Російський піхотинець навдивовижу легко розповів про те, що робив в Україні
Бахередін Філатов доволі детально розповів YouTube-каналу LVIV.MEDIA про своє перебування в Україні у складі окупаційних російських сил, чому його співвітчизники не мають волі до супротиву владі та якими насправді є «ополченці» терористичних «Л/ДНР».
Про найжахливіше в деталях
Таджицько-російський солдат окупаційної армії почав свою сповідь з того, що назвав дві ключові дати, які відіграли головну роль у тому, що він тепер полонений. 21 березня разом з іншими росіянами він нахабно вдерся до нашої держави. У полон потрапив 8 вересня.
У проміжку часу, який минув між цими датами, чоловік базувався в Харківській області. Основним місцем дислокації для його підрозділу стала звільнена у вересні Балаклія, де їм наказали захищати міфічні «республіки» від української армії.
Приїхали вони всі з-під польського кордону, який залишили неприкритим через маніакальні імперські поривання Кремля. І стояти повинні були на Харківщині спершу 1,5 місяця, потім три, а потім і взагалі цілих пів року.
По прибутті на місце постійного розташування 22-річному чоловікові видали білу пов’язку та навіяли, що ти, мовляв, миротворець. На момент потрапляння у Балаклію, каже Баха, він вже бачив солдатів «Луганди». Останні господарювали там до приходу самих росіян безпосередньо. При чому господарювали в прямому сенсі: безпардонно віджимали приватні будинки у цивільних господарів.
Прибувши до українського міста, регулярні війська росіян «витіснили» своїх побратимів з приватних помешкань, адже жити у будинках мирного населення було суворо заборонено, за словами росіянина.
Службу в умовах бойових дій оплачували щедро. Як запевняє Баха, бути загарбником у чужій країні — це престиж, еквівалентний двом сотням тисяч рублів.
Основним завданням окупантів на цій ділянці фронту була оборона та спостереження за ЗСУ.
«Ми піднімали якийсь коптер і бачили не росіян, так би мовити». Пізніше ворог дізнався, що ті люди, яких він бачив, були представниками нібито іноземного легіону.
Далі пішла розповідь про те, що за якийсь час, коли наші збройні сили почали метр за метром звільняти свою землю, Баха, як і багато хто з його співвітчизників-загарбників, почали тікати світ за очі. Під час цієї втечі він встиг попіклуватися про двох поранених товаришів. Першого доправив за межі Балаклії, де залишив під опікою інших російських військових, що уже були далеко за межами міста. Про другого турбувався сам, аж доки не потрапив разом із ним до українського полону, де йому нібито мали б відрізати все його чоловіче «господарство».
Цікаво, що за час своєї втечі з початкового місця дислокації цей солдат спромігся витратити 8 магазинів набоїв до гвинтівки. Так він зізнався, що вимушений був подекуди вести перестрілки з українськими захисниками.
Перед тим, як опинитися у полоні, Баха разом із вцілілим товаришем якийсь час тулилися за кущем, коли зрозуміли, що до лісосмуги, в якій вбачали свій порятунок, дістатися не вдасться, бо у небі постійно ширяють українські БПЛА.
У полон їх взяли солдати львівської 80-ї ОМБР, які підчатували окупантів на повороті до Куп’янська. Спрямували московитів у пастку небайдужі мешканці Харківщини.
Страта на місці за спробу відступу і проблема росії
Пояснюючи, чому не залишив українську територію значно раніше, Баха пояснив, що його командир категорично не схвалював наміру відступити. За відхід з поля бою він погрожував смертю. Юнак переконаний, що погрозу командир ладен був втілити в життя за необхідності.
Переповідаючи деякі інші чутки, що ходили поміж нещасних окупантів, юнак особливу увагу зосередив на розповідях про певні загороджувальні загони, що стоять на кордоні між Україною та рф. Їхнім завданням начебто був розстріл дезертирів.
Щойно мова зайшла про те, а в чому, власне кажучи, проблема росіян, які повсякчас жадають захопити українську державу, полонений співбесідник почав апелювати до відсутності на його батьківщині демократичних принципів, що ними повинна була б керуватися влада. Замість цього, там панує воля однієї людини, себто путіна, який встановив у росії одноосібну диктатуру і править вже понад 20 років.
Відповідно, всі спроби вийти на вулиці з вимогами змін жорстко придушуються. Придушені одного разу росіяни вже не бачать сенсу чинити опір, адже у них банально відсутні «яйця».
Заговоривши про особисте, хлопець згадав, що він по суті сирота, і якщо помре, то ніхто навіть про це не дізнається. Звертаючись насамкінець до співгромадян, окремо наголосив на тому, що немає їм чого тут шукати. А відтак, і потреби йти у військкомати немає абсолютно жодної.