Нинішню кризу в стосунках України з адміністрацією президента США за шкалою напруги можна впевнено порівнювати з лютневою сваркою в Овальному кабінеті 2025 року. З тією різницею, що зараз це вже не один публічний вибух, а триваліший та більш системнийтиск на Україну. І тоді, і зараз Дональд Трамп переводить суперечку з політики в особисту площину, звинувачує президента Зеленського у небажанні миру і прямо заявляє, що з ним «складніше мати справу», ніж із Путіним.
В обох випадках Київ як залежав, так і залежить від Вашингтону через зброю, розвіддані, системи ППО / ПРО, супутниковий зв’язок, чим Вашингтон не соромиться користуватися. Трамп знову змушує Україну прийняти рамку потенційних домовленостей, набагато вигіднішу Москві. І знову європейські політики змушені працювати «пожежниками», які гасять пожежу в двосторонніх стосунках України й США. Але двічі в одну річку не ввійдеш, тому замість шоку цього разу маємо радше розчарування, яке плавно переходить у злість.
Попри це все, зараз ситуація для України можливо навіть і краща, як би парадоксально це не звучало. Хоча б тому, що за останні півтора року Україна зміцнила своє становище всередині американського правого інформаційно-політичного поля. Дональд Трамп не змінив своєї думки, але інші впливові особи в середовищі MAGA – змінили. Найвідоміший, але не єдиний приклад – Лора Лумер, яка роками критикувала допомогу Україні, а в липні 2026 публічно визнала, що стала жертвою російської пропаганди.
Вона є важливою фігурою в середовищі трампістів, і її думкою неможливо знехтувати як точкою зору «ліберального журналіста». Тому, коли вона говорить, що президентські вибори в Україні не зупинять російський імперіалізм, це підважує підтримку Трампа в середовищі його найвірніших прихильників. Тепер, на відміну від лютого 2025 року, суперечка відбувається не між Трампом і Зеленським, а в середовищі тих, хто мав би підтримувати самого американського президента-республіканця. Це не менш важливо, ніж критика частини республіканських сенаторів «дизельної угоди» Трампа з Москвою. Коротше кажучи, Україна перестала бути для частини MAGA-аудиторії абстрактним «антиросійським проектом демократів» і стала для них історією про реальну війну, російську пропаганду та американські інтереси.
Трампова тактика застаріла
У лютому 2025 року публічне приниження Зеленського могло працювати, бо Україна в правому медіапросторі США ще сприймалася як «сателіт демократів», а Трамп утримувавмонополію на наратив у власній партії. Зараз він намагається повторити той самий прийом – виставити Зеленського єдиною перешкодою до миру, але зустрічає опір уже всередині власного табору. Лумер, частина сенаторів-республіканців та окремі консервативні медіа не приймають логіку «Зеленський заважає миру», і прямо звертають увагу на той факт, що війну розпочала Росія. Зараз, на відміну від 2025 року, тиск на Україну коштує Дональду Трампу підтримки всередині правого табору.
Крім того, стає все більш очевидним, що Україна має справу не з всемогутнім Вашингтоном, а з адміністрацією, чия сила реальна, але обмежена фізичними ресурсами, політикою всередині та поза межами США, а також реакцією інших центрів прийняття рішень. Які ставатимуть більш рішучими з часом, який наближає нас до чергових президентських виборів в США. Це, з одного боку, дозволяє Києву триматися більш спокійно, а не капітулювати під тиском «союзника». З іншого боку, стало ясно, що в Америки не існує навіть можливості (якби було таке бажання) просто «прогнути» Москву і Пекін, абиприпинити війну в Україні. Тривала кампанія проти Ірану показала, що США здатні завдавати потужних ударів чи знищувати інфраструктуру на величезній відстані. Але вона також продемонструвала і межі цієї сили, що змушені тепер враховувати не лише вороги, але й друзі та сателіти.
Також вияснилося, що значна кількість воєнного арсеналу була витрачена не зовсім розумно на «іранську кампанію», а Трамп пробує цю свою помилку, як і різкий ріст ціни на дизель, перекласти на Україну і… політику Байдена. Хоча вже майже всім очевидно, що причиною стрибка цін на нафту і відповідно дизель, є війна в Ірані. «Пояснення» Трампа є нічим іншим, як спробою вкотре зіграти партію на звинуваченнях Байдена і демократів, які нібито передали всі ракети і навіть Томагавки Україні. Чого насправді не було, але навіть порожні слова з уст американського президента викликають ланцюгову реакцію.
Мова про реакцію європейських та світових покупців американської зброї, цифровоїпродукції, використання американських дата-центрів і навіть тримання золотого запасу в американських сховищах. У всіх цих сферах починається відчутний відтік. Бо хто буде платити шалені гроші за продукцію, контроль та ключі активації до якої, знаходяться в руках Дональда Трампа? Коли «відтік» перетвориться на відмову, то в Трампа зʼявляться могутні противники в середовищі, яке зовсім недавно його підтримувало. Проте, це все час.
Небезпека для України
Хоч США і не всесильні, але для України американська підтримка залишається критичною, а обмеження розвідки, супутникового зв’язку чи ППО матимуть негайні воєнні наслідки. Вашингтон зберігає найсильніші важелі впливу в світі, але вже не контролює ситуацію повністю, а значить не завжди перетворює тиск на результат. Тому єдине, що залишається в таких випадках – це контроль над залежними від себе країнами. Що проявляється, наприклад, в змушуванні «союзників» до поступок і переговорів. Особливо це небезпечно, коли така країна не має достатньої підтримки в самій Америці.
Один із найбільших ризиків для Києва зараз – це справедливе бажання «добити Трампа медійно» напередодні листопадових виборів. Бажання зрозуміле і благородне, але не можна давати Дональду Трампу приводів перетворити українсько-американську кризу на зручний інструмент «єднання MAGA навколо смугасто-зіркового прапора». Якщо Володимир Зеленський або українські офіційні голоси почнуть публічно критикувати Трампа в стилі демократів, це дасть Білому дому можливість сказати: «Україна знову грає за демократів проти президента США». Не варто переходити на особистості, давати персональні оцінки і таким чином перетворюватися на учасників американських виборів. Тим більше, що після них у Трампа не стане суттєво менше важелів для тиску на Україну аж до 2029 року.
Отже, нам не потрібно вигравати інформаційну війну проти Трампа. Нам важливо зробити так, щоб Трамп не зміг виграти інформаційну війну проти України всередині власної партії. І це, до речі, стосується не лише відносин України та США, а й Німеччини, Франції, Польщі…
Автор – Назар Кісь, IQ-аналітика
Підготовано спеціально для LVIV.MEDIA