Від УКФ до Афганістану, від істерики до відмови воювати – що й чому відбувається в суспільстві через агресію Росії
Обов’язково для прочитання: Росія напала на Україну у лютому 2014 року, окупувала Крим та частину Донецької та Луганської областей. Вона вісім років вбиває українців, порушує права людей, знищує економіку та намагається захопити нову територію. У 2022 році немає "загрози нападу Росії" (вона вже напала), є загроза ескалації та збільшення території ведення бойових дій.
Роль Майдану
Це доволі цинічно звучить, але Майдан допоміг українцям сприйняти війну 2014 року не так істерично. Вбивства людей у прямому ефірі шокували не тільки прихильників Революції Гідності. Смерть і страх, які люди відчули й побачили там, дозволили відносно швидко адаптуватися до повідомлень про загибель українських воїнів та кадрів бойових дій. Зараз люди в очікуванні чергової агресії, яку зустрінуть не кадрами зі сотнею вбитих активістів, а фото з відпочинку, відео з дітьми та спогадами про корпоратив та різдвяні й новорічні святкування.
Януковича не вистачає
Для чого нападати? У чому причина агресії? Це — суть питань, на які люди шукають відповідь. Варіант про "розширення НАТО" не працює для українців (це повідомлення адресоване росіянам), бо впродовж осені ми отримували заяви представників Альянсу, що невідомо коли нас можуть туди взяти, а ще перелік вимог, що конкретно потрібно для вступу.
Люди не мають на кого покласти відповідальність за ситуацію, що склалася. Нічого ніби не передбачає чергового акту агресії: політика української влади виважена, є підтримка партнерів. У 2014 році був Янукович, який став причиною Майдану, знищив силові структури й створив умови для нападу. Зараз нічого такого нема. Навіть ОПЗЖ сидить десь в куточку і несміливо час від часу подає голос. Людям не вистачає логічного обґрунтування. Тому починається істерика і пошук теорій змов, що тільки посилює тривожність.
Вибори президента 2024 року
Частині українських політиків начхати на ситуацію як в країні, так і на кордоні. Головне — вибори президента 2024 року. У 2014 році відбулось те саме. Замість захистити країну, політики почали ділити посади, грошові потоки та вкрадене командою Януковича. За вісім років нічого не змінилось. Головне, повернутись до влади. Можна не вірити СБУ, Зеленському чи джерелам в українській розвідці. Але, коли британські та американські спецслужби говорять, що для росіян головне дестабілізувати ситуацію в країні та вони можуть ввести війська, то варто повірити. Ні, Борис Джонсон і Джо Байден не претендують на посаду президента України. Тому їхні підлеглі не мають причин для дезінформації.
Можна знімати маски
З 2014 року зараз — найкращий момент для зради. Якщо плани Росії не просто реальні, а в активній фазі реалізації, то їхні агенти та друзі в Україні почнуть активно та публічно діяти, розхитуватимуть ситуацію, дестабілізуватимуть процеси, робитимуть усе для зміни влади. Тому варто слідкувати не тільки за ОПЗЖ чи Мураєвим, а й українськими "патріотами" та улюбленцями журналістів і активістів. Наприклад, Андрієм Єрмаком (керівник ОПУ) і Русланом Демченком (заступник секретаря РНБО), яких постійно звинувачують у роботі на росіян. Саме зараз вони мали би взяти хліб та сіль і піти зустрічати перші танки.
[subscribe]
УКФ, Дія Сіті, падіння біткоїна
Війна лякає людей. А гібридна війна робить все для того, щоб люди відчували тривогу кожної хвилини. Страх — це головний інструмент перемоги. Чим більше суперник боїться, тим простіше його здолати. Росіяни роблять все для того, щоб відчуття страху не зникало в українського суспільства.
Цього відчуття було не так багато у 2014 році, бо війна розпочалась зразу після Майдану. Люди і так тривожилися, відчували невизначеність з майбутнім, не розуміли, що буде завтра. Зараз ситуація інша. У кожного свої турботи й плани. Хтось пише проєкти на конкурси Українського культурного фонду, інші готуються до використання Дія.Сіті та підписання нових трудових угод й зміни правил оподаткування, інші хвилюються за падіння біткоіна або чи не закриють кордон європейські країни для трудових мігрантів, адже свята закінчились, пора на роботу. Усі планують свою діяльність мінімум на рік. І цей нерв, який нависає, що завтра все може різко змінитись, дуже тисне на людей. Саме тому з’являються інструкції, що треба взяти з собою в разі атаки росіян. Правда, перелік нерідко такий, що для допомоги знадобиться мінімум дві особи.
У людей тут своя "війна" за перемоги в конкурсах, збільшення зарплат чи легальну роботу за кордоном. І все це може закінчитись через атаку Росії, яку важко пояснити здоровим глуздом та логікою.
