Виборча кампанія до Сейму Польщі 2023 року вже не раз встигла здивувати світ і самих поляків. Основна боротьба розгорталася між умовними лібералами – «Громадянською коаліцією» (ГК) під лідерством Дональда Туска — та правою партією «Право і Справедливість» (ПіС).
За умов, коли «ядерний» електорат розділився майже пів на пів, а долю перемоги вирішували кілька відсотків, Дональд Туск зважився на екстравагантний крок: аби зламати стереотип про ГК як суто міську партію та поборотися за село, він вирішив залучити до своїх лав одіозного аграрного популіста.
У 2015 році на польському політичному олімпі стартувала нова зірка – Міхал Колодзєйчак. Простий хлопець без вищої освіти взяв курс на те, щоб стати «молодим Анджеєм Леппером». Почавши як радний ґміни від ПіС, він швидко збунтувався проти власного уряду і створив платформу «Agrounia». Беручи приклад зі свого гуру, Колодзєйчак влаштовував галасливі шоу з відрізаними свинячими головами, нищенням продуктів у Варшаві та блокуванням доріг.
А ще Міхал Колодзєйчак часто задивлявся на Схід. Його інтерв’ю російським пропагандистським ресурсам «Спутник» і «ТАСС» масово розходилися інформаційним простором. «Agrounia» вимагала відновлення контрактів із Росією та скасування торгового ембарго, домагаючись натомість посилення контролю за товарами з України. І це все відбувалося в умовах повномасштабної війни.
Здавалося б, подібні фігури мали б бути відсунуті на глибокий маргінес. Проте опозиційна тоді «Громадянська коаліція» віддала Колодзєйчаку перше місце у списку в окрузі № 37. Альфою і омегою опозиції стали не ідеали чи принципи, а усунення від влади Качинського за будь-яку ціну. Залучення подібних кадрів заради «антипісизму» демонструвало неперебірливість у зв'язках, яка загрожувала втратою довіри з боку лібералів та справжніх друзів України.
Гротеск і декласація еліт. Наші дні
Пройшло три роки. Сформований за участю ГК коаліційний уряд Дональда Туска фактично застряг у пастці власного опортунізму. Прагнучи нейтралізувати протестний потенціал села, Колодзєйчаку віддали роль головного переговорника у сфері сільського господарства. Результат виявився катастрофічним для українсько-польських взаємин.
Україна добре запам’ятала ті драстичні кадри: висипане із залізничних вагонів на землю українське збіжжя. Блокування прикордонних переходів і підрив транзиту. Епатажні й відверто неврівноважені демарші Колодзєйчака на переговорах, де він дозволяв собі сідати на стіл і висувати ультимативні вимоги.
Українська сторона, виснажена війною проти російського агресора, була змушена терпіти ці вибрики з огляду на безвихідь. А в публічній свідомості утвердилася думка – проти виступають не тільки «польські аграрії», проти сама Польща. Справа якось непомітно зійшла з порядку денного. Проте вже у жовтні 2026 року польський медійний простір струснула серія викриттів: з’явилися прямі підтвердження того, що депутат Сейму від ГК Колодзєйчак має глибоку залежність від наркотичних речовин. Оприлюднені записи зафіксували не лише наслідки вживання речовин, а й шантаж та примус молодих жінок до дій із ознаками насильства над ними. Для свого захисту Колодзєйчак залучив епатажного приватного детектива Кшиштофа Рутковського, один вигляд якого перетворив ситуацію на суцільний балаган.
Польські медіа заполонили гротескні сцени з неврівноваженим Колодзєйчаком та його колоритним «оборонцем», супроводжувані їдкими коментарями з табору противників Дональда Туска. Паралельно розгорнулася «вистава» біля Конституційного трибуналу, де «патріот на утриманні» Бонкєвіч захищає польську рацію стану, а насправді не дає розблокувати викликаний діями президента Навроцького параліч владних структур. До слова. Якщо учасників протистояння між президентом, Сеймом і урядом перевдягнути в кунтуші і жупани XVI–XVII століття, то можна буде легко зрозуміти причини падіння Першої Речі Посполитої. Яка тоді, за словами Тараса Шевченка, «впала, та й нас роздавила».
Така, до певної міри, деградація політичного класу відбувається на тлі масованого впливу російських тролів, які роками цілеспрямовано розпалюють у польському суспільстві ненависть до українців. І нацьковують один політичний табір на другий. У внутрішньопольському дискурсі ці тези підхоплюють ультраправі з «Конфедерації». Вони відкрито ретранслюють кремлівський наратив про те, що «це не наша війна», а Україна нібито намагається втягнути Польщу у збройний конфлікт.
На додаток, на протилежному фланзі владного олімпу постала фігура нового президента країни – Кароля Навроцького, висуванця правих сил та, що вже приховувати, прихильника «трампізму». Поведінка Навроцького, залежного від свого непевного минулого, вживання «снусу» і найбільше – від початково неподільної орієнтації на президента Трампа, занурила країну в інституційний параліч. Президент, намагаючись розвалити урядову коаліцію Туска, блокує більшість важливих законів Сейму. Відмовляється підписувати дипломатичні та військові призначення. Саботує присягу суддів Конституційного трибуналу.
Крім того, він послідовно просуває позицію Дональда Трампа, який останнім часом зображує президента Володимира Зеленського як лідера, що нібито «не хоче миру».
Висновки на фоні
Загравання обох таборів – і Туска, і тандему Навроцького-Качинського – зі своїм електоратом починає паралізувати розділену навпіл країну. Найтривожнішим є те, що з цього протистояння переможцями можуть вийти проросійські популісти з «Конфедерації». А союз «трампіста» Навроцького з євроненависниками здатен викликати термоядерну реакцію з наслідками не тільки для Польщі, але й для всього континенту.
Саме тому треба усвідомити, що події в Польщі демонструють нагальну необхідність реконтекстуалізації українсько-польських відносин. Звинувачення у «історичних злочинах» та тиск Волинською трагедією, як і погрози блокувати вступ до ЄС через аграрну конкуренцію, більше не можуть сприйматися як аргументована позиція. Більше не може бути асиметричного підходу на всіх переговорах, під тиском «історичних» аргументів або мотивуючи тим, що Польща — член Євросоюзу, і тому буде диктувати Україні умови. Потрібно чітко сигналізувати – в умовах внутрішньопольського хаосу Україні бракує чіткого, паритетного та відповідального репрезентанта з польського боку.
З огляду на «політичне кабаре», яке тепер не сходить зі сцени в Польщі, виглядає на те, що тільки комунікація з премʼєром Дональдом Туском має сенс і перспективи. Хоча і йому буде дуже важко вберегтися від внутрішніх загравань з вкрай розбурханим і поляризованим польським суспільством. Але він принаймні виглядає політиком, який не бажає «Польекзіту» і протидіє намірам Трампа розвалити ЄС. Тобто, позбавити Україну вкрай необхідної підтримки і допомоги з боку Європи.
Українсько-польські взаємини мають бути повністю очищені від непаритетності, прихованих справжніх намірів та впливу внутрішньопольського політичного цирку, адже лише відповідальне партнерство здатне протистояти спільним загрозам.
Бо ні нероздутий національний гонор, ні уявні перемоги та доблесть в «сивому» минулому не можуть зрівнятися з титанічним подвигом українців та України у актуальній обороні себе і всієї західної цивілізації від Росії.
Польща, Україна, польська політика, Дональд Туск, Кароль Навроцький, Ярослав Качинський, Міхал Колодзєйчак, українсько-польські відносини, польський Сейм, Конфедерація, Право і справедливість, Громадянська коаліція