Ми вже звикли, що майже всі російські полонені або щиро кажуть, що не знали куди ідуть, коли їхали воювати, або, принаймні, стверджують це з удаваним здивуванням у голосі. Перед нами один з дуже небагатьох полонених, який хоча б щось знав перед відправленням на фронт.
Сліпий водій військової вантажівки і російський окупант за сумісництвом Костянтин Мельніков розповів LVIV.MEDIA про те, як потрапив у полон, чому пішов у російську контрактну армію, як живеться росіянам у Калінінграді та що треба знати російським «чмобікам».
Прийшов, побачив і осліп
На українську територію чоловік потрапив 20 березня. За його словами, кордон він перетнув поблизу Харківської області. Виконуючи наказ командування, розташувався разом із іншими неподалік села Волохів Яр.
Почувши запитання журналіста про перелік отриманих завдань, російський армієць відповів: «Ну, стояти в обороні й усе».
У полоні Мельніков перебуває з 10 вересня. Мовляв, їду я собі, нічого не підозрюю, а після вистрілу з українського танка чи БТР отримав кілька травм. Одна з них призвела до сліпоти.
Не так сталося, як гадалося
У російську контрактну армію бідолаха пішов у надії, що після закінчення договору зможе працювати кимось у цивільному житті. У нього були величезні сподівання, що уникне подальшої служби строковиком.
Окремої поваги заслуговує вже те, що полонений навіть не намагається заперечити об’єктивну реальність та називає війну війною. Додаючи при цьому, що мета й завдання так званої “спецоперації” залишаються для нього абсолютно незрозумілими.
Відверто не найкращим чином для горе-водія склалася ситуація і з озброєнням. Скаржиться на те, що «пушка косая». І взагалі, якщо на те пішло, техніка загалом залишає бажати кращого.
Відеоверсію інтерв’ю дивіться на YouTube-каналі LVIV.MEDIA:
Зґвалтування, Медведчук, калінінградське життя і підсумки війни
Винних у зґвалтуванні й мародерстві земляків полонений хоче покарати. Не оминули у розмові і тему нещодавнього обміну полоненими, після якого понад 200 українських титанів повернулися додому.
Мельніков ніколи в житті жодного слова не чув про Медведчука, але, звісно ж, до нього дійшла інформація про обмін. Дізнавшись від журналіста, що тією однією особою, яку обміняли на дві сотні українців, виявився кум путіна, той тільки скрушно зітхнув, невдовзі промовивши: «Ну звичайно, свою людину витягнути легше, ніж звичайних громадян».
Зазначив загарбник і те, з якою зневагою російська сторона ставиться до власних вояків, якщо за одного преміум-колаборанта віддає стільки найкращих українських людей. А тому, такий обмін, на думку Мельнікова, не можна вважати справедливим.
Сам він має сумніви, що його хоч колись обміняють. Але при цьому і далі продовжує чекати звільнення із полону.
- Дата публікації
Щойно мова зайшла про варіанти завершення війни, як цієї ж миті ворог сказав щось на кшталт «росія й Україна повинні знайти спільний знаменник». Дещо пізніше наш антигерой інтерв’ю додав, що треба обов’язково росії піти геть з України.
На завершення діалогу торкнулися життя у Калінінграді. Російський боєць каже, що зарплати там маленькі, і грошей недостатньо для життя на гідному рівні. Гадав, що після служби піде працювати міжнародним вантажоперевізником, та от біда, взяли на війну, у якій він осліп.
Завершальним акордом розмови стало звернення військового-невдахи до мобілізованих, в якому той просить своїх співвітчизників за жодних умов не йти на фронт.