Афганістан чи Україна
Які події більше шокують українців: в Афганістані чи Україні? Відповідь очевидна — ми хочемо бути в тренді, тому пишемо про жахіття в країні, де владу захопили таліби. Своє наче менш менше варте обговорення. Зрозуміло, що війна в Україні — це травма для людей і суспільства, але її треба лікувати, а не замовчувати й ховати. Ось це ховання і призводить до нерозуміння процесів і логіки подій, які відбуваються. Саме через це ми живемо уявленнями про війну, а не реальністю. Тому і дистанціюємося від війни.
Ми готові дискутувати про події в далекій країні, про те, що не розуміємо і не знаємо (а більшість знань базується на російському фільмі "9 рота"), але не готові відверто поговорити про події вдома та трагедію сусідів. Та якщо про проблему не говорити, вона не зникне. Збільшиться тільки кількість людей, що хочуть від неї втекти.
Звичайно, у нас говорять про події, але емоціями, а не аналізуючи, не роблячи висновків, не перевіряючи фактів, просто говорять.
Забагато "експертів"
Емоційні теми стимулюють людей висловлюватися. З’являється все більше осіб, які вважають себе експертами і хочуть донести усім свою "експертну" думку. Вони пишуть інструкції, розказують як воювати, пояснюють політику Німеччини, Британії, США, знають як проводилась операція росіян в Казахстані й скільки танків вже заведено для атаки на село Новоолександрівка.
Саме ці люди посилюють тривогу й паніку та засмічують інформаційне поле. Не краще поводять себе і деякі ЗМІ: намагаються перебити гучний заголовок конкурента. У критичній ситуації має бути одне джерело інформації для всіх з інструкцією що і як робити. Уявіть, якими будуть дії українців, коли вони, начитавшись інструкцій від ЗМІ та "експертів", почнуть щось робити.
Рекомендація для таких "експертів": якщо вам тривожно чи страшно, не треба всі свої емоції та думки робити публічними, краще піти до спеціаліста.
Лідери не лідери
У нас багато людей, які вважають себе лідерами думок. Але мало хто з них розуміє відповідальність, яка виникає в таких випадках. Чи може лідер думок писати "я не буду воювати, але можу бути корисним в тилу"? Ні! Бо чому хтось інший має іти, а ти ні? Страх — це нормально і варто його проговорити, але не перекладати найважче на когось іншого, тому, що ти "такий розумний, красивий і корисний".
Лідер — це той, хто веде людей до мети та може мотивувати й зібрати в потрібний момент. Але мета має бути спільна, а не потрібна тільки лідеру. У нас, на жаль, більшість лідерів намагаються використати ситуацію на свою користь. Для них потенційна активна фаза війни — це можливість здобути результат для себе і не важливо, що буде з людьми та країною. "Я головний у пісочниці, але тільки у цій пісочниці, а решта не має значення" — це мотивація таких лідерів.
Бий першим
Якщо на вулиці до вас починають чіплятись і ви розумієте, що конфлікту та бійки не уникнути, то бийте першими. Якщо добре поцілите, противник впаде, якщо ні, то принаймні його дезорієнтуєте і будете мати час для маневру.
Служба безпеки України після повідомлень колег із Британії та США, вже мала би затримати Мураєва, заблокувати трансляцію каналу НАШ та почати показово проводити арешти відомих та потенційних агентів Росії. Треба показувати силу і готовність реагувати! Це аж ніяк не буде провокацією Путіна на активні дії (про що говорять окремі стурбовані). Минуло року, після блокування активів свого кума та його арешту, він не активував дії.
Ініціатива
У сучасному світі мікровлад та соцмереж владі важливо в критичний момент утримати ініціативу в своїх руках та не віддавати її "експертам", самопроголошеним лідерам та паніці. Варто докладати максимум зусиль для наповнення інформаційного поля офіційними повідомленнями, а керівникам країни виконати свою функцію — стати лідерами процесів. Також варто пам’ятати армійську приказку: "війна фігня, головне маневри". Саме маневрів не вистачає від української влади. Маневрів, які б бачили люди: перевірка місць укриття, видимі дії по забезпеченню тероборони, перевірка готовності військових. Це не посилить паніку чи тривогу, а покаже, що ми — готові.
P.S. Судячи з прогнозу погоди, в Росії є ще не більше двох тижнів, щоб розпочати танкову атаку, про яку так багато говорять. Далі стане тепліше, земля розмерзнеться і танки стануть легкою мішенню, бо не зможуть швидко рухатись та маневрувати.
P.S.2. Чому всі думають, що ціль Путіна Україна? 27 лютого у Білорусі відбудеться референдум щодо внесення змін до Конституції Республіки. Стягуючи війська, Росія готується захистити диктатора Лукашенка в разі акцій протесту та готується бути готовою до захоплення країни, в разі появи такої можливості. Сценарій введення військ та система реагування відпрацьовані в Казахстані.