Політичний бульдозер чи сучасний Нерон? Трампізм у тупику
Будь-яка драматична поразка політичної сили неминуче запускає глибокі трансформації всередині неї. Свого часу Дональд Трамп взяв в особисті заручники цілу Республіканську партію. Партія також не дуже опиралася тому, що в неї зʼявився такий собі бульдозер, який без будь-яких куртуазних манер розчищав для неї успіх на виборах. Але досить швидко виявилося, що Трамп – це самодур, який може працювати і в зворотному напрямку. Надавши собі право знищувати політично усіх, хто хоча б трохи мав відмінні від його погляди. Він буквально вичавлював з політики старих відомих республіканців з традиційними цінностями, а через прихильників МАГА фактично звів себе на політичний трон у США.
До всього додалися особливості поведінки, де Трамп просто глумився над політичними опонентами і «тасував» як колоду карт найближче своє оточення. Якщо під час першої каденції він негайно усував з команди сильні фігури, які намагалися втримувати політику в рамках системи противаг, то наступної каденції – насміхався навіть над найближчими, змушуючи Рубіо носити подароване ним на два розміри більше взуття. Він поводився то як всевладний Нерон, то як Сатир, а то навіть як свого роду політичний Герострат.
Для більшості з оточення було очевидним, що така поведінка найбільше шкодить Республіканській партії, що ненависний образ Трампа екстраполюється на всю політичну силу і що на неї насувається катастрофа. Такою катастрофою й стали проміжні вибори 3 листопада 2026 року, на яких американці голосували не за політичні програми, а щоб помститися Трампу, обмежити його владу, а то й усунути з політичної сцени.
Уроки занепаду або чому демократи можуть наступити на ті самі граблі
В ситуації, що склалася, важливо не повторити історію занепаду Демократичної партії, коли в ній не виявилося молодих і популярних лідерів. Трампові було дуже легко критикувати, а то й виставляти на посміховисько літнього Байдена, ще старішу Ненсі Пелосі чи клан Клінтонів. Головним стратегічним промахом демократів можна назвати те, що вони намагалися боротися не з трампізмом як системним явищем, а виключно з особистістю Дональда Трампа.
Теперішній розгром республіканців може призвести до певної міри декласації партії. Обтяжена токсичним спадком Трампа та його наступними двома роками президентської каденції, вона ризикує зайняти глуху оборону від нападок демократів. У ній може просто не знайтися нових облич, здатних самостійно вести політичний курс без огляду на занепалу лінію МАГА.
Сценарії розвалу команди Трампа. Від вендетти до юридичного колапсу
Поразка республіканців на проміжних виборах створила нову політичну реальність, де кожен із ключових гравців змушений буде рятувати власне майбутнє за рахунок вчорашніх союзників. Після втрати контролю над Палатою представників та Сенатом токсичність Білого дому досягла піку. Команда починає сипатися за класичним сценарієм подібного роду режимів.
Першим кандидатом на виліт виступає міністр оборони (війни) Піт Геґсет. На тлі провалів в іранській кампанії та критики з боку оновленого Конгресу республіканці й частина адміністрації готові пожертвувати ним, аби відвести удар від самого президента. Трамп, попри публічну підтримку («ти мій найкращий хлопець»), згодом легко погодиться зробити з нього головного винуватця, запропонувавши в обмін на мовчання обіцянки президентського помилування.
Старий партійний апарат, який мовчки терпів сваволю Трампа заради перемог, тепер вимагає негайного дистанціювання від його токсичного шлейфу. Поки Білий дім намагається заблокувати будь-які законодавчі ініціативи через вето, партійні маси в регіонах починають шукати нових лідерів, не пов'язаних із політикою руїни.
Фігури на кшталт Марко Рубіо опиняються у двозначному стані. З одного боку, вони єдині, хто зберігає залишки адекватності в очах міжнародних партнерів; з іншого – їхній вплив на емоційні рішення Трампа дорівнює нулю. Їхній вихід із команди може відбутися демонстративно, як спроба зберегти обличчя та політичну чистоту перед наступними виборами.
Чи готовий Джей Ді Венс до компромісу з демократичним Конгресом?
Джей Ді Венс – класична «політична тварина», яка чудово відчуває зміну вітрів. Будучи вихідцем із радикального крила МАГА, він спочатку виконував роль ідеологічного страхувальника Трампа (мовляв, спробуєте імпічмент або фізичну ліквідацію – отримаєте ще більш радикального наступника). Однак після розгрому на виборах Венс різко змінює риторику і демонструє прагматизм.
