Тільки за вчора волонтерки пошили понад 700 балаклав
Наталія Підківка — директорка компанії “Leo Coffee”, яка привозить до Львова зелене кавове зерно й обсмажує його. Це крафтове виробництво, яке постачає каву до кав’ярні “Вірменка”, інших закладів та офісів.
Але з початком чергової ескалації війни в Україні 24 лютого Наталія стала волонтеркою. Вона шиє балаклави та "розгрузки" (розвантажувальні системи або жилети) для військових.
“Волонтерство мені близьке. Понад 10 років тому я почала їздити у дитячі будинки допомагати. А за кілька днів після початку війни до мене звернулися знайомі дівчата з Українського Католицького Університету, які надумали шити спальники. Їм потрібно було забрати тканину машиною з гуртівні. Вони не мали навіть, де шити, але могли розкроїти”, — пригадує Наталія Підківка.
Проте тут дівчатам з УКУ пощастило - у Наталиної мами є ательє. Склалось так, що у ці дні мама була на Закарпатті, а ательє пустувало.
“Я туди пустила дівчат. Вони почали шити спальники. Потім знайома моєї сестри з військової частини сказала, що не вистачає балаклав, бо холодно, а хлопців відправляти треба. І ми почали думати, як їх шити. Якраз повернулась моя мама, на роботу повернулися її кравчині, а до нас ще приєдналися волонтерки. Серед знайомих ми кинули клич, що потрібно відшити балаклави. Люди почали допомагати фінансово на тканину. Так ми закупили тканину і почали шити балаклави”, — розповідає Наталія Підківка.
Згодом жінка розповіла про свою діяльність у Фейсбуці. Тут же почали відгукуватись небайдужі люди, які пропонували допомогу: хтось мав ательє і хотів приєднатися, а хтось міг шити вдома. Так із зовсім чужих людей утворилась спільнота волонтерок, яким Наталя привозить тканину , а вони шиють балаклави.
Зараз, за вже три тижні війни, до пошиття долучилися понад 30 жінок. Їхня спільнота тепер називається “Швейні кіборги”. Лише за вчора дівчата пошили понад 700 балаклав. Загальну кількість відшитих перестали рахувати ще після першої тисячі.
Проте на балаклавах “Швейні кіборги” не зупинилися. У них з’явилось завдання із зірочкою — потрібно було навчитися шити "розгрузки".
“Слова “розгрузка”, а також “кордура” — тканина, з якої шиють розгрузки, я почула вперше під час війни. І якщо викрійки балаклав ще можна було знайти, то тут було важче. Ніхто не знав, як воно має виглядати. Але з нами зв'язались військові, ми мали цілу нараду швачок. Спочатку пошили одну розгрузку. Віддали її військовими, щоб вони потестували. А ті сказали, що переробляти нічого не потрібно”, — ділиться Наталія Підківка.
Так"Швейні кіборги" почали відшивати "розгрузки". Про це дізналися різні батальйони, замовлень на екіпірування стало значно більше. Наталя розуміла, що своїми силами вони вже і тканини стільки не знайдуть, і викупити її не зможуть.
“Я вже знайома зі всіма гуртівнями у Львові, бо знайти тканину не так легко. Але як кажуть волонтери: дістати мертвого мамонта й оживити за 27 хвилин — це наша робота”, — жартує Наталія Підківка.
І дійсно - зробити майже чудо у неї вийшло. Наталя знайшла дівчину у Польщі, яка допомогла закупити потрібний матеріал. Ціна питання - приблизно 160 тисяч гривень.
“Ніхто таких грошей не мав. Кинули клич по друзях, знайомих з різних країн, у соцмережах. І зібрали гроші на ту тканину. Вдалось придбати тканину не тільки нам, а й іншим волонтерам, закупили утеплену білизну. Я також домовилась ще з українкою, яка живе у Польщі. Вона допомогла нам це фурою перевезти до України”, — каже Наталія Підківка.
[caption id="attachment_20101" align="alignnone" width="960"] Фото: Наталія Підківка
Для пошиття "розгрузок" потрібна була не тільки тканина, а й промислові швейні машинки. І тут теж допомогли люди, які змогли знайти необхідне обладнання. Наталія Підківка каже, що такі історії про допомогу за час війни нескінченні.[/caption]
“До нас прийшла пані Ліда. Вона подивилась, що у нас є такі вже не нові розпошивальні машинки, і сказала, що подзвонить дочці. Я не знаю, де її дочка, чим вона займається, але за кілька днів вони нам привезли нову розпошивальну машинку. З цією пані Лідою я сварюся, щоб вона відпочила. Вона мене не слухає, каже, щоб я краще думала, де тканину взяти”, — додає жінка.
Тож тепер “Швейні кіборги” створюють для українських захисників балаклави та "розгрузки" на оновленому обладнанні. А в кишеню кожної пошитої розгрузки вкладають дитячі малюнки.
“Це гріє і нам серце, і нашим захисникам”, — зізнається Наталія Підківка.
Замовляють "розгрузки" та балаклави батальйони з різних куточків України.
“Багато пишуть, але поки я не побачу печатку батальйону та контакти командира, поки це не перевірю, речі вони не отримають. Я напевно найзліша волонтерка у Львові, але не хочу побачити потім наші "розгрузки" на OLX за 2700 гривень”, — каже жінка.
Однак попри те, що речі, які шиють дівчата дуже потрібні, а усі вони отримують велику кількість тепла та вдячності, волонтерство все ж виснажує.
“Скажу чесно, я не знаю, скільки ще буду волонтерити. Це дуже важко морально. Особливо, коли багато людей каже про свої потреби. Також щодня важче знайти людей, які готові працювати на волонтерських засадах. Усі розуміють, що дівчатам треба їсти, але у мене зібралась команда таких дівчат, що якщо я їм кажу про гроші, то вони мене одразу відправляють в напрямку корабля”, — пояснює Наталія Підківка.
Вона додає, що волонтерять її швачки з різних причин: хтось відчуває вдячність, що у Львові не летять бомби, у когось на війні родичі, хтось каже: “хто як не ми”.
“Я дівчатам вже не раз казала, що більше не можу, а вони мені кажуть, що хто як не ми. Настрій у всіх позитивний. Кожна каже, що ми переможемо, бо з такими балаклавами й "розгрузками", як ми шиємо, наші хлопці не можуть не перемогти”, — наголошує Наталія Підківка.
А ще триматися допомагає увага і підтримка різних людей.
“У деяких ательє, з якими ми співпрацюємо вже були іноземні журналісти. В одному з Іспанії, а в іншому з Аргентини. Іспанці, як мене побачили, сказали, що вчора про нас на цілий світ було відомо. У такі моменти розумієш, що Україна — це круто”, — додає волонтерка.
"Швейні кіборги” пошили прапор, який Наталія Підківка тепер має відвезти до всіх ательє та швачок, які працюють вдома, щоб вони поставили автограф. Це буде пам’ятний прапор, який Наталія збереже та колись обов’язково покаже дітям та онукам.