Розмова із директором департаменту економічної політики Львівської обласної військової адміністрації Степаном Куйбідою
Кілька років тому Україна приєдналася до коаліції Powering Past Coal Alliance, яка об’єднує національні уряди, бізнеси та організації. Коаліція виступає за відмову від видобутку вугілля і, як наслідок, від теплової генерації та перехід на відновлювані джерела енергії.
Україна пообіцяла відмовитися від видобутку вугілля до 2035 року. Підтримку їй на цьому шляху надає низка міжнародних структур, зокрема, німецьке товариство міжнародного співробітництва (GIZ).
Що буде з вугільною галуззю Львівщини після настання дедлайну? Як зміниться Червоноградський вугільний мікрорегіон? Що буде на місці шахт і куди подінуть тисячі гірників?
Про це ми запитали директора департаменту економічної політики Львівської обласної військової адміністрації Степана Куйбіду.
— Чи є в обласної влади розуміння, як саме реформувати Червоноградський мікрорегіон?
— Ми напевно є першою областю, як почала одночасно почала розробляти дві стратегії регіонального розвитку: Львівської агломерації і Червоноградського мікрорегіону. У цьому нам допомагають наші партнери з німецького проєкту GIZ, який почав працювати тільки з Червоноградським мікрорегіоном, бо практично всі шахти, крім однієї, розташовані на території Червоноградської громади. Якщо взяти статистику, то в Червоноградському районі є сім громад. Площа близько 3 тис. кв. км, кількість населення 226 тис. осіб. Загалом працівників шахт і працівників підприємств, які надають їм супутні послуги, є близько 9 тис. осіб. Причому люди, які мають безпосередній стосунок до видобутку вугілля чи теплової генерації, живуть практично у всьому регіоні — і в Червонограді, і в Добротворі, і в Радехові чи Лопатині.
Це фактично такий собі «економічний кластер минулого століття». Бо що це було: видобуток, зручна логістика, теплова генерація. Після запровадження Європейським союзом політики декарбонізації уряд прийняв рішення про закриття державних шахт. В такій концепції цей мікрорегіон працювати не може. Тепер ті дев’ять тисяч осіб є потенційними безробітними. Це особлива соціальна категорія. Вони звикли до певних норм оплати праці, працю у шахті оцінюють на 25-30% більше, ніж у інших працівників.
Зараз ми проводимо підготовчу роботу в кількох напрямках. Перший: формування стратегії щодо того, яке майбутнє чекатиме цей регіон. На його території розвивається деревообробка, там є сільськогосподарська і харчопереробна індустрії, торгівля, логістика, мова може йти і про інші види економічної діяльності. Друге: ми вирішили використати стандартний інструментарій. Червоноградська громада знайшла ділянку майже 90 га і тепер ми працюємо на тим, щоб там був індустріальний парк. Зараз експерти розробляють потрібну документацію. Водночас треба врахувати, що цей мікрорегіон є на перетині кількох торговельних шляхів, зокрема Одеса-Львів-Варшава-Гданськ. Товаропотік зараз рухається саме в такий спосіб. Нещодавно залізничним сполученням європейського зразка з’єднали Варшаву і Раву-Руську, а це є дуже перспективним для Червоноградського мікрорегіону. Зараз ми розробляємо проєктно-кошторисну документацію на реновацію існуючої гілки від Рави-Руської до Червонограда із заміною її на євроколію.
— Що це дасть Червонограду?
— Це дасть кілька речей. Наприклад, ця гілка вплітається в Червоноградський індустріальний парк. Бо не штука щось виробляти, треба ще й продавати, а якщо у вас немає логістики, то це зробити буде складно. Крім цього, треба розуміти, що вугільна сфера Червонограда є частиною великого Львівсько-Волинського вугільного басейну. А тому, якщо буде підтримка центральних органів влади, то мова може йти про реконструкцію за євростандартами й колії Червоноград-Ковель. Це був би дуже правильний і сильний транспортний коридор. До слова, в Нововолинську також почали працювати над створенням власного індустріального парку.
Це логістика і частково економіка. Але це лише частина відповіді на питання «Що робити?». Наступне — освіта. Червоноградський мікрорегіон — це вісім закладів професійно-технічної освіти. Що тут проблемне, а де тут переваги? Переваги: є готові будