Здається, було б важко вибрати більш пікантний час для заяви спікера Верховної Ради про потребу «розробити законодавчий компроміс для поствоєнних виборів», ніж чергова річниця ухвалення Конституції України. Конституції, яка багато років якраз і була втіленням того самого компромісу: між Кучмою і його вихованцями-олігархами: прихильниками Ющенка і Януковича, або між повноваженнями Януковича і власним сумлінням суддів Конституційного Суду. Між деклараціями на кшталт «надра належать народу» і формуванням олігархічних сировинних монополій. Щоправда, в час війни Конституція таки зуміла стати документом, який цементує державу. Хай там як, але Конституція працювала як один із аргументів проти впровадження Мінських угод. А тепер це не менш серйозна перепона на шляху до кабальних умов, що їх висуває Росія. Бо одне діло, не підписувати – бо не хочеш. А інше – бо суспільство не сприйме, потрібна конституційна більшість, потрібні складні і тривалі законотворчі процедури. Це допомагає українському керівництву відстояти інтереси України в тому числі і перед західними союзниками. Тобто як атрибут і символ державності Конституція у нас працює. Як фактор на міжнародній арені – теж. Але коли про «конституційне право обирати» починають говорити в контексті змін до Виборчого кодексу – тут уже всім ясно, що будуть щось переписувати, бо «не робе». При цьому найбільше дивує комунікаційна складова такої пропозиції, бо якраз із комунікаціями в теперішньої української влади проблем бути не повинно, там ж повно фахівців. Не секрет, що українська Конституція зовсім не про громадянина. Це в США люди готові з піною на вустах сперечатися про Другу поправку – тому що це так чи інакше стосується кожного. У нас сперечатися не будуть, бо те, що «носієм влади є народ» – викликає хіба що іронічну посмішку. А повноваження урядовців, президента чи спікера може і викликали б дискусійні пристрасті, якби були чимось «залізобетонним» – незмінним і простим для розуміння. А не переписувалися кожного виборчого циклу. Наша Конституція не стільки людиноцентрична, скільки «кабінето-центрична». Бо насправді там йдеться про розподіл влади. І от тепер спікер заявив, що «це будуть унікальні вибори, яких ще не було в нашій країні. Вони не підпадають під жодні вибори, які визначені в Конституції» і «тому буде одноразовий закон, який дозволить провести ці вибори і потім перескочити на нормальну систему, яку визначено в Конституції та виборчому кодексі». Я не певен, що такі речі повинен озвучувати саме спікер Верховної ради, саме в такій концентрації і без якоїсь попередньої підготовки. А тим більше коли Конституційний суд знаходиться в підвішеному стані. Історія знає чимало випадків, коли надзвичайні важелі впливу надавалися конкретним людям для виконання конкретних завдань – ось і зараз Президент України має більші, ніж в мирний час, повноваження. Бувало, що конкретні люди спалювали свої рейтинги і буквально приносили себе в жертву суспільству, щоб провести необхідні реформи. Але щоб створювати якусь унікальну виборчу систему, не знаючи наперед, хто користуватиметься таким інструментом – це дійсно унікально. А заявляти про це непідготовленій аудиторії, якій останній рік кожного дня повторюють, що вибори не на часі – це вдвічі дивніше. Очевидно, є маса проблем і чинників, що робить завдання провести вибори в принципі мало реалістичним – обстріли, диверсії, інформаційний вплив Росії, а ще біженці, внутрішньопереміщені особи, мобілізовані (які якось мають голосувати). Плюс повноваження парламенту, плюс роль органів місцевого самоврядування і так далі, і тому подібне. Як тут «скакати в нормальну систему»? Звідки взагалі ідея провести все одним махом, а не почати акуратно і обережно, щоб уникнути масштабних помилок? Цілком можливо, що навіть у цьому є сенс. Бо наша владна система давно потребувала приведення до якоїсь логіки. Щоб у вибраних осіб нарешті з’явилися якісь «повноваження», а не лише можливості і «політична відповідальність». Це ж не тільки нинішня проблема, коли всі чимсь зайняті, і матеріальний добробут стрімко росте – а коли щось треба вирішити, то якось нема механізмів… Але про це потрібно говорити, такі речі не готуються закритою робочою групою. Це не презентація, і ніякий ШІ тут не допоможе. Навіть для самої партії влади було б корисніше, якби вона залучила до цього діалогу ще когось. Щоб не виглядало, що причетними є ніби тільки ті, хто зараз приймає рішення, впливає на них і хоче продовжувати в тому ж дусі. Щоб ситуація не нагадувала ситуативні домовленості серед діючих парламентських фракцій про «джентльменську боротьбу», коли ділять членів виборчих комісій та дільниць, газетні шпальти і телевізійний ефір. Коли «чужим» («молодим») тут не місце. Зрештою, щоб це не стало подарунком для Росії. І для опозиції, особливо тієї її частини, яка чомусь повторює тези, дуже суголосні з російською пропагандою. Так робити не варто, бо ж ніхто вже не підганяє з Вашингтону і не обзиває диктатором… Автор – Назар Кісь, IQ-аналітика Підготовано спеціально для LVIV.MEDIA