Цього тижня суд поставив крапку у справі, яка чотири роки тому шокували всю країну. Йдеться про поліцейських у Кагарлику, які катували та ґвалтували 26-річну Нелю Погребіцьку. 11 листопада, коли суддівська колегія зачитає повний текст свого рішення, двоє колишніх поліцейських – Микола Кузів та Сергій Сулима – змінять свій статус з обвинувачених на засуджених і мають відправитись відбувати призначене їм покарання: по 11 років позбавлення волі. Ще троє обвинувачених поліцейських наразі уникнули покарання.
Ця історія має певний зв’язок із Львівщиною. Один із засуджених — Микола Кузів — є уродженцем Дрогобицького району. З іншого боку, адвокатка потерпілої Нелі Погребіцької Анна Калинчук народилась у Бориславі. Ми розпитали Анну Калинчук про те, як відбувався суд над катами та ґвалтівниками з відділку поліції.
«Готуйся, я тебе сьогодні порву»
23 травня 2020 року Микола Кузів та Сергій Сулима відпрацьовували крадіжку із сільського магазину. Кузів через сусіда Нелі Погребіцької запросив її дати покази у відділку поліції. Неля спершу не хотіла їхати, але сусід її вмовив. Коли вона приїхала до відділку, Кузів завів її до кабінету, відібрав телефон і почав вимагати, щоби Неля зізналась у скоєнні крадіжки. Коли вона відмовилась, Кузів попросив свого підлеглого, Євгена Трохименка принести протигаз. Одягнув його на голову Нелі і 15 хвилин періодично перекривав доступ повітря. У цей час Трохименко тримав руки потерпілої за її спиною. Після цього Кузів вдарив Нелю по голові і стиснув їй живіт шкіряним ременем. Проте вона відмовлялась брати на себе злочин. Тоді Кузів перевів Нелю в інший кабінет, витягнув пістолет і, приставивши його до голови своєї жертви, погрожував її застрелити. Не отримавши бажаного результату, Кузів вивів Нелю у коридор і прикував її за руку до батареї.
О першій ночі її помітив Сергій Сулима, який проходив коридором. Згідно з показами Нелі Погребіцької, він сказав їй: «Ну що, готуйся, я тебе сьогодні порву». Після цього Кузів завів Нелю до кабінету Сулими. Упродовж щонайменше двох годин Сулима ґвалтував потерпілу. Кузів залишався в кабінеті і спостерігав. Близько четвертої ранку Нелі віддали телефон та відпустили з поліцейського відділку, без верхнього одягу та документів.
Коли Неля Погребіцька потрапила додому, спершу не хотіла скаржитись на катування, але на вмовляння матері викликала швидку допомогу. Фельдшер відвіз її до Кагарлицької лікарні, але лікарка-гінеколог відмовилась її оглядати, щоб не мати справи з поліцейськими. Те саме відбулось у лікарні в місті Українка. Лише в Обухові лікар-гінеколог погодився провести огляд. У лікарню викликали поліцію і розпочалося проведення слідчих дій.
Вже наступного дня внутрішня безпека Нацполіції затримала Кузіва та Сулиму. Голова нацполіції звільнив підозрюваних, відсторонив керівництво відділу та заявив про розформування підрозділу і переатестацію всього особового складу.
Катування струмом та зґвалтування неприродним шляхом
Вже під час розслідування виявилось, що Неля Погребіцька — не єдина жертва поліцейських. Того ж дня Кузів та Сулима 13 годин катували у відділку ще одного чоловіка, вимагаючи зізнання у тій же ж крадіжці з магазину. Йому одягали протигаз і перекривали повітря, били руками і ногами, Кузів погрожував пістолетом і вистрілив над головою своєї жертви. Чоловіка відпустили після того, як він погодився взяти на себе вину.
Ще один виявлений факт катувань відбувся ввечері 18 травня. Кузів разом з колегами привезли у Кагарлицький відділок чоловіка з міста Миронівка. У нього вимагали зізнатись в крадіжці автомагнітоли, завдаючи ударів руками та ногами. Попри побої, чоловік відмовився взяти на себе крадіжку. Зрештою серед ночі його вивели з відділку. Потерпілий пройшов додому пішки 25 кілометрів. Заявити про катування чоловік вирішив після того, як побачив сюжет про знущання з Нелі Погребіцької.
