Від початку повномасштабного російського вторгнення в Україну Львівщина вже прийняла десятки тисяч біженців, і ця цифра щодня продовжує рости. Тому у Львові та області постійно потрібні волонтери, які б допомагали у роботі з біженцями, як побутовій, так і документаційній, транспортній тощо.
Lviv.Media поспілкувалося з одним із багатьох волонтерів, що працюють зараз у Львові. Він розповів свою історію та детальніше про роботу волонтера в складні для країни часи.
20-річний Олександр Андрущенко навчається та проживає у Словаччині, хоча сам родом з Херсонщини. Його село розташоване поблизу Північно-Кримського каналу і зараз воно повністю окуповане російськими військами. Село захопили в перший день війни, українські війська опустилися вглиб території, щоб зайняти важливі стратегічні об'єкти області, тобто ГЕС та саме місто Херсон.
"Сумно було дивитися відео з російською технікою, що проїжджала дорогою, якою я кожного літа з батьками їздив на море, а нині там рухаються танки окупантів" — пригадує хлопець.
Вдома залишилися мама, тато, брат і улюблена собака Кіра.
"Поки контактую з батьками лише через вайбер, пишуть лише "Все добре, все окей". Більше я нічого не знаю. У них абсолютно немає світла, бо лінія пошкоджена, а необхідний кабель для ремонту вкрали, чи то росіяни, чи просто мародери, невідомо", — розповідає Олександр.
Хлопець каже, в перший день війни було дуже важко усвідомлювати те, що він в Словаччині, за тисячі кілометрів від дому. А вдома сім'я під окупацією. Потім прийшло усвідомлення того, що у нас дуже сильна армія, яка захищає нас, тому треба бути сильним і докладати максимум зусиль, щоб допомагати нашій країні на всіх можливих фронтах.
Зі Словаччини в Україну
Зі Словацького міста Жиліна Сашко почав вибиратися поїздом, який довіз його до найближчого міста до кордону з Україною.
"На вокзалі мене підібрав словак, який вирішив допомогти мені. На його машині ми і доїхали до кордону. Дорогою я йому розповідав, хто такі росіяни, куди піде "русскій ваєнний корабль", і що хто прийде з мечем на нашу землю, від меча і загине", — каже хлопець.
Кордон перетнути пішим ходом було неможливо, бо це був пункт виключно автомобільного пропуску. Довелося чекати машину, яка готова була б взяти подорожувальника.
"Мене взяла перша ж машина, ми з ним разом перетнули кордон. А звідти я вже швидко доїхав до Львова", — розповідає Сашко.
Реакція близьких
"Друзі зі Словаччини мене відмовляли. Казали: ти 20-річний хлопець. Як тільки перетнеш кордон, тебе одразу загребуть в армію. Але я знаю про те, що Україна не Росія, і в нас не будуть просто так кожного зустрічного заламувати в автозаки і везти в військкомат, і мені точно не треба переодягатися в жінку та носити перуку, щоб безпечно доїхати", — іронізує молодик.
Були проти і його батьки, які хотіли, аби він і далі залишався в Словаччині. Вони і досі не знають, що Сашко вже в Україні. Хлопець каже, дізнаються тоді, коли ЗСУ деокупують Херсонщину, і він особисто розкаже, де був і чим займався.
"Попри всі застереження, я знав, що точно маю це зробити, що буду тут корисний, тому що це моя країна, і я її люблю", — зізнається волонтер.
Як допомагає Україні
Оскільки Олександр не має військового досвіду, каже, що на фронті навряд був би корисним, тому зараз він вдень "воює" на інформаційному фронті, а вночі волонтерить у Львівському ЦНАПі Франківського району, працює з біженцями.
"Ми з друзями маємо телеграм-канал на 800 людей, де координуємо допомогу по різних містах за потреби, атакуємо російські сайти, перекладаємо тексти з української на білоруську та російську, аби нас почули всюди, розповсюджуємо необхідну інформацію", — каже Олександр.
