Паролі проти біометрії: що насправді краще захистить ваші дані?

У світі понад 5,5 мільярдів користувачів інтернету. У середньому людина здійснює 5–15 входів у різні акаунти щодня. Це генерує десятки мільярдів актів автентифікації на добу лише від реальних людей: вхід у пошту, банківський застосунок, робочі сервіси тощо.

Багато років усе трималося на старому доброму паролі. Механізм знайомий кожному, але в реальному житті часто підводить. Людський фактор робить свою справу: прості комбінації, повтори, записки під клавіатурою.

Паралельно в повсякденність стрімко увірвалася біометрія — відбитки пальців, обличчя, голос. Виглядає швидко і зручно, але з безпекою там усе не так однозначно. Якщо пароль можна оновити за хвилину, то «замінити» палець або обличчя вже не вийде.

Допомогти у проблемах безпеки можуть експерти. Зокрема, Ярослав Гордійчук,  який спеціалізується на інформаційній та кібербезпеці регулярно розбирає реальні кейси — від зламаних поштових скриньок через пароль «123456» до ситуацій, коли людина втратила доступ до телефону лише через збій Face ID. У цій статті представмимо обидва підходи. Що справді захищає, де слабкі місця і як діяти розумніше.

Паролі: перевірена часом класика та її підводні камені

Паролі залишаються основою цифрової безпеки вже кілька десятиліть. Я працюю з ними з початку кар’єри в кібербезпеці й добре бачу, чому цей механізм досі тримається. Він простий за ідеєю і не прив’язаний до конкретних технологій. Знаєш секрет — маєш доступ. Глибоко розуміючи тему, вважаю, що саме ця простота одночасно є і силою, і слабким місцем.

Сильні сторони паролів:

• Універсальність. Паролі працюють усюди — від старих корпоративних систем до сучасних хмарних сервісів. Це робить їх базовим елементом будь-якої моделі автентифікації.
• Контроль. Якщо пароль вкрали, це неприємно, але не катастрофа. Його можна змінити за хвилину й одразу закрити доступ зловмиснику.
• Незалежність від пристроїв. Не потрібні камери, датчики чи спеціальний телефон. Увійти до акаунта можна з будь-якого комп’ютера. У польових умовах це часто рятує.

Слабкі сторони та ризики:

• Фішинг. Підроблені сайти й листи досі працюють краще за складні хакерські атаки. Людина просто вводить пароль «не туди» і відкриває доступ власноруч.
• Брутфорс-атаки. Автоматичний підбір паролів ламає слабкі комбінації за секунди. Особливо там, де система не обмежує кількість спроб.
• Соціальна інженерія. Тут зламу немає взагалі. Шахраї «тиснуть» на переконання, страх або поспіх. У таких атаках пароль віддають швидко, а найприкріше — добровільно.
• Повторне використання. Один витік здатен каскадно відкрити одразу вхід до пошти, соцмереж, банкінгу. Саме так, з мого досвіду, відбувається більшість масових зламів.
• Людський фактор. «0000», дата народження, ім’я кота — короткі, передбачувані комбінації залишаються найслабшою ланкою. Зручність у нас перемагає здоровий глузд.

99% атак на ідентифікаційні дані спрямовані на паролі. За рік в даркнеті було опубліковано близько 2,8 мільярда викрадених паролів, і лише 3% з них відповідали базовим вимогам до складності. Це яскраво показує, що проблема не в самих паролях, а в тому, як люди ними користуються.

У своїй практиці я давно ставлюся до менеджерів паролів так само, як до ременя безпеки в авто — це вже не опція, а базова звичка. Це спеціальні програми, які зберігають усі паролі й самі їх вводять, тож не потрібно нічого запам’ятовувати. Плюс вони майже повністю прибирають повтори.

Біометрія: зручність майбутнього чи нова загроза?

Біометрія увійшла в повсякденне життя швидко і майже непомітно. Відбиток пальця, Face ID, сканування сітківки ока працюють із біометричними даними — унікальними фізіологічними ознаками людини. З технічного погляду система не зберігає «фото пальця чи обличчя», а математичний шаблон, який порівнюється під час входу. Я не раз бачив, як навколо цього виникає плутанина і хибні уявлення про абсолютну безпеку.

Відбиток пальця добре працює завдяки стабільності візерунка, але сильно залежить від якості сенсора. Face ID додає аналіз глибини й руху, що ускладнює підміну, втім інколи відмовляє у доступі, бо людина змінила зачіску або наділа окуляри. Сканування сітківки дуже точне, проте зустрінеш його рідко — пристрої дорогі й складні в використанні.

Сильні сторони біометрії:

• Швидкість і зручність. Аутентифікація відбувається майже миттєво і не потребує жодних дій.
• Унікальність даних. Біометричні характеристики набагато складніше підробити, ніж пароль.
• Відсутність запам’ятовування. Немає потреби зберігати або відтворювати складні комбінації.

Слабкі сторони та ризики:

• Незмінність. Скомпрометований відбиток пальця неможливо «перевипустити», як пароль.
• Помилкові спрацьовування. Системи іноді помиляються, особливо за складних умов.
• Якість обладнання. Дешеві або зношені сканери різко знижують рівень захисту.
• Зберігання даних. Ключове питання завжди в тому, де і як компанії захищають біометричні шаблони.

На мою думку, біометрія — суперзручний інструмент для швидкого доступу, але без додаткового захисту вона не дає повної безпеки. Так, у червні 2025 року в Китаї стався один із найбільших витоків в історії: у відкритому доступі виявилися дані системи спостереження з понад 4 млрд записів, серед яких були біометричні параметри.

Паролі vs Біометрія: пряме порівняння

У рамках своєї практичної діяльності у сфері безпеки я рідко дивлюся на технології ізольовано. Паролі й біометрія розв'язують одну задачу, але роблять це по-різному. Один підхід спирається на знання «секретного коду», інший — на фізичні характеристики.

Як фахівець з ІБ, можу сказати, що паролі програють у зручності, але сильніші у керованості. Біометрія дає швидкість і комфорт, проте вводить нові ризики, які складно компенсувати після інциденту. У реальних системах питання майже ніколи не стоїть «або-або». Я переконаний, що найкращі результати дає поєднання підходів, де слабкі місця одного методу перекриваються сильними сторонами іншого.

Експертний вердикт: найкращий захист — це комбінація

За словами Ярослава Гордійчука, за роки роботи в кібербезпеці він не бачив жодного універсального методу, який би закривав усі ризики сам по собі. Пароль дає керованість, біометрія — швидкість. На мою думку, реальний захист починається там, де ці підходи працюють разом.

Так народилася багатофакторна автентифікація (MFA). Підтвердити особу потрібно щонайменше двома різними способами: знанням, володінням або фізичною ознакою.

У житті це виглядає так:

• пароль плюс код із додатку-аутентифікатора;
• пароль плюс Face ID;
• біометрія разом з апаратним ключем.

Навіть якщо один фактор скомпрометований, система не ламається повністю. Атака зупиняється на другому кроці. Я бачив це на прикладі корпоративних систем: акаунт зламали через слабкий пароль, але MFA зупинила зловмисника на наступному етапі.

У банківських системах MFA давно став стандартом. Те саме відбувається в корпоративному середовищі, на хмарних платформах, у доступі до критичних даних. Я впевнений у цьому підході саме через практику та глибоке дослідження — комбінація методів знижує залежність від людських помилок і технологічних обмежень.

Висновок

Історія з паролями та біометрією добре показує одну річ. У безпеці не працюють універсальні рецепти. Біометрія зручна й швидка, паролі — керовані й змінювані, коли потрібно. Вибір залежить від ситуації: які дані захищаємо, яка ціна помилки і які загрози можуть виникнути. Важливо також пам’ятати про власні звички, бо саме вони часто створюють слабкі місця.

Там, де на кону фінанси або доступ до важливих акаунтів, одиничний метод майже завжди стає вразливим. Саме тому багатофакторна автентифікація давно перетворилася з додаткової опції на робочий стандарт. Так, вона не робить систему ідеальною, але різко підвищує поріг атаки та знижує ймовірність компрометації.

На думку Гордійчука, MFA варто вмикати всюди, де це можливо. Паролі мають бути складними й унікальними, а не просто зручними для запам’ятовування. Біометричні дані — це чутлива інформація, яку важливо надавати усвідомлено. Справжня безпека — у розумних рішеннях і системному підході.