Минулого тижня український інформаційний простір «сколихнула» новина про те, що за московських попів нарешті «візьмуться по-серйозному». Тобто як «сколихнула»: з часом будь-яка погроза, не підкріплена діями, перетворюється на «останнє китайське попередження». До цього повільно, але впевнено, рухається і кожна наступна новина, присвячена УПЦ МП. Тим не менше, одна половина патріотичного суспільства дивується, чому їх ще досі не закрили. А інша радіє, що скоро їх таки можна буде закривати. Про затурканих парафіян, яким вбили в голову думку, наче без «батюшки» в рай не пускають, традиційно ніхто дуже не переймається. То може переймаються суспільно-політичною та безпековою ситуацією? Що ж такого переможного сталося цього разу на ниві боротьби з російськими впливами у релігійній сфері? Цього разу з’явився Припис авторства Державної служби з етнополітики та свободи совісті. В ньому ця Служба зобов’язала УПЦ МП усунути порушення, які вказують на їхній зв’язок з московським патріархатом. Тобто до 18 серпня УПЦ МП має публічно засвідчити відмову від підпорядкування Російській православній церкві, відкликати своїх представників з керівних органів РПЦ, а також розірвати канонічні зв’язки. Офіційно вважається, що цей припис є логічним продовженням Закону про захист конституційного ладу в сфері релігійних організацій. І тут важко сперечатися – яка логіка, таке і продовження. Бо якщо вирішили боротися із одним з найефективніших інструментів Кремля приписами – тоді перемога майже в кишені. А якщо серйозно, то в цій затії дуже мало розуміння, що таке християнство, що таке політика, що таке православ’я і що таке історія російської церкви. Тим не менше, автори Припису рішуче заявляють, що жодної «зради православ’я» тут нема, бо літургія, мова чи незалежність УПЦ МП (формальна, що зрозуміло всім) залишаються. Глибоко, нічого не скажеш… Але навіть з точки зору найпосереднішого бюрократа із квадратно-гніздовим мисленням, цей Припис – це все одно папір заради паперу. Бо УПЦ МП може його виконати, а може і не виконати. Тоді Державна служба з етнополітики та свободи совісті теж «може» - подати в суд. І навіть якщо станеться диво і суд позбавить Київську митрополію УПЦ МП статусу юридичної особи – що далі? Всі громади і так давно переоформлені кожна на окрему юридичну особу, вся нерухомість поділена, розпорошена і захована окремо. Церковна каса завжди йшла повз декларування. А в Онуфрія вже навіть нема громадянства України. Згаданий Онуфрій може заявити (це передбачено Приписом), що для рішення потрібно скликати собор - і «кіно» продовжать ще на 60 днів. Зрештою, його можна виконати формально, закрутивши всі ці «визнання» і «розриви з РПЦ» в такі словесні павутини, що ситуація стане ще туманнішою, ніж зараз. І весь цей час російські священики голоситимуть про гоніння, і не просто про якесь аморфне гоніння у вакуумі, а цілком реальне – бо на основі Припису «митрополита змушують відректися» від колег по небезпечному бізнесу. Буде і про втручання держави у справи канонічні, і про переслідування перших християн, і про вимогу визнавати цезарів богами. Про більшовицькі репресії нащадки Дзержинського теж згадають – вони ж професіонали. А нам залишиться проста дитяча радість від того, що когось публічно змусили відповідати на питання «чий Крим?». І що характерно – жодна реальна паскуда, яка на щось дійсно впливає, від цього питання досі не постраждала. Так буде і з «відреченням від патріарха Кіріла». Отже, ускладнити життя ворогам цей припис не допоможе, навпаки – в них буде безліч нових аргументів на свою користь. Тих парафіян, кого можна врятувати з тенет УПЦ МП, він навряд чи стимулюватиме перейти в більш адекватну конфесію. Для сторонньої людини, особливо за кордоном, яка не розуміє, що собою являє УПЦ-МП-РПЦ-ФСБ це виглядає як релігійні переслідування. І заради чого? Попередня практика показує, що в результаті подібної «політики» не відбувалося приблизно нічого. Невже так важко спрогнозувати що буде й цього разу? Мало того, що на простих парафіян фактично махнули рукою (бо щось не чути про місійну діяльність в глухих селах і проблемних громадах). Так ще й руками бюрократів на гроші платників податків вручили російським попам транспарант з цитатою «Богові – Боже, а кесарю – кесареве». А в себе в країні, яка, попри старання російської пропаганди, завжди була далека від моделі «казенного православ'я», старанно ліпимо цю модель. З чим боролися, на те і напоролись. Уявімо, що іноземна мафія проникає в Україну під виглядом продавців морозива. Ними має займатися в такому випадку СБУ чи продспоживслужба? Бо морозиво несмачне і є підозра на закордонні неякісні складники? То чому агентами ФСБ в рясах займаються спеціалісти з питань свободи совісті, а не контррозвідка? Але ні. Запиту на системну роботу нема. Натомість є вічне дитяче «чий Крим?», тепер у форматі «відречись від Гундяєва». Це не політика, це радше передвиборча кампанія в стилі «коні бігали по колу, коням було весело». Звісно, якщо все це частина хитрого плану, прелюдія до того, щоб вивести «батюшок» на тонкий лід конспіративної підривної роботи – тоді перепрошую. Онуфрія як негромадянина можна буде міняти на когось більш християнського, наскільки я розумію? Але ж за цей час і доказів можна було назбирати більш ніж достатньо: і про ухиляння від сплати податків, і про підтримку агресії, і про «хлопчиків-хористів» - і не потрібен би був черговий негативний інформаційний фон у вигляді «переслідувань». Тому навряд. Автор – Назар Кісь, IQ-аналітика Підготовано спеціально для LVIV.MEDIA