Волонтерство у Львівському ЦНАПі
Олександр розповідає, що волонтерство тут розподіляється на три напрямки: 1. Бомбосховище. 2. Гуманітарна допомога. 3. Робота з документами.
- Бомбосховище ще декілька днів тому було повністю завалене металобрухтом та будматеріалами, тобто було непридатним місцем для укриття. Волонтери його розчищають та облаштовують, виносять звідти сміття, уже винесли близько 3 тонн. Зараз там вже облаштували і туалет, тепер це місце придатне для перебування людей у ньому.
- Сашко розповідає, що вже в перший день українці просто засипали ЦНАП гуманітарною допомогою. Одяг, провізія, ліки. Усього було дуже багато, кімната була усім цим завантажена. Це все необхідно швидко сортувати, запаковувати, підписувати. Частину лишають у Львові, частину відправляють у інші міста.
- Третій напрямок — робота з документами. ЦНАП є місцем реєстрації біженців. Тут вони власне реєструються, чекають, поки їм знайдуть машину, яка відвезе їх у місце для подальшого проживання. Також надають їжу, засоби гігієни, приміщення, де вони можуть зачекати та відпочити. Усе це, звісно, безкоштовно.
Зазвичай процес оформлення і перенаправлення займає від однієї до трьох годин.
"Я отримую повідомлення, що вже є машина, беру документи, піднімаюсь до зали очікувань, зустрічаю цих людей, повідомляю, що у них уже є машина, яка їх відвезе, допомагаю їм з речами, проводжу до машини, інструктую, відповідаю на всі питання тощо", — розповідає про свою роботу хлопець.
Про біженців
Біженці тут — це переважно люди старше 30 років, похилого віку та діти. Регіони різні: Маріуполь, Запоріжжя, Миколаївщина, Одещина, загалом вся Південна і Східна Україна. Як правило, приїжджають потягом, дехто машиною. Є і чимало іноземців, особливо марокканців.
В роботі з біженцями серед волонтерів тут важливе знання англійської мови, щоб контактувати з ними не на пальцях. Хоча поведінка і комунікація така ж, як і з українцями, тільки англійською мовою.
Хлопець каже: ці люди перебувають в стресі, вони залишили свій дім, можуть часто почувати себе самотньо, в іншому місті з іншими людьми. Треба цікавитися, як вони почуваються, питати, що їх турбує.
"Біженці помічають нашу роботу, дають фідбек, і часто говорять приємні слова про те, як про них турбуються. Як правило, задоволені умовами. Одна жінка запитувала російською: "Де у вас тут книга для скарг, тільки навпаки?, — ділиться волонтер і додає — Отримувати такий фідбек, коли ти спиш 2-3 години за добу вже сьомий день, неймовірно приємно. Коли віддаєш останні сили, щоб забезпечити усім необхідним тих, хто тікає від війни. Це дуже мотивує залишатися і продовжувати свою роботу".
Що далі?
Наразі Олександр не може повернутися додому, бо його дім окупований. Не зможе він і повернутися назад у Словаччину, адже підпадає під заборону виїзду закордон чоловіків призовного віку.
"Зі мною є мій рюкзак, в рюкзаку є дві пари джинсів, два худі, засоби особистої гігієни і телефон. Планую і надалі волонтерити. Не знаю, скільки ще триватиме війна. Знаю лише, що ворог буде знищений і перемога буде за нами", — каже хлопець.
Поки є потреба в допомозі, він буде залишатися тут і допомагати. Як тільки зникне потреба допомагати в ЦНАПі, знайде собі інше місце для волонтерства.
"Коли все закінчиться, неймовірно хочу побачитися з мамою, татом, братом, поговорити з ними, підтримати. Спочатку додому, потім вже у Словаччину, наздоганяти навчання і звичний ритм життя", — планує Олександр.
P.S. Усе буде Україна! Слава Україні!