Дивлячись на стан бойових дій і зовнішньополітичну турбулентність, неодмінно виникає питання: хто ж саме влаштовує президентові Володимиру Зеленському та Україні «американські гірки»? Чи це особисто президент Америки Дональд Трамп та його близьке оточення, чи Росія з її всюдисущими агентами впливу? А може, це Європа, яка найбільше зацікавлена в тому, щоб російська агресія обмежилася Україною і не перетнула кордони Євросоюзу? Або ж це внутрішньоукраїнські конкуренти президента Зеленського намагаються усунути його з політичного процесу, забезпечивши собі хоча б примарний шанс повернення до влади. Так чи інакше, ми приречені спостерігати за карколомними політичними кульбітами навколо України. Уважно стежити за тим, куди і з якою силою полетить вагонетка під назвою «Україна». Щоб вона не зірвалася і не розбилася на радість ворогам. На жаль, у цій історії забава на «американських гірках» виглядає більш безпечною і прогнозованою, ніж відносини у трикутнику Київ–Вашингтон–Брюссель. Бо в атракціоні працює чітка система безпеки та запобігання технічним збоям. А доля України залежить від її внутрішньої міцності та таланту переконати Європу й Америку, що збереження суверенної й незалежної України лежить і в їхньому інтересі. Воєнні гойдалки Якщо коротко пригадати історію цієї війни, починаючи з 2014 року, то можна побачити, скільки разів змінювалася реакція Заходу на її перебіг. Наївні сподівання на те, що світ має солідарно виступити проти брутального порушення міжнародного права, розвіялися вже тоді, коли лідери західних країн поспішили домовлятися з агресором і піддалися на його шантаж. Америка в особі Барака Обами взагалі вмила руки від «європейських» проблем.Президентство Джо Байдена позначилося більшим заангажуванням у європейські справи, але дотримувалося принципу: Росія не може перемогти, а Україна – програти. І американці, і європейці в цей час «зійшлися» на думці, що це ідеальний варіант виснаження Росії. Про виснаження України майже не думали. Більше переживали за те, щоб санкції проти Росії не вплинули на соціально-економічну ситуацію в їхніх країнах. А могло бути зовсім інакше, якби Захід відразу проявив принципову позицію і задіяв увесь свій ресурс. Війна могла припинитися ще в 2015 році. Але скупий платить двічі. Особливо, якщо оплата відбувається чужою кров’ю. Проте навіть таке ставлення не змусило українців відмовитися від бажання встановити справедливість. Коли злочинець мав бути покараний, а шкода – компенсована.Прихід до влади в Америці ексцентричного бізнесмена Дональда Трампа змусив змінити і цю опцію. Виявилося, що в діях президента Америки начисто відсутні морально-етичні аспекти. Тобто те, чого так вперто трималися українці: ми – жертва агресії, і світова спільнота має стати на наш бік. Бо кому могло спасти на думку, що заради ефемерного економічного інтересу жертву можна оголосити відповідальною за війну. Напевно, задум Трампа полягав у тому, що, домовившись із Росією, можна закрити рот жертві і за її рахунок укласти мирну угоду. Прокласти новий кордон по лінії фронту і змусити забути про справедливість та покарання агресора. Проте така цинічна перспектива наштовхнулася на дві нездоланні перешкоди: позицію України і категоричну незгоду Путіна. Путіну категорично протипоказаний мир. Він розуміє, що перемир’я, навіть з частковим зняттям санкцій з боку Америки, веде Росію до економічного краху. А повернення демобілізованих з фронту – загрожує ледве не громадянською війною. Тим більше, що «заперлася» Європа і заявила, що не збирається знімати з Росії санкції навіть усупереч позиції США. Україна в особі президента Зеленського не могла змарнувати героїчний спротив українців і зневажити пам’ять десятків тисяч загиблих. Не могла заради сумнівних домовленостей відмовитися від того, за що своїми життями заплатили українці. Категорично заявила, що не піде на капітуляцію, умови якої були прописані на спільних американсько-російських зустрічах. Незручний Зеленський Якщо пригадати кілька останніх майже патових ситуацій і те, як неймовірними зусиллями команді Зеленського вдавалося з них виходити, то стане ясно, що всі наступні спроби «приборкання» України стосуватимуться особи президента. Виявилося, що президент Зеленський – незручний репрезентант України як для Росії, так і для Америки. Початковим планом Путіна було змусити Зеленського втекти, а потім, як «нелегітимного», замінити на більш поступливого й менш принципового. За цим планом Путін сподівався посадити в Києві маріонеткову фігуру і назавжди відрізати Україні шлях до євроатлантичних структур і на Захід узагалі. Свою непоступливість Зеленський продемонстрував ще на переговорах у Парижі, де Путін зазнав своєї першої поразки. У той момент він і прийняв рішення окупувати Україну й установити маріонетковий режим на чолі з Януковичем або Медведчуком. Які неодмінно підписали б черговий Мінськ-3 із подальшим демонтажем української держави. Неприйнятним Зеленський виявився ще й тому, що мобілізував країну на відсіч ворогу і зумів на ходу створити нову проукраїнську коаліцію. Добився надання Україні необхідної зброї, систем ППО та фінансування держави, що потерпає від важкої війни. З погляду інтересів України в Зеленського не було жодного міжнародного провалу. Навпаки – з багатьох безвихідних ситуацій він, як чарівник, знаходив найкращі шляхи для виходу. Зеленський виявився незручним і для президента Байдена, який перед самим початком повномасштабного вторгнення пропонував забезпечити українському президентові втечу. А коли той не втік і, на додачу, почав закликати західний світ до солідарності, захисту демократії і міжнародного права, то перетворився на не мовчазний докір, свого роду болючу скалку, яка постійно повертала до необхідності боронити Україну. Фактично, незадоволення Зеленським було продиктоване неможливістю без міжнародного скандалу віддати Україну на поталу агресору. Проте система міжнародних координат зазнала ще більших втрат із виходом на політичну арену Дональда Трампа. Трампа, в якого прізвище Зеленський асоціювалося зі старими травмами, пов’язаними з імпічментом та боротьбою з Байденом.Спочатку Трамп думав, що легко поставить українського «вискочку» на місце. Оскільки той не має «карт», а Україна є повністю залежною від Америки. Тиск на Зеленського з боку Трампа переходив усі межі пристойності. Доходило до прямого приниження в Овальному кабінеті. Зупинки постачання Україні зброї та розвідувальних даних. Викручування рук на переговорах із росіянами. Які взагалі намагалися усунути Україну з переговорного процесу. І найгірше – цинічне виправдання агресії Путіна Трампом. Але навіть через такі «американські гірки», на яких не одного знудило б, Зеленському вдалося з гідністю пройти і навіть налагодити більш-менш спокійний контакт із Трампом.Останній саміт НАТО в Гаазі продемонстрував, що у світі почала оформлюватися нова система безпеки. І попри розпалювання російськими лобістами ненависті з боку Трампа до «неслухняного» Зеленського, вдалося прийняти найбільш корисну для України резолюцію. Є надія, що Зеленський в очах Трампа більше не буде сприйматися перешкодою на шляху до його власної величі. Було б добре також, якби ця оптика змінилася аж до позитивного сприйняття. Внутрішня ситуація Багато експертів сходяться на думці, що війна Росії проти України досягла того рівня, коли більшість зводиться до виснаження ресурсу. Тобто перемога буде за тим, у кого ще залишатиметься ресурс на момент укладення мирної угоди. З внутрішнім ресурсом в Україні відчуваються істотні проблеми. А тому багато залежатиме від зовнішньої підтримки з боку США та Європи. Тепер стало цілком очевидно, що Росія робила все необхідне для того, щоб позбавити Україну американської підтримки. Будемо сподіватися, що цей етап пройдено.Але в самій Україні також є політичні сили, які вбачали у нелюбові Трампа до Зеленського свій шанс повернутися до влади. Йдеться про так звану партію «миру», яку хочуть протиставити партії «війни» Зеленського. Навіть дитині зрозуміло, що Зеленський війну не починав. Що він якнайбільше прагне миру. А його політичні опоненти, на жаль, опускаються до цинічного використання втоми українців від війни. Вони хочуть покласти відповідальність за всі негаразди від війни особисто на Зеленського. Недавно прокотилася кампанія обговорення «партії ухилянтів». Свідома маніпуляція громадською думкою з метою ослабити позиції президента Зеленського. Натякнути, що надалі може скластися ситуація, коли долю країни на виборах вирішуватимуть не ті, хто пішов боронити країну, а ті, хто зумів ухилитися від несправедливої «мобілізації» Зеленського. І таких втомлених, розчарованих і дезорієнтованих українців немало.Тому якщо ви чуєте, що Зеленський не погодився на тридцятиденне перемир’я або використовує війну, щоб залишитися при владі, знайте – перед вами поширювачі російських наративів. Якщо читаєте заяву лідера партії «Європейська солідарність» Петра Порошенка, що треба якнайшвидше досягти перемир’я і швиденько провести вибори, а тоді вже новий керівник держави підпише мирну угоду – пам’ятайте: саме такою є позиція Владіміра Путіна. Мета цих «опозиціонерів» – урвати собі голосів на виборах, перекладаючи в очах громадян усю відповідальність за жахіття і руйнування цієї війни на неправильне керівництво Зеленського. Коли вони клянуться в любові до американського президента, то все, чого хочуть – це використати його кінетичну силу. Знаючи про його початково недоброзичливе ставлення до Зеленського, ствердити: з президентом Зеленським війна триватиме вічно. Знову ж таки, такий план нічого спільного не має з долею України. Це чергова технологія російсько-української олігархічної системи – не дати Україні вирватися з її лап. Коли не вдалося воєнним способом захопити Україну, хочуть її обезголовити в найбільш відповідальний момент. Але нічого у них не вийде.