Відразу обмовлюся: мова не стільки про системну корупцію в Україні, скільки про демонтаж нещодавно чинної системи боротьби з нею. Отже, йдеться про згортання антикорупційної системи, спеціально вибудуваної Заходом для країн, які не могли самотужки впоратися з цим загрозливим явищем. Саме з цією метою й було створено систему зовнішнього контролю за допомогою мережі громадських організацій та активістів, які слугували очима й важелями в руках західних «спонсорів». USAID і агенти впливу Варто зазначити, що справжня мережа громадського активізму в Україні була розбудована коштом американської USAID та фондів одного відомого філантропа, а заодно — найбільшого спонсора Демократичної партії. Забігаючи наперед, скажу: ця система була похідною від філософії американських «демократів», які по всьому світу створювали структури «мʼякого впливу» та вишколювали десятки тисяч носіїв цієї ідеології. Головний принцип USAID — «Працювати від імені американського народу для сприяння самозарадному розвитку громадянського суспільства та зменшення потреби в гуманітарній допомозі». Тобто — щоб умовні українці навчилися давати собі раду самостійно. Діапазон декларованої діяльності — безмежний: підтримка демократії та прав людини, економічний розвиток і реформи, освіта, охорона здоровʼя, гуманітарна допомога у надзвичайних ситуаціях, антикорупційні ініціативи, підтримка енергетичної безпеки та екології. На все це спрямовувалися мільярди доларів. Завдяки USAID та різного роду фондам в Україні сформувалася широка мережа громадських організацій, які майже все інтерпретували з позицій Демократичної партії та поширювали її наративи. За замовчуванням, з недовірою — а точніше, як до безнадійних — ставилися до державних українських органів. І, чого гріха таїти, дуже вправно опанували словесну еквілібристику, що гарантувала отримання все нових грантів. Заради справедливості варто сказати, що діяльність Агенції в галузі освіти та охорони здоровʼя давала надзвичайно позитивні результати. Це ж стосується й реформи громад та місцевого самоврядування, як і допомоги малому підприємництву. Натомість фінансування медіа часто призводило до того, що вихолощувався реальний зміст, залишаючи лише «правильні» конструкції, які відповідали стандартам Демократичної партії. Тобто формувався порядок денний, викривлений в бік однієї політичної сили. Але найбільша халепа чекала в царині громадського активізму. Річ у тім, що громадським активістам відводилася роль безконтрольних контролерів влади. Їхня сила полягала в тому, що вони ставали головними комунікаторами й інформаторами західних урядів. Вони були не просто на прямому звʼязку з посольствами західних країн — подекуди вони ставали чи не єдиним джерелом інформації про стан справ в Україні. Так виникла окрема впливова каста, що іноді мала вирішальний вплив на перебіг подій. Доходило до абсурду: окремі активісти та афілійовані політики, аби провчити українців, закликали Євросоюз не надавати Україні безвіз. Таких скарг на українську владу і виборців, які «не за тих» голосували, було, на жаль, дуже багато. І навіть те, що деякі активісти обростали незадекларованими статками і відкрито підтримували конкретні політичні проєкти, не змінювало їхнього статусу. Це засвідчувало їхній перехід з громадського активізму в політику — без жодних наслідків. Проте найбільша проблема полягала в тому, що громадський активізм не був законодавчо закріплений в Україні, але претендував на роль ще однієї гілки влади. Це особливо проявилося після створення «паралельних» структур — НАБУ, САП та ВАКС, які мали утворити замкнену й незалежну систему виявлення і покарання топкорупціонерів. Ці структури залишалися непідконтрольними Офісу Генерального прокурора — через страх витоку інформації і для уникнення впливу на слідство та судові ухвали. У цьому — величезний вплив громадських організацій за повної відсутності відповідальності. Особливо варто наголосити: саме USAID безпосередньо займалася формуванням нових антикорупційних структур. Фінансувала навчання, допомагала розвитку цифровізації, досягаючи в цьому помітних успіхів. А громадські активісти були її надійними агентами, які уважно стежили за діями влади та її намаганнями вихолостити антикорупційне законодавство. Але цей симбіоз був не вічним. У підсумку — ефективність названих інституцій виявилася низькою. Згодом вони самі стали ланкою у великій корупційній системі. Ще одним важелем впливу громадських організацій була участь у конкурсних доборах та створенні наглядових рад. Через потужну протидію недореформованими залишилися поліція, прокуратура й суди. А члени наглядових рад не змогли протидіяти