Схоже на те, що Путін остаточно провалився. Точніше, провалилася його тактика набивання собі ціни, лавіруючи між Вашингтоном і Пекіном. Гра ризикована, але довший час приносила свої плоди. Путін загравав одночасно і з китайцями, і з американцями. Китайцям показував, як вправно водить американців за ніс, граючи на бізнесовій захланності Трампа. А посланцям Трампа – Кушнеру і Віткоффу –показував, що співпраця з Америкою можлива і лежить на відстані витягнутої руки. Просто треба вирішити «українське питання». Простіше кажучи, подавав знаки обом сторонам – я готовий з вами зблизитися.
Переконував Сі в тому, що це завдяки його війні проти України вичерпується збройний потенціал західного світу, а американська увага прикута до бойових дій у Європі, а не до питання Тайваню. Так само приносив ніби на тарілочці параліч Європи, яку разом із Трампом поставили в позицію розтяжки. Продовження війни проти України було вигідним Китаю. Який постійно виступав у ролі миротворця, не роблячи ані найменших кроків, щоб в Україні настав мир.
Війна була вигідна Китаю ще й тому, що вона відрубувала Росію від усього цивілізованого світу і робила її абсолютно залежною від китайських поставок. Сі Цзіньпін розумів, що залежність Росії є критичною, тому трактував її як сировинний придаток і, по суті, без спротиву викачував її природні ресурси. Він прискіпливо спостерігав за контактами росіян з американцями і контролював кожен крок Путіна, розуміючи, що тому від Пекіна вже нікуди не дітися. Як «аудит» кожного разу перед зустріччю з американцями, витягував Путіна до себе «на килим» і виставляв маячки.
В якийсь момент безнадійні спроби американців «відірвати» Росію від Китаю перестали бути аж такими безнадійними. Особливо, коли сам Дональд Трамп взявся за пряме улещування Путіна. На російсько-китайській шахівниці практично нічого не змінилося. Але загравання Трампа з Путіним стало обростати новою якістю – Путін відчув себе більш незалежним від Китаю. Принаймні повірив у те, що разом із Трампом можуть «нагнути» Європу. Що Трамп зможе примусити Україну до миру на російських умовах, тобто до капітуляції. Що проклало б шлях для поділу світу «на двох».
Хоча тут Трамп із Путіним не врахували кількох важливих моментів. А саме: Америка більше не в стані змусити Україну і Європу погодитися на кабальні умови. Позиції Трампа всередині країни після довиборів серйозно ослабли. Антиросійські настрої в американському суспільстві зросли, що показали результати виборів. Трамп ще не підбита качка, але помітно шкутильгає у своєму шлюбному танці навколо Путіна. Європа відважилася на «дорослу» позицію і починає вимагати права голосу у всіх переговорах щодо майбутнього світу. Усвідомлюючи відповідальність моменту напередодні наступних можливих виборчих потрясінь. Склалася ситуація, коли Трамп, одержимий закінченням війни шляхом укладання «біґ діл» з Росією, наразився на спротив не тільки України та Європи, але й Китаю. І це в даній конфігурації є ключовим.
Але скільки шнурочкові не витися, а кінець близько. Виглядає на те, що китайський сюзерен Росії вирішив більше не бавитися в перетягування линви. Зауваживши майже вульгарне «залицяння» Трампа до Путіна, Сі вирішив, що цей театр пора закривати. Здається, останньою краплею, що переповнила чашу терпіння китайського лідера, стало навʼязливе прохання Трампа запросити Путіна для розмови «втрьох». Сі знав наперед про демонстративне «опікунство» Трампа над Путіним. Знаючи, що той буде підігрувати російським пропагандистським конструктам про поділ світу і «Ялту-2», Сі вирішив організувати справжню виставу зі знеславлення кремлівського кривавого дурня. А разом із тим і його «опікуна».
З притаманною китайцям вишуканістю у таких справах вирішив перекрити Путінукисень на очах у всього світу. Використав усі вади і психологічні комплекси Путіна і театральний несмак Трампа. По ходу вистави режисеру Сі вдалося легко перетворити кремлівського стратега та його вашингтонського патрона на дешевих кривляк. Все почалося ще від трапа літака, де Путіна зустрічав рослий член Політбюро ЦК КПК. А Трампа вирішив зустріти з усіма почестями сам Сі. Далі, попри спробу Трампа встромити між собою і Сі Путіна для «сімейного» фото, китайський лідер взагалі відгородився від Владіміра Путіна своєю дружиною.
Далі – гірше. Путіну не знайшлося місця за столом, де вечеряли Сі і Трамп. Його посадили подалі за один стіл із президентом Вʼєтнаму. Так само переговори «на трьох», пророковані російською пропагандою як новий поділ світу, затрималися на півтори години, бо на сніданок до Сі Цзіньпіна і Дональда Трампа взагалі не запросили Путіна. Всі ці «історичні» переговори тривали заледве годину-півтори, і це з перекладом.
Трамп, розуміючи, що його «підопічного», якого він приволік на китайський двір для демонстрації рівня «прирученості», принижують по повній програмі, вирішив весело розрядити атмосферу. Звідси й дешеві скетчі типу: «А хто це тут такий стоїть? Це мій друг Владімір». Які тільки що й додавали гротеску і сарказму. І в результаті ще більше показали Сі в ролі дресирувальника їх обох. Причому проявляючи для контрасту підкреслено шанобливе ставлення до Трампа. Щоб ще жалюгідніше на цьому фоні виглядав Путін.
І поштовхом до цього сценарію стало те, що тандем Путін – Трамп явно перегнув палицю. Наприклад, Путін однозначно пішов всупереч позиції Китаю щодо ядерної зброї. Він летів до Китаю в супроводі ядерних бомбардувальників і нахабно тицяв в очі своєю ядерною валізкою вдома у гостинних господарів форуму. При тому, що Сі Цзіньпін неодноразово застерігав про недопущення застосування ядерної зброї, а ідею повної відмови від неї і з подальшою ліквідацією зробив центральним пунктом спільної «Декларації про мир».
Зрозуміло, що Сі веде свою гроу в сфері ядерних озброєнь, але він продемонстрував, що може змусити дві найбільші ядерні країни принаймні підписати такого роду декларацію.А якщо уважніше приглянутися до цієї Декларації, то можна відразу побачити, що найбільше «болить» диктаторам та авторитаристам «на виріст». Вони хочуть реформувати ООН, зберігши в ній свої блокуючи позиції. Ніби усі три країни не мають права вето в РБ ООН, чим зводять нанівець роботу усієї структури. Тобто вони хочуть так реорганізувати ООН, щоб вона і надалі знаходилася під їхнім повним контролем.
Трамп і Путін хочуть організувати спільний фронт разом із Сі проти Міжнародного кримінального суду (МКС), явно побоюючись колись перед ним постати. Тому й заливаються соловʼями про те, що дотримання імунітету для керівників держав має основоположне значення. Посміхнуло положення про збільшення виробництва нафтопродуктів. У чому найбільше зацікавлений Китай, але не так через ситуацію в Росії, а через блокаду Ормузької протоки. І ніхто з трьох не хоче визнати особливоїролі України. Ніби знищення Україною російської енергетичної інфраструктури – це незначний епізодичний момент. І головне, що практика показала: Трамп не має тут імперативної ролі. Що рано чи пізно доведеться ставити вимоги до агресора і призвідника цієї війни – Росії. А не відкуплятися коштом жертви агресії.
У підсумку можна сказати, що візит Путіна в Китай виявився повним фіаско його попередньої політики лавірування між Пекіном і Вашингтоном. Що раніше додавало Москві хоч якоїсь ваги, не дозволяло потрапити у повну залежність від Китаю і давало можливість водити за носа хтивого «залицяльника» Трампа. Тепер Сі дав команду «До ноги!». Що не означає негайну зміну у ставленні до війни в Україні. Але можливості для маневру у Путіна явно скорочуються. З одного боку – обурений Сі, з іншого – більше не всемогутній Трамп, а на Заході Україна і Європа готують нарешті спільну відсіч.
Важливо додати, що цей аналіз не має нічого спільного зі спробами вловити якісь особливі та приховані змісти в церемоніальних діях китайців. Але критичний погляд на них дозволяє зафіксувати зміни в усталених конфігураціях. Про які, напевно, найвлучніше висловився російський опозиційний аналітик Міхаїл Крутіхін: «Путін плутається під ногами цього дуету як приблудна шавка. Китайці не втомлюються показувати Трампу, що це їхня шавка, і це напевно чи не єдина карта в колоді Сі Цзіньпіна. Трампу дуже хотілося б зробити путінський режим своєю маріонеткою, але місце ляльковода вже зайняте китайцями».
Тому на сцени приниження Путіна в Китаї треба дивитися через призму покарання шавки, яка надумала збрикнути. Пізно. І тут важливо, чи не змінилося ставлення Китаю до «української війни». І через що, чи не втратить азарту до російських прожектів Дональд Трамп. Що досить скоро стане очевидним.