Нещодавня зустріч президентів Польщі та Америки, Кароля Навроцького і Дональда Трампа, у Вашингтоні продовжує привертати неабияку увагу. Її інтенсивно коментують як у Європі, так і в самій Польщі. Причому реакція в Європі стримана, а в Польщі коментарі діаметрально різняться. Практично все залежить від того, чиїми прихильниками є коментатори: президента чи прем’єра. До цього візиту ретельно готувалися в Канцелярії президента, оскільки боялися, щоб чогось драматичного не сталося, передусім з огляду на поведінкові особливості Дональда Трампа. Під загрозою опинилася і сама підготовка візиту — а все через напружене протистояння між командами прем’єр-міністра Дональда Туска та новообраного президента Кароля Навроцького, між якими існує не просто конкуренція, а подекуди полярні погляди на майбутнє Польщі. Дійшло до того, що МЗС країни практично не було присутнє на переговорах. А віцепрем’єр уряду і міністр закордонних справ Радослав Сікорський паралельно до програми президента проводив ділові зустрічі у Вашингтоні, знімав на телефон короткі відеозвіти і демонстрував, що візит президента Республіки Польща – це такий собі аматорський десант, бо домовленості команди Кароля Навроцького не є обов’язковими для виконання урядом. Правові колізії компетенцій президента та прем’єра Для кращого розуміння ситуації варто нагадати, що Польща є парламентсько-президентською республікою. Повноваження між президентом та прем’єр-міністром чітко розмежовані, але водночас тісно взаємопов’язані. Президент виконує переважно представницькі та арбітражні функції, тоді як прем’єр-міністр здійснює виконавчу владу. Тобто президент є главою держави і має більш церемоніальні та стабілізаційні повноваження. Він так само є найвищим представником держави на міжнародній арені. Він також здійснює нагляд за безпекою та обороною держави і підписує міжнародні договори. У цій історії найцікавішим є те, що більшість офіційних актів президента потребують підпису прем’єр-міністра, що підкреслює парламентський характер системи. Фактично ситуація мала б виглядати так: президент разом з урядом готують міжнародні візити, укладають угоди, а їх реалізацією займається прем’єр зі своїми міністрами. Спроби перетягнути на себе ковдру президентом (підмінити Канцелярією окремі міністерства) або ж саботаж президентських ініціатив урядом можуть призвести до паралічу всієї системи. А хитка коаліція в Сеймі не дозволить парламенту збалансувати ситуацію. Так чи інакше, дійде до ситуації, коли будь-які міжнародні угоди президента можуть виявитися необов’язковими для виконання урядом. І це вже можна застосувати щодо результатів візиту президента Навроцького у Вашингтон. Візит Оцінюючи результати візиту, потрібно спочатку відповісти на ключове питання: для чого він був президенту Навроцькому і навіщо президенту Трампу? Забігаючи наперед, можна сказати, що підтримка з боку Трампа була вкрай необхідною Навроцькому для посилення позицій свого консервативного політичного крила. Показати, що в теперішніх умовах, коли мінлива позиція американського президента важить більше, ніж міжнародні договори та інституційні зобов’язання країн, він є його довіреною особою в Європі. Предстати гідним «контактером» від імені правоконсервативних і значною мірою євроскептичних сил. Підважити ліберальний уряд Дональда Туска і показати, що Польща має «відмінну» позицію в ЄС. Деякі видання, зокрема Polskie Radio, зазначають, що лідер США Дональд Трамп розглядає цей візит як «маркетингову спробу». Мовляв, його метою було переконати європейські країни, включно з Польщею, придбати американську військову техніку. Французька газета Le Figaro вважає, що ключовою метою візиту Навроцького було отримання міцних гарантій безпеки для Польщі. З цією метою президент міг порушити питання про відродження ідеї постійної американської військової бази в Польщі, відомої як «Форт Трамп». Це така собі видима сторона візиту. Проте все це не дає відповіді на питання, для чого Трампу аж так вирізняти Польщу і, зокрема, Кароля Навроцького. І ось тут може бути багато неозвучених резонів. Резони Трампа щодо Польщі Трамп не любить Євросоюз і європейських лідерів. Бачить їх або «ручними», або залишеними на поталу. Після вимушеного «пробудження» Європи і фактичного слідування її в фарватері вимог Трампа, постає питання, а що далі? Які ще вимоги доведеться їй виконати? Чим поступитися? Врегулювавши на певний час «митні» відносини, довівши видатки на оборону до 5%, європейці сподіваються на солідарні кроки з боку Вашингтона. Але їх немає. Трамп, боячись прямого зіткнення з Китаєм, вимагає від європейців ледве не повного розриву економічних взаємин з «віссю зла», і в той же час сам продовжує негоціації зі злочинцем Путіним, марно сподіваючись відірвати Росію від Китаю. Тепер вже настав час Європі проявити себе і зайняти принципову позицію: не може бути миру коштом жертви агресії — України. Путінські умови миру – це повна капітуляція України. Росія не може диктувати Україні вимоги щодо її майбутньої приналежності до НАТО і ЄС. Росія не може впливати на обмеження кількості українських збройних сил. І головне — щодо надання безпекових гарантій. Таким чином виникла ситуація, коли в Європи з’явилися аргументи (козирні карти). Особливо після демонстрації сили «віссю зла» у Пекіні. Стало очевидним, що Трампу для демонстрації своєї сили потрібна Європа. І він також мусить зважати на її позицію, що йому аж ніяк не хочеться робити. Виявилося, що, на жаль, йому потрібна не консолідована і міцна Європа, а слухняна і розрізнена. Така Європа, яка не з власних безпекових інтересів виставляє умови Китаю та Індії, а за наказом Трампа. Тому Трамп не сприймає ЄС на рівні інституції, постійно саботуючи його керівництво. Йому більше підходить вибудовувати прямі відносини з окремими країнами, де при владі правоконсервативні лідери, такі як, наприклад, Джорджа Мелоні в Італії, а тепер ще й нова зірка Центрально-Східної Європи – президент Кароль Навроцький. «Солдат» Трампа — Навроцький Саме в цьому ключі треба розуміти «особливе» ставлення президента Америки до новообраного президента Польщі. Він буде намагатися інструментально використати його для послаблення ліберального уряду Дональда Туска і для розбалансування ЄС. За влучним висловом журналістки «Ґазети виборчої», використати президента Польщі як свого диверсанта на Європейському континенті. Обіцянка Трампа, ще до початку переговорів, що американські війська не будуть виведені з Польщі, а їхня кількість з часом може навіть збільшитися, згодом може перерости в низку маніпуляцій. Тобто слухняна Польща, а точніше президент Навроцький, у якого з Трампом виникла «хімія», буде ставитися в приклад іншим європейським країнам. Польщу Навроцького будуть виділяти і вирізняти, протиставляючи іншим європейським країнам. Здається, старт цьому процесу вже дав Пентагон, заявляючи, що пообіцяв згортання програм військової допомоги країнам, які безпосередньо межують з Росією і які, на думку сучасних американських військових «мудреців», «опиняться на передовій у будь-якому потенційному конфлікті». Тобто це може означати, що США не багато надії покладають на оборонні можливості Естонії, Латвії та Литви. Проте Польщі, яка також має спільний кордон, це вже не стосується. Ще однією ідеєю, яку підтримують американці і середовище президента Навроцького, є ініціатива Тримор’я. Ініціатива виникла у 2015 році як політичний та економічний проєкт, що об’єднує 12 країн Центральної та Східної Європи, розташованих між трьома морями: Балтійським, Чорним та Адріатичним. Важливо, що до цього переліку серед інших входять такі країни, як Австрія, Болгарія, Словаччина та Угорщина — не чужі для Владіміра Путіна. Проєкт не передбачає участі в ньому України, проте може повністю заблокувати їй вихід на Захід. А тепер, коли Польща береться за реанімацію цього проєкту без України, то можна буде і її зарахувати до цього кола. Проєкт, який у первозданному варіанті створювався для дезінтеграції ЄС, тепер має всі шанси стати залізною завісою для України і залишити її на «російському» боці, у вигляді санітарної або буферної зони. Ще одним напрямком, спрямованим на дезорганізацію Євросоюзу, є спроби ослаблення Німеччини. Здається, саме для того, щоб перешкодити зміцненню позицій Берліна в ЄС, у Варшаві виникла безглузда ідея з репараціями. На думку президента Навроцького та його політичного угруповання, Німеччина має виплатити Польщі репарації за шкоду, завдану під час Другої світової війни, про що в ексклюзивному інтерв’ю з Вашингтона для каналу Republika говорив президент Навроцький. Напевно, сподіваючись подати це ледве не як спільну позицію з президентом Трампом. Наголошую, що ідея дивна і марна, але загрожує перевести відносини Варшава-Берлін-Брюссель на манівці. Проміжні висновки Відповісти на питання, чи вдасться Дональду Трампу інституційно завдати удару по ЄС, висмикуючи з нього окремі держави, можна буде вже найближчим часом. Питання, чи захочуть поляки ризикувати своїм добробутом і майбутнім в ЄС заради примарних обіцянок Трампа, залишається відкритим. Хоча охочі спробувати це на власному досвіді є. Чи вистачить потенціалу президентові Навроцькому розвернути Польщу в напрямку сепарації від ЄС, напевно, ні. Але подібний намір ще більше ослабить країну і запровадить її в стан неймовірної турбулентності. Чи залишиться Польща надійним і відданим союзником України, то швидше — ні. Але й не ворогом. Бажання «розрахуватися» з агресором Путіним українським коштом, з огляду на готовність, усупереч європейським інтересам, загравати з президентом Трампом, також на це вказує. Очевидним є бажання, причому з обох політичних таборів, не допустити швидкої інтеграції України в ЄС. Все виразнішими стають нові тенденції тримати Україну за європейським «плотом», передусім у вигляді так званої ініціативи Тримор’я. А тому майже все буде залежати від швидкої та ефективної комунікації на лінії: Київ-Берлін-Брюссель-Париж-Лондон, оминаючи поки що Варшаву. Автор – Василь Расевич, IQ-аналітика Підготовано спеціально для LVIV.MEDIA