Останній випадок катувань, який вражає жорстокістю, відбувся у січні 2020 року. 9 січня Кузів, Сулима та Ярослав Левандюк через вікно залізли до в гуртожитку, де відпочивали двоє чоловіків. Кузів та Сулима розпилили їм в обличчя сльозогінний газ, поклали на підлогу та почали лупцювати. Далі Кузів знайшов на кухні друшляк та ґвалтував одного із потерпілих його ручкою. Сулима та Левандюк спостерігали за цим, насміхаючись. Після цього обидвох потерпілих вивезли на безлюдну галявину, наказали лягти на землю і продовжували їх лупцювати, обливаючи холодною водою. Далі відвезли своїх жертв у Кагарлицький відділок поліції, де Кузів та Сулима почергового катували чоловіків електричним струмом. Для цього використовували старий радянський польовий телефон «ТА-57», який генерує до 100 вольтів напруги. Періодично зупинялись і вимагали зізнатись у крадіжках. За усім цим спостерігав Левандюк. Своїх жертв поліцейські відпустили після того, як відділок приїхали родичі одного з них.
Як розповіла адвокатка Анна Калинчук, вже під час слідства експертиза визнала усіх обвинувачених осудними: «Вони всі усвідомлювали, що вони робили. В них не було ніякого помутніння розуму, чи стану афекту. Просто вони вважали, що якщо людина, наприклад, має наркотичну залежність, то вона заслуговує на таке ставлення до себе. Що таку людину можна бити, обливати холодною водою, бити струмом…».
Деталі злочину описані у тексті вироку.
Судді не хотіли братись за справу
Загалом у справі п’ятеро потерпілих, та стільки ж обвинувачених:
- Микола Кузів отримав обвинувачення у насильницькому зникненні, катуванні та пособництві у груповому зґвалтуванні
- Сергій Сулима — у насильницькому зникненні, катуванні, та груповому зґвалтуванні
- Євген Трохименко — у катуванні
- Ярослав Левандюк – у насильницькому зникненні та катуванні
- Начальник Кагарлицького відділку Сергій Панасенко також отримав обвинувачення у насильницькому зникненні. Слідство вважає, що він знав про дії своїх підлеглих та не зупиняв їх.
Всі підозрювані як запобіжний захід отримали тримання під вартою. Однак троє із них — Трохименко, Левандюк та Панасенко — через апеляцію домоглися його зміни на домашній арешт. Згодом це зіграло для них ключову роль.
На початку грудня 2020 року ДБР та Офіс генерального прокурора закінчили розслідування і передали справу до Кагарлицького районного суду, за місцем вчинення злочину. Анна Калинчук розповідає, що всі судді у Кагарлику заявили про самовідвід: «Вони це зробили з різних причин. Що вони можуть бути упереджені, чи мають родинні зв’язки, чи робочі стосунки. Ці поліцейські працювали там досить тривалий час. Вони так чи інакше перетинались по роботі із суддями Кагарлицького суду. Тому судді вирішили, що вони не зможуть залишитись об’єктивними».
Після цього Київський апеляційний суд мав визначити, де розглядатимуть справу. Прокурори і потерпілі просили призначити будь-який суд у Києві. Однак апеляція вирішила віддати справу Обухівському районному суду, який розташований найближче до Кагарлика. Втім, за оцінкою Анни Калинчук, це не завадило розгляду справи. «Я хочу віддати належне суддям Обухівського суду, тому що вони підійшли до цієї справи детально, часто призначали судові засідання. Кількість засідань була співмірною до ступеня суспільної важливості цієї справи. Тому вдалося, як для українського правосуддя, досить швидко розглянути справу».
Справа в закритому режимі
Справи, у яких йдеться про злочини проти статевої свободи, суди зазвичай розглядають у закритому режимі: на засідання не пускають журналістів та громадських активістів. Так роблять, щоби захистити від надмірної уваги жертву насильства. У цьому випадку було навпаки: Неля Погребіцька просила суд відкрити розгляд, а захисники обвинувачених — залишити його закритим. На думку Анни Калинчук, якби справу слухали у відкритому режимі, рішення було б прийняте ще швидше: «Якби громадськість могла бачити, що саме там відбувається, як саме поводять себе обвинувачені... Що вони говорять на своє виправдання, що вони врешті сказали під час свого останнього слова. Справа була закрита саме за бажанням захисників поліцейських. І суд підтримав цю позицію. Можливо, їм так було комфортніше… Судді не люблять, коли до них прикута така увага».
Сховатись від суду на війні
Вже під час судового розгляду троє обвинувачених, які вийшли з СІЗО під домашній арешт, мобілізувались до ЗСУ. Як розповіла Анна Калинчук, Євген Трохименко зробив це відразу після початку повномасштабного вторгнення: «Підозрюю, що ця мобілізація була за покликом серця. Я знаю, що він справді брав участь в бойових діях. Брав участь у звільненні Харківщини у 23 році, і навіть отримав поранення». Інші двоє — Левандюк і Панасенко — зробили це за кілька тижнів до вироку. «Коли в нашій справі мали початись дебати, а це фінальний етап судового розгляду, вони принесли папір, що вони начебто мобілізувалися. Я заперечувала проти цього в суді. Просила суд перевірити цю обставину, витребувати матеріали… Але через те, що вони не проходили по епізоді моєї підзахисної, суд не взяв до уваги мої заперечення і не пристав на мою пропозицію», — розповідає адвокатка.
За законом, якщо обвинувачені мобілізуються, частина провадження, яка стосується їх ймовірного злочину, виділяють в окреме провадження і зупиняють його до кінця мобілізації. Після того, як мобілізовані підсудні повернуться зі служби, Офіс генерального прокурора має ініціювати відновлення суду над ними. «Все було б чудово, якби не строки притягнення до кримінальної відповідальності. Адже жодна справа не може тривати вічно. Я не можу точно стверджувати, але з великою імовірністю, справа стосовно цих мобілізованих буде закрита через закінчення строку притягнення до відповідальності», — розповіла Анна Калинчук.
Вирок і апеляція
Так у справі залишились лише двоє обвинувачених, які були причетні до всіх епізодів катувань і зґвалтування і весь час залишались під вартою: Микола Кузів та Сергій Сулима. 24 травня 2023 року, рівно через три роки після злочину, вони отримали вирок. Суд визнав обох винними за всіма статтями звинувачення. Микола Кузів отримав чотири роки ув’язнення за викрадення людей, вісім років за катування та ще чотири за зґвалтування. Сергій Сулима – три роки за викрадення, сім за катування і п’ять за зґвалтування.
Анна Калинчук вважає цей вирок знаковим для захисту людей від свавілля поліцейських: «По-перше, сам факт притягнення до відповідальності працівників поліції. Перед цим ми знаємо лише такий кейс як Врадіївка. Насправді скарг від людей є багато. Просто це ніколи не виходить у формі судового рішення. По-друге, в кримінальному кодексі є така дивовижна стаття як перевищення повноважень працівником правоохоронного органу. Там і міра покарання зовсім інша (до п’яти років позбавлення волі, — ред.). Те, що фактично є катуванням з боку працівників поліції, часто кваліфікують як перевищення повноважень. Важливим є те, що в цій справі поліцейських покарали саме за статтею про катування».
Ще один прецедент — те, як судді визначили остаточне покарання. Зазвичай в Україні застосовують метод поглинання: найбільший термін поглинає менші. Однак, як зауважує Анна Калинчук, у цьому випадку судді використали інший метод: частково склали покарання. Тому обидва засуджених отримали по 11 років тюрми. «Зазвичай суд хоче йти шляхом найменшого опору. А тут колегія суддів прийняла таке рішення, дуже добре його обґрунтувала. І це рішення вистояло в апеляції», — пояснює адвокатка.
Також суд вирішив стягнути з державного бюджету на користь Нелі Погребіцької 1 млн 296 тис. грн за моральну шкоду.
Однак на цьому справа не закінчилась, адже обвинувачені подали апеляційну скаргу, тож вирок не набув законної сили. В апеляції просили скасувати вирок і відправити справу на новий розгляд. При цьому захисники обвинувачених, за словами Анни Калинчук, посилались на порушення прав потерпілих: «Вони сказали, що під час засідань потерпілі не брали участі в засіданнях. Це нібито порушує їхні права, треба повернутися і спитати в них... А коли захисниця Кузіва сказала, що мою підзахисну після зґвалтування оглядав чоловік і це порушує права потерпілої, тому давайте скасуємо вирок… Чесно кажучи, тоді у мене здали всі «стопи». Я говорила на засіданні, що в потерпілої є свої адвокати. Вони визначаться, були порушені її права чи не були». Зрештою, скасувати вирок не вдалось. Ймовірно, засуджені будуть звертатись до Верховного суду, однак, Анна Калинчук вважає, що шанси на позитивне для них рішення мізерні.
Однак уся ця історія була б неможлива, якби не відвертість та сміливість жертви знущань Нелі Погребіцької. За оцінкою Анни Калинчук, саме її відчайдушність зробила можливим вирок, який матиме вплив на захист всіх жінок в Україні в майбутньому.