корупції та політичному впливу. Постало серйозне питання: чи оптимізовувати чинні антикорупційні органи, і чи варто боротися за підвищення ефективності державних органів, передбачених Конституцією України? Компрадорський клас і метрополія Треба визнати: створення спеціальних антикорупційних органів після Революції Гідності було нагальною потребою. Тоді залежність України від західної фінансової допомоги була критичною. Але слід памʼятати, що згода на створення цих інституцій була вимушеною і до певної міри свідчила про потребу у зовнішньому контролі. Слід також відверто визнати, що компрадорський клас, який представляв інтереси України у відносинах із західною метрополією, на цьому непогано «нажився». Йдеться не лише про матеріальні вигоди, а й про формування політичного капіталу, вертикальну соціальну мобільність та вплив. А це ще більше ускладнює впровадження нових радикальних реформ — хоча б адаптацію до вимог часу. Світ для дорослих Є достатньо свідчень, що світ вступив в епоху жорсткої економії, відходу від глобальних гуманітарних ініціатив, а отже — й поступового занепаду громадського активізму. На наших очах у багатьох країнах кліматичні активісти перетворюються на маргінальних диваків, які не лише мають чіткі політичні симпатії, а й отримують фінансування від політичних «спонсорів». Вони змінюють статус і стають учасниками політичного процесу. Умовна Ґрета Тунберґ із кліматичної активістки «виросла» у пропалестинську діячку. А провідні корпорації світу одна за одною відмовляються від донедавна обовʼязкових квот при працевлаштуванні. Неоконсервативна революція, яка винесла Дональда Трампа в президенти США, далі крокує світом. Усе те, що десятиліттями вибудовувала американська ліберальна демократія, нині піддається критиці й демонтується. Однією з перших жертв цієї політики стала добре знайома USAID. Спочатку було призупинено її роботу, а нещодавно Трамп остаточно її закрив. Він повернув у бюджет країни 9 мільярдів доларів, передбачених на зовнішню допомогу та фінансування Корпорації суспільного мовлення. Трамп назвав діяльність USAID «шахрайством і марнотратством». І взявся за демонтаж системи, яку збудувала Демократична партія. І це — лише початок. З цього випливає: Америка більше не вчитиме демократії й не вмовлятиме українців боротися з корупцією. Не фінансуватиме громадські рухи та створення наглядових рад. Не втручатиметься в роботу НАБУ, САП, НАЗК, ДБР і ВАКС — усе це стане проблемами ефективності української держави. А ті, хто при владі, відповідатимуть за свої дії — на виборах і за законом. Можливість суверенних рішень Хочеться сподіватися, що останні протести проти ліквідації незалежності НАБУ і САП та їхнього підпорядкування Офісу Генерального прокурора — це лише наслідок поганої комунікації влади з громадянами. Відомо, що з цими структурами давно не все гаразд. Рішення треба було ухвалювати раніше. Але, здається, влада обрала невдалий час і форму реалізації. Відсутність інтересу Трампа до долі створених «демократами» антикорупційних органів була легковажно витлумачена як слушний момент для їхнього підпорядкування Офісу Генпрокурора. Проти цього активно виступили представники громадянського суспільства. І це має стати сигналом для влади: навіть в умовах війни, керуючись добрими намірами й бажанням оптимізувати роботу антикорупційних структур відповідно до нових умов, варто пояснювати свої дії. Цілком можливо, що українські громадські активісти, сформовані філософією Демократичної партії, ще довго оцінюватимуть світ із цих позицій. Собі ж на шкоду. Повернення до старих часів не буде. Можна ще частково сподіватися на фонди Європейського Союзу. Але й тут помітна тенденція: національні уряди вимагатимуть скорочення витрат «на демократію». І сприятимуть цьому не лише популістські й правоконсервативні сили, а й помірковані центристи, як-от канцлер Німеччини Фрідріх Мерц. Це результат конкуренції християнських демократів із правопопулістською «Альтернативою для Німеччини». І на завершення. Можливо, організатори протестних акцій не помітили звʼязку між діями української влади та демонтажем Дональдом Трампом ліволіберальної системи. Якщо не помітили — це знак «на виріст». Якщо ж знали й використали ситуацію як привід, аби «захитати» Зеленського — це погано. Найгірше, якщо йдеться не про помилки комунікації чи щирий протест молоді, а про спробу касти громадських активістів зберегти свій вплив. Фатально — якщо це черговий прояв боротьби «партії миру» проти «партії війни» Зеленського. На жаль, обриси борців «за мир» стають дедалі виразнішими. Автор – Василь Расевич, IQ-аналітика Підготовано спеціально для LVIV.MEDIA