Венс абсолютно готовий до кулуарних домовленостей із демократичною більшістю в Конгресі. Його мета – позиціювати себе не як руйнівника, а як «перехідну фігуру порядку», здатну стабілізувати систему в останні два роки каденції та забезпечити собі трампівський електорат на виборах майбутнього. Він готовий «здати» найбільш одіозних одновірців із найближчого кола Трампа в обмін на м'якше ставлення демократів до власної персони та гарантії не продовження жорстких розслідувань проти його майбутніх амбіцій.
Не менш важливими аргументом «за» Венса є те, що Кремнієва долина та впливові техномагнати (які суттєво інвестували в ультраправу хвилю) зацікавлені не у хаосі, а в контрольованій стабільності. Їм потрібні державні контракти, дерегуляція (особливо у сферах штучного інтелекту, криптоіндустрії та космічних програм) і впевненість у завтрашньому дні. Хаотичний, охоплений жагою помсти Трамп на чолі держави стає для них токсичним активом, який загрожує економічними штормами та соціальним вибухом.
Саме тому техномагнати роблять ставку на Джей Ді Венса як на людину, глибоко інтегровану в їхнє середовище (венчурний бізнес, зв’язки з Кремнієвою долиною). Їм вигідний м'який транзит влади до Венса, оскільки постарається зберегти технократично-консервативний курс, але прибере руйнівну маргінальність і параноїдальні конфлікти з інституціями, які приніс із собою Трамп.
Гарантії від демократів
Щоб транзит влади пройшов безболісно, а республіканці та оточення президента погодилися на передачу важелів впливу без блокування держави через масові вето, демократичний істеблішмент має сформувати чіткий пакет гарантій. Першим пунктом напевно буде імунітет від кримінального переслідування сім’ї та самого Трампа. Найголовніша умова, без якої Трамп і його найближче коло ніколи не підуть на добровільне обмеження повноважень чи передачу функцій, – це юридичні гарантії, що після складання повноважень вони не опиняться на лаві підсудних за численними епізодами злочинів проти держбезпеки та фінансових зловживань.
Схоже на те, що демократи мають погодитися не скасовувати огульно всі судові призначення чи базові регуляторні зміни консерваторів, залишивши простір для компромісної законодавчої роботи в Конгресі. Надання Венсу та поміркованим республіканцям можливостей для маневру без публічного знищення їхньої репутації з боку ліберальних медіа – в обмін на те, що вони заблокують найскаженіші ініціативи Трампа під час дворічного «ламування» системи.
Для того аби американська політика не скотилася у прірву хаосу, ключовим гравцям слід уникати кількох деструктивних сценаріїв. Наприклад, зведення роботи демократів до чистої помсти. Опозиція не повинна перетворювати свою діяльність на кампанію виключно проти Трампа, забуваючи про реальні інтереси країни. Уникнути реінкарнації старих авторитетів. Демократичній партії вкрай необхідно остаточно відмовитися від спадщини Барака Обами, який час від часу намагається повернути собі статус закулісного «гуру».
Американцям варто звернути увагу на парламентсько-президентський параліч за польським сценарієм. Тому республіканці мають стримати сваволю Трампа і не дозволити йому заблокувати законодавство через суцільне «вето» на всі ініціативи протягом наступних двох років. Застережливим прикладом тут є польський президент Кароль Навроцький, який своєю політикою ветування законів Сейму веде країну до юридичного колапсу та поляризації. Фактично готуючи перемогу для правих популістів типу «Конфедерації».
За крок до прірви, що чекає на Америку і світ?
Якщо компромісу знайти не вдасться, а передача повноважень чи гарантій недоторканості (через помилування) провалиться, на Америку та весь світ чекатиме низка неймовірних потрясінь.
Розлючений і мстивий Трамп за два роки каденції, що має в запасі, дійсно здатний залишити по собі випалене поле. І тут постає головне питання, чи візьме гору серед американського істеблішменту – як серед оновлених демократів, так і серед розгублених республіканців – інстинкт виживання «політичних тварин». Чи руйнівна сила політичного егоцентризму до кінця доруйнує стару карту світу.
ПС. Про можливі наслідки такого протистояння для України і Європи читайте в одній із наступних статей.
Автор – Василь Расевич, IQ-аналітика
Підготовано спеціально для LVIV.MEDIA