Усі системи мають свій запас міцності. З їхнім ослабленням у рух приходять тектонічні сили, від яких валяться імперії, виникають держави з новими кордонами і центрами ухвалення рішень. Так було з Першою і Другою світовими війнами. Після них залишилося багато незадоволених і тих, хто прагнув реваншу та встановлення «справедливості». Потім Радянський Союз розвалився мирним шляхом, але Москва не послаблювала хватки аж донині. Тому війна Путіна проти України — це не тільки реваншизм задля відновлення імперії, а й спроби утримати своєрідних сателітів на Кавказі та в Середній Азії. Що особливо важко зробити, коли недавні «сателіти» мають свою спільну ідею та основу для її реалізації. Зміна ролей У подіях останніх місяців на Кавказі недосвідчений обиватель може побачити лише поверхову картинку. Мовляв, автократи чубляться за створення умов для пролонгації свого правління, а кримінальні бізнес-еліти взялися за переділ сфер впливу. За всім цим можна зовсім не помітити геостратегічного контексту. Успіх Туреччини в цілій серії подій якось загубився у потоці наступних новин. А ліквідацію режиму Башара Асада годі переоцінити. По-перше, зник ключовий союзник Росії на Близькому Сході. А по-друге, до влади в країні прийшли так звані помірковані мусульмани. Їхній лідер Шараа, хоча й належав раніше до радикального мусульманського крила, в один момент перетворився на виваженого керівника держави. Не заглиблюючись у тему, вважатимемо це позитивним впливом Анкари. Тут варто зауважити, що попри агресивну риторику президента Туреччини Ердогана щодо Ізраїлю, це не завадило Єрусалиму та Вашингтону безперешкодно використовувати повітряний простір Сирії під час 12-денної війни проти Ірану. Так само Азербайджан, як найближчий союзник Туреччини і помірковано мусульманська країна, останні десятиліття підтримує якнайкращі відносини з Ізраїлем — що досить нетипово для мусульманського світу. З огляду на це, варто поцікавитися, чи не діє тут ще якийсь прихований план, окрім використання ворожнечі між шиїтами та сунітами. Які, до того ж часто воюють між собою. Особливо з огляду на те, що на пострадянському просторі поділ на шиїтів і сунітів здебільшого номінальний. Важливішими є спільна історія, етнічне походження, мовна подібність і навіть сформована політична культура. Так, наприклад, в Азербайджані кількість шиїтів сягає понад 70%. Здавалося б, їм не по дорозі із сунітською Туреччиною, а шиїтський Іран мав би бути близьким. Проте для мешканців пострадянських республік Середньої Азії та Кавказу важливішими виявилися походження та мова. А релігія відігравала радше загальноінтегруючу функцію. І не варто боятися визначення «поміркований іслам», який сформувався в Туреччині завдяки реформам Кемаля Ататюрка та моделі пантюркістської держави. Ця модель виявилася більш прийнятною для держав Середньої Азії, республік Південного Кавказу та, зокрема, таких автономій у РФ, як Татарстан. Існування такої потужної, але порівняно поміркованої держави, де переважають пантюркістські (націоналістичні), а не радикально релігійні настрої, дало Туреччині змогу стати об’єднавчим центром для тюркських народів. Що й не дивно, адже пантюркістські ідеї виникли ще в Османській імперії майже одночасно з націоналізмом у Європі. Коли імперії були «вагітними» новими національними державами, а Російська імперія була заражена ідеологією панславізму. Царська Росія використовувала панславізм як ідеологію зовнішньої експансії — для проникнення на Балкани, до Босфору і Дарданелл, а також у Центральну Європу. Перша світова війна покінчила з цими планами. Після повалення царату панславістські ідеї втратили актуальність. Натомість новоутворений Радянський Союз взявся за ідею експорту комуністичної революції. На жаль, не безуспішно. Пантюркізм та ідея відродження «Великого Турану» Наприкінці ХІХ століття особливої популярності набула ідея звернення до історичних коренів тюркських народів. Це стало особливо актуальним на тлі протистояння з ідеями «цивілізаційної» вищості персів, тобто Ірану. Згідно з перським епосом «Шах-наме», Тураном вважалися землі на північ від Ірану, населені кочовими народами, які загрожували «цивілізованому» Ірану. Але вже на початку ХХ століття тюркським інтелектуалам вдалося змінити образ Турану. Відтоді Туран набув позитивного значення і став сприйматися як історична прабатьківщина всіх тюрків. Торжеством історичної справедливості мало стати об’єднання всіх тюркських народів, включно навіть із фінно-уграми та монголами. Таким чином, «Великий Туран» — це уявна «історична батьківщина» та землі, навколо яких мають об’єднатися всі туранські народи. Подібні ідеї в різних версіях поширювалися в Османській імперії як ідея єдності тюрків і боротьби з колоніалізмом. Згодом — у Туреччині як неоосманізм і сучасний неопантюркізм. Найголовніше — це участь Азербайджану, Казахстану, Киргизстану, Туркменістану та Узбекистану в різного роду тюркських об’єднаннях. У 2021 році під егідою Реджепа Таїпа Ердогана це оформилося у створення «Організації тюркських держав» (ОТД). До складу ОТД увійшли: Туреччина, Азербайджан, Казахстан, Киргизстан та Узбекистан. У статусі спостерігачів — Туркменістан, Угорщина та Північний Кіпр. Цікаво, що з посиленням турецького впливу в регіоні до Анкари потягнулися також окремі республіки РФ. Наприклад, на початку липня цього року Анкару відвідав керівник російського Татарстану, де підписав угоду про співпрацю. Враховуючи залежність російської економіки (зокрема воєнної) від так званого паралельного імпорту, який надходить до Росії через згадані тюркські країни, Москва змушена зціпивши зуби спостерігати за такою «співпрацею». Анкара користається моментом і втягує у свою орбіту не лише держави Середньої Азії та Південного Кавказу, а й автономні утворення РФ. Здається, що туранізм як форма націоналізму має всі шанси реалізуватися у вигляді нового союзу держав — на зразок ЄС, але вже на південь від РФ і навіть за рахунок прилеглих російських регіонів. Що може завдати нищівного удару по Росії. Не Росією єдиною Несподівано, але ідея «Великого Турану» може виявитися прийнятною і для США та ЄС. У сфері інтересів цих геополітичних гравців — переформатування всього Близького Сходу і регіону загалом. Вирвати його з рук ісламських екстремістів і терористів. У цьому плані туранська ідея, оперта хоча й на тюркському націоналізмі, є значно поміркованішою, ніж радикальні ісламські режими — наприклад, Талібан в Афганістані чи режим аятол в Ірані. Ще один важливий чинник, що додає привабливості туранській ідеї, — її потенційна здатність протидіяти експансіоністським планам Китаю. Здавалося, що економічна експансія Китаю в Середній Азії перейшла точку неповернення. Проте останні події в регіоні показали: туранські ідеї почали чинити відчутний тиск на китайську присутність. До того ж варто пам’ятати про незакриту проблему Китаю з уйгурами. Уйгури — тюркомовний мусульманський народ сунітського напряму, що проживає в Сіньцзян-Уйгурському автономному районі Китаю. Відомо, що Пекін веде з ними непримиренну боротьбу, рівень якої наближається до геноциду. Поява сильного об’єднання тюркських держав на чолі з потужним членом НАТО — Туреччиною — може істотно обмежити китайську присутність у регіоні та зупинити його просування в Середній Азії. А це в інтересах США, ЄС та України. Наші дні Падіння режиму Башара Асада в Сирії, відчутна поразка шиїтського Ірану у 12-денній війні, ескалація напруження у відносинах між Москвою, Баку і Єреваном — усе це провісники наближення «Великого Турану». Вирішення проблеми Нагірного Карабаху, зближення Азербайджану й Вірменії — це перетворення ОДКБ на фікцію, а отже, й істотне послаблення Росії. P.S. У часи відчаю, коли Україною керував Віктор Янукович із громадянами Росії на посадах міністра оборони та голови СБУ, в Києві від безвиході можна було почути: «Краще Крим кримськотатарський (турецький), аби не російський». Тоді здавалося, що не існує сили, яка могла б усунути російську військово-морську базу із Севастополя. Тепер окупований Крим — законна ціль для ЗСУ. І настане час, коли Крим повернеться в Україну. Також важливо пам’ятати, що президент Туреччини Ердоган послідовно обстоював суверенітет та територіальну цілісність України. Таку позицію варто цінувати. Автор – Василь Расевич, IQ-аналітика Підготовано спеціально для LVIV.MEDIA