Як в Україні влаштоване протезування військових? Яким є етикет спілкування з людьми з інвалідністю? З якими проблемами зіштовхуються наші військові після поранення? Як і куди звернутися за допомогою, після повернення з фронту?
До дня захисників та захисниць України на ці питання відповідає Характер.Media – медіа, що пише для військових і ветеранів. Спеціально для "Lviv.media".
Хто має право на безоплатний протез від держави?
Абсолютно всі українці. Не лише військові чи ті, хто отримав травму внаслідок бойових дій. Зокрема, це:
● військовослужбовці та службовці правоохоронних органів, ветерани;
● цивільні громадяни, які постраждали від війни;
● особи з інвалідністю, які отримали інвалідність не через бойові дії;
● діти з інвалідністю, діти з порушеннями опорно-рухового апарату.
Список центрів, до яких можна звернутися за протезуванням, можна знайти тут.
Я ветеран. Живу з протезом. Місто незручне, люди жаліють. Це нормально?
Життя з протезом приносить нові виклики: не лише фізичні, але й психологічні. Людині, яка втратила кінцівку, треба пристосовуватись до змін у власному тілі та до реакцій оточуючих, долати страх перед поглядами перехожих.
Ампутація – це передусім втрата частини функціональності. Але вона також означає раптову втрату звичного образу тіла і частково ідентичності. "Травматична ампутація призводить до процесу горювання за втраченим: за частинами тіла, цілісним образом себе, звичним способом і якістю життя. Хоча протез і відновлює функціональність, він не здатен повернути тактильні відчуття, – пояснює Світлана Куценко. – Протез – це металева конструкція, яка є холодною і механічною. Дотик до протеза відчувається інакше. Звикання до нового тіла потребує часу і свідомих зусиль", – додає психологиня Світлана Куценко.
У процесі адаптації нове тіло може викликати різні емоції: сором, жаль, роздратування і, навіть, злість. До того ж втрачені кінцівки часто болять. Фантомні болі можуть бути надзвичайно сильними. Усі ці зміни викликають значний дискомфорт.
"Проте, психіка людини здатна до адаптації. Це прекрасне надбання еволюції. Після горювання приходить звикання і відновлення функціональності, а далі стає можлива і любов до нового тіла. Цей процес проходить швидше, якщо людина має міцну мотивацію для відновлення функціональності тіла (іншими словами, має конкретну відповідь на запитання про те, навіщо їй протез) і відчуває підтримку сім’ї, друзів, побратимів, громади", – запевняє психологиня Світлана.
Я зустрів військового з протезом. Як мені реагувати та не реагувати, щоб це було адекватно?
В першу чергу, варто розуміти: протез – це також кінцівка. Просто не з крові й плоті. Втрата кінцівки – не захворювання. Тому бажати одужання людині з протезом може бути недоречно.
Як тоді повестись?
- спершу – ввічливо запитати, чи потрібна допомога;
- усе спілкування варто будувати на повазі до досвіду та вибору людини, а також щирості;
- поза тим – не роздумувати над реакцією занадто багато. Всі люди різні і якщо ваша реакція щира та з повагою, вона сприйметься нормально.
Проте, в будь-якому разі, все залежить від ситуації та конкретної людини з інвалідністю. "Гіпердопомога – це зайве, якщо мені треба допомогти, я попрошу", – каже ветеран Вадим Мазніченко.
Як відповідати на жалість з боку інших?
Все залежить від того, які емоції викликає жалість у людини, вважає керівниця Центру психологічної реабілітації Superhumans. Це може бути злість через порушення особистих кордонів або роздратування від нетактовності. Іноді жалість викликає апатію та байдужість до людини, яка її виражає. В інших випадках можуть з'являтися сором, розгубленість або навіть вдячність.
"Бувають моменти, коли ти просто не в змозі сприймати ці погляди. Вони всі різні. Хтось дивиться з осудом. Іноді люди підходять і кажуть: "Можна я вас обійму?", – ділиться ветеран "Азову" Антон Ковальчук, який втратив руку.
"Не потрібно жаліти. Просто дякуйте за службу", — додає ветеран Олександр Дерман.
Де я міг би/могли би знайти допомогу після служби?
Після демобілізації ветерани можуть зіткнутися з новими викликами: необхідністю знову знайти себе в цивільному житті, проблемами з фізичним або психологічним здоров’ям, потребою опановувати нову професію з нуля, а інколи й з усім цим водночас. Однак, важливо пам'ятати, що в жодному разі не варто залишатися наодинці з цими труднощами.
За посиланням можна знайти ветеранські фонди та організації, які допомагають військовим. Все, що потрібно: розуміти свою потребу, обрати компанію та звернутися за допомогою.