Іміджеві образи політиків в Україні нерідко далекі від реальності
Іміджеві образи українських політиків нерідко дуже далекі від їхніх реальних особистостей. Тверезий погляд на факти здатен розвінчати ключову дихотомію української політичної міфології.
За останні кілька років чимало українських політиків сформували навколо себе настільки стійкі іміджеві образи, що чимало громадян, всупереч очевидним біографічним фактам, повірили у розрекламовані реноме. Більше того, через систематичну інформаційну пропаганду окремі політики зуміли навісити ярлики "малоросів" опонентам. При цьому самі перебувають навіть ближче до зазначеної категорії.
Україномовна показуха
У частині українського сегменту соцмереж ідеологічне протистояння між Порошенком та Зеленським подається мало не як боротьба "сивочолого українського гетьмана" з "малоросом" і "зрадником". Хоча в реальності, за своїм ідейним світоглядом, обидва противники ще донедавна, мало один від одного відрізнялися і пройшли схожу ідеологічну еволюцію вже на президентській посаді.
Попри масовану пропагандистську кампанію Петро Порошенко зовсім не "сивочолий гетьман", який спить і навіть уві сні бачить кохану Україну. П’ятий президент досі в близькому та сімейному оточенні спілкується лише російською. Діти та дружина Порошенка також розмовляють російською, що неодноразово потрапляло у пресу. Хоча публічні промови Порошенки виголошують бездоганною українською.
Остання відома приватна фраза Порошенка, яка не мала стати публічною, прозвучала в грудні 2021 року. Тоді слідчі ДБР підійшли до ексгаранта з повісткою, а той швидко сів у машину і крикнув водієві російською мовою: "Поехали, ё.. твою мать!".
І хоча після російської агресії тисячі російськомовних громадян перейшли виключно на українську, Порошенки демонструють себе україномовними лише на публіці.
Сім’я чинного президента Володимира Зеленського також виключно російськомовна. Зеленський навіть не приховував, що почав вчити українську лише за 4 місяці до обрання президентом. Його відеоролики зі спортзалу, на яких тоді ще кандидат у президенти вперше вчить українські слова, для когось стали вірусними, а для когось шокуючими.
Батьки Зеленського навіть публічно спілкуються та дають інтерв’ю російською мовою. Цілком очевидно, що Зеленський та його родина є продуктами того оточення, яке ціле століття формувалося атмосферою русифікованих промислових міст України. І лише в президентському кріслі Зеленському, як зрештою і Порошенкові, довелося вивчити дуже багато нового українського та про Україну.
Тобто обидва українські політики належать до російськомовних середовищ і використовують українську лише публічно "на роботі", проте, якщо послухати політичних пропагандистів, то один з них — "патріот", а інший — "малорос".
Фатум українських президентів
Якщо додати до наративу біографічні факти з кар’єри Порошенка, такі як свого часу підтримка Московського патріархату, критика вступу України до НАТО або участь у створенні Партії регіонів, то стає очевидним, що українцем Порошенко відчув себе лише на посаді президента.
Так само, як зрештою і Зеленський. Дані розвідки, закулісні меседжі Москви і зіткнення зі справжнім "русскім міром" змусили його замість "пошуку миру в очах Путіна" перейти до боротьби з російською п’ятою колоною. Якщо ще рік тому Зеленський дуже обережно говорив про Путіна, російську агресію та проросійських політиків в Україні, то останнім часом його заяви стають різкішими, а в пресі навіть з’являються згадки про "націоналіста Зеленського".
Своєрідний фатум українських президентів традиційно виштовхував на проукраїнські позиції. Навіть таких проросійських політиків як Кучма та комуністичний номенклатурник Леонід Кравчук. Янукович у 2013 році теж розпочинав курс на європейську асоціацію, але потім несподівано змінив геополітичний вектор країни, за що й поплатився. Де-факто, обидва останні українські президенти змушені були змінити свою російськомовну нейтральну початкову риторику на державницько-українську. Але при цьому навіть один з "новоспечених українців" демонструє себе "гетьманом", а такого ж самого російськомовного опонента називає "зрадником".
Патріотичні парадокси
Якщо оцінювати проукраїнські вчинки Порошенка та Зеленського, то ситуація насправді виглядатиме далекою від пропаганди.
Обидва гаранти грішили як не торгівлею вугіллям з окупованими територіями (Порошенко), то купівлею електроенергії у Росії та Білорусі (Зеленський). У кожного були свої відведення військ і втрати на фронті. Однак, чинний президент "не виправдав" накинутого йому опонентами ярлика "зрадника". І начебто "малорос" Зеленський де в чому зробив навіть більше проукраїнського, аніж "патріот" Порошенко. І це не хвала Зеленського, а докір Порошенкові.
Логіка розвитку української держави та історичний фатум українських президентів схилили політично нейтрального Зеленського до кроків, яких так і не зробив Порошенко. Якщо Порошенко лише заблокував російські федеральні телеканали, так і не наважившись закрити рота медведчуківській "п’ятій колоні", то Зеленський пішов значно далі. Він прийняв рішення про блокування проросійських каналів "112 Україна", NewsOne і ZIK та запровадження санкцій проти Медведчука.
Одним рішенням РНБО вдалося прибрати потужний інструмент впливу проросійських політиків на українських громадян, який до цього часу лицемірно прикривався "свободою слова". Адже про яку інформаційну оборону можна було говорити, якщо серед 6-7 доступних пересічному глядачеві новинних каналів половина належала Медведчуку і транслювала кремлівську позицію? Блокування московської пропаганди зупинило зростання рейтингу ОПЗЖ, які почали набирати впливовості на фоні спекуляцій державними проблемами.
Домашній арешт кума Путіна, Медведчука, та судова підозра проросійському блогеру Шарію фактично нівелювали заяви команди Порошенка про проросійськість чинного глави держави. А ще спровокували суспільство ставити питання вже "гетьману": а чому він не закрив прокремлівські канали?
Хоча пізніше Порошенко пояснив, чому не заборонив проросійські телеканали у 2018 році. Він заявив, що не міг цього зробити "у зв’язку з початком передвиборчої кампанії". "Блокування каналів могло б призвести до питання з визнанням виборів чесними і прозорими" — написав ексглава держави у Фейсбуці. Однак прозвучало дещо непереконливо.
Українізація російськомовних
Паракдоксально, проте саме за президентства Зеленського, якого спочатку звинувачували у проросійських симпатіях, було українізовано російськомовні школи. Понад дві сотні таких ще діяли в Україні до 2020 року. Згідно з законом "Про освіту" та новим законом "Про повну загальну середню освіту", що був додатково ухвалений у 2020 році, учні 5-11 класів усіх російськомовних шкіл перейшли на українську мову навчання з усіх предметів. Дехто не вірив, що однопартійці Зеленського схвалять норму закону про українізацію освіти, і пророкували, що "слуги народу" навіть підтримають законопроєкт Бужанського про "захист російської мов"». Проте такі побоювання не підтвердилися.
Показовим стало також запровадження у Верховній Раді виключно україномовних виступів та шельмування ОПЗЖ за порушення мовного закону. Спікер парламенту Руслан Стефанчук навіть обмежує англомовні заяви депутатів від "Європейської Солідарності", апелюючи до норми озвучення парламентських виступів лише державною мовою.
Формула української політики
Громадян, які воліють дивитися на вчинки, а не на словесну риторику, українська політична боротьба здатна загнати у когнітивний дисонанс. Ті, кого називають "патріотами", переважно обмежуються лише державницькою риторикою з напівкроками. А ті, кого називають "агентами Кремля", судять і закривають телеканали агентів Кремля.
Українську політику варто нарешті почати розглядати з точки зору державної ефективності та практичної користі, а не під мішурою політичних кліше таких як "гетьман", "патріот", "малорос", "зрадник". Як показує практика — за такими гучними ярликами майже завжди немає нічого, окрім особистих амбіцій та чорного піару.
Якщо в такий критичний час концентрації російської агресії розглядати Петра Порошенка як "сивочолого гетьмана", а Володимира Зеленського як "малороса" і "зрадника" — ми не лише ніколи не зрозуміємо сутності ключових політичних гравців і самого змісту української політики, але й поставимо під загрозу втрати державний суверенітет.