерати», і президент Навроцький стоять ближче один до одного, ніж до ПіСу. Та й вони не проти поживитися таким ласим політичним шматком. На завершення Не тільки українському читачеві варто було б нагадати, хто такі насправді «конфедерати». Здається, навіть багато польських лібералів та центристів «купилися» на зовнішній прагматичний лоск лідерів Конфедерації та потребу змін. Мовчки чекаючи їхнього приходу, як нагоди для осучаснення польського політичного життя. Але «конфедерати» - це не просто права політична сила, створена як альянс націоналістичних і лібертаріанських груп. Яка виступає за мінімальну роль держави в економіці, традиційні суспільні цінності, євроскептична й критична до участі Польщі в підтримці України. Це коаліція сил, які в питанні війни Росії проти України закликають до «реалістичної політики», виступаючи нібито проти надмірної військової та фінансової допомоги Києву, провадять агресивну історичну політику, критикують українських біженців і вимагають пріоритету польських національних інтересів. Справжній «прагматизм» яких полягає в усуненні Польщі з антиросійської коаліції. Тому, будьмо уважними. Автор – Василь Расевич, IQ-аналітика Підготовано спеціально для LVIV.MEDIA