Петиція про легалізацію одностатевих шлюбів зібрала необхідну кількість голосів для розгляду президентом
За трохи більше ніж місяць авторці, Анастасії Совенко, вдалось залучити понад 25 тисяч підписів, необхідних для розгляду петиції. І підтримка ініціативи на цьому не зупинилася. Станом на 18 липня її підписали вже понад 28 тисяч людей.
Здається, що це свідчить про готовність українського суспільства прийняти ЛГБТК(ІА+) партнерства, визнати, що всі різні, але однаково заслуговують на любов та реалізацію своїх прав. Однак чи це дійсно так, чи є реальні шанси, що петицію зараз підтримають, та що означає легалізація одностатевих шлюбів — говоримо в матеріалі.
Легалізація шлюбів для ЛГБТК(ІА+): чи важливо це і що змінить у суспільстві
“Сім'я є первинним та основним осередком суспільства” — йдеться у Сімейному кодексі України. Однак ЛГБТК(ІА+) люди в Україні наразі позбавлені права створити свій осередок, свою сім'ю.
ЛГБТК(ІА+) — це акронім, який постійно оновлюється та поєднує в собі різні поняття, що мають стосунок до гендеру та сексуальної ідентичності. Слово сформоване із перших літер слів, що позначають Lesbian (лесбійок), Gay (геїв), Bisexual (бісексуалів), Transgender (трансгендерів), Queer (квір), Intersex (інтерсексуалів), Asexual (асексуалів).
Так відбувається, бо суспільство “не має нічого проти ЛГБТ”, але воліє, щоб “вони вдома займалися чим хочуть, а на вулицю це не виносили”. Таким чином стосунки людей однієї статі чомусь зводять виключно до сексу, забуваючи, що вони можуть бути й про щось значно більше. На цьому наголошує, зокрема, співзасновниця Освітнього центру з прав людини у Львові Тетяна Попович.
“Стосунки двох людей однієї статі — не лише про секс. Ці стосунки — теж про тижневі закупи, спільні мрії, про те, як разом заводити домашню тваринку, планувати дітей. В одностатевих стосунках йдеться про ідентичні речі, що й в стосунках гетеросексуальних людей”, — пояснює Тетяна Попович.
Вона додає, що зросла актуальність цього питання під час війни. Адже саме в цей час частіше може трапитися будь-яка непередбачувана ситуація.
“ЛГБТК(ІА+) люди не хочуть чогось екстра. Вони просто хочуть тих юридичних прав, які є у гетеросексуальних людей. Адже близька людина може потрапити до реанімації й туди не впустять партнера чи партнерку, їй чи йому не віддадуть тіло з моргу, якщо станеться найгірше, навіть спільне майно просто зависне у повітрі. Без документа, що між вами є якийсь стосунок, що держава вас визнає, ви для неї лишаєтесь чужими людьми, які не мають прав на доступні для гетеросексуальних пар речі”, — зауважує Тетяна Попович.
З нею погоджуються і самі представники української ЛГБТК(ІА+) спільноти.
“Ми не просимо, щоб нами захоплювалися, ми розуміємо, що ще не всі люди готові нас прийняти, але ми хочемо мати елементарну можливість юридично оформити стосунки. Хочеться спокійно створювати сім'ю, заводити дітей, відчувати себе захищеною, якщо щось станеться з коханою людиною”, — говорить Анастасія (ім'я героїні змінене на її прохання — ред.).
Дівчина наголошує, що зараз вона та інші представники ЛГБТК(ІА+) не мають права потрапити до партнера чи партнерки у реанімацію, претендувати на спадщину, та інші базові речі, без яких не можуть відчувати себе комфортно й безпечно у своїй країні.
Анастасія вже 2 роки зустрічається зі своєю партнеркою та в майбутньому планує створити з нею родину. Зараз через війну вони поїхали за кордон і мріють повернутися в Україну, але водночас кажуть, що навряд чи зможуть прийняти таке рішення поки не матимуть тут можливості жити повноцінним життям і реалізувати свої права.
Дівчата також зауважують, що зараз дати можливість одружуватись ЛГБТК(ІА+) парам важливо ще й з поваги до представників спільноти у війську. Адже вони своїми життями захищають Україну і, на жаль, теж не можуть бути повноправними членами свого суспільства.
“Ми не знаємо, скільки точно представників ЛГБТК(ІА+) є у війську, але вони там беззаперечно є. За це ми їм шалено вдячні, як і всім українським захисникам. Те, що ми про них можемо не знати, залежить від проблеми видимості, тому що сказати, що ти належиш до ЛГБТК(ІА+), можна тільки тоді, коли є безпека, коли ввечері можна тримаючись за руки пройтися по Шевченка чи Липинського і тобі нічого не буде загрожувати”, — пояснює Тетяна Попович.
Як приклад ЛГБТК(ІА+) військових, експертка наводить історію Антоніни Романової — небінарної режисерки з Криму, яка разом з хлопцем зараз воює на передовій.
“Вони вже кілька років разом, мають спільне майно, люблять один одного. Хочеться вірити, що з ними буде все добре, але це війна, можуть статися найгірші речі. А зараз вони не можуть реалізувати елементарне право законно стати партнерами”, — ділиться Тетяна Попович.
Чи готове суспільство
Згідно з даними опитування, замовленого правозахисним ЛГБТ-центром “Наш світ”, лише 23,6% українців підтримують легалізацію одностатевих шлюбів. У 2016 році таких було ще менше — 4,8%. Між тим значно зросла кількість тих, хто ставиться до ЛГБТ позитивно (з 3,3% до 12,8%), і тих, хто ставиться до них байдуже (з 30,7% до 44,8%).
З урахуванням цих даних, Тетяна Попович вважає, що немає 100% гарантії, що президент зараз підтримає петицію. Однак вона висловлює надію, що це буде цілком реально через 3-5 років.
“На емоційному рівні я дуже хочу, щоб право на законне партнерство для ЛГБТК(ІА+) пар було доступне, але на раціональному рівні я розумію, що все не так просто. По-перше, 51 стаття Конституції говорить, що шлюб в Україні ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Відповідно, це потребуватиме змін. По-друге, хоч для українського суспільства хорошою репетицією була ратифікація Стамбульської конвенції, не варто забувати про негативні коментарі під дописами про неї. Вони є добрим зрізом того, яким є зараз українське суспільство”, — каже співзасновниця Освітнього центру з прав людини.
Проте Тетяна Попович вірить, що через 3-5 років цілком можливо одностатеві шлюби в Україні стануть реальністю. Серед іншого, це пов'язано з тим, що Україна обрала курс на євроінтеграцію та стрімко скорочує різницю в ситуації з правами людини в Україні та Європі. Якщо раніше йшлося про відрив у 10-15 років, то зараз він не становить більше 5 років.
Водночас вона зауважує, що доречніше все ж таки в Україні буде говорити не про шлюб, а про цивільне партнерство.
“Перша асоціація зі шлюбом в Україні — це люди зі свічками, які стоять у церкві, а над ними тримають корони. Але в контексті ЛГБТК(ІА+) йдеться швидше про цивільні партнерства, коли двоє людей однієї статі можуть бути визнані законом парою”, — зазначає експертка.
Тетяна Попович також додає, що разом з легалізацією цивільних партнерств для негетеросексуальних пар важливо ухвалити законопроєкт №5488 про відповідальність за дискримінацію та нетерпимість. Це допоможе убезпечити ЛГБТК(ІА+) українців від різноманітних проявів насильства.
“Нетерпимих людей багато, але якщо сяде один, потім інший, будуть штрафи, то наступного разу, коли хтось побачить двох дівчат чи хлопців, хлопця з іншим кольором волосся, він подумає, чи підходити до нього і проявляти агресію, чи пройти повз і загуглити, чому чоловіки можуть мати кольорове волосся”, — акцентує Тетяна Попович.
Шлюби для ЛГБТК(ІА+) — це черговий крок “геть від Москви”
У росії на державному рівні дискримінують права ЛГБТК(ІА+) людей. Ще у 2013 році там прийняли закон, який забороняє “пропаганду” одностатевих сексуальних стосунків серед неповнолітніх. Зараз же в Держдумі обговорюють поширення цього закону на все населення росії. Це означає, що пов'язані з “пропагандою” ЛГБТ штрафи зростуть, а поза законом опиняться всі акції та висловлювання, у яких йдеться, що гомосексуальні стосунки такі ж нормальні, як і гетеросексуальні.
Водночас у рф не тільки утискають права власних громадян, але й не один рік прагнуть зробити Україну праворадикальною країною в очах світової спільноти. Хоч росія сама дискримінує негетеросексуальних людей, вона водночас намагається довести, що в нас неможливі будь-які ліберальні кроки щодо прав ЛГБТК(ІА+). Однак, як переконана Тетяна Попович, цей ореол небезпеки значно перебільшений і може гальмувати важливі процеси у сфері прав людини.
“Ми знаємо, звідки ростуть ноги в цій історії. Росія неодноразово створювала в медійному полі міф про поширені праворадикальні рухи в Україні. І якби це було правдою, це б нас дійсно наближувало ментально до росії”, — каже експертка.
Вона акцентує, що ментально ми вже давно далеко відійшли від росії, а узаконення партнерства для ЛГБТК(ІА+) пар зробить нас ще ближчими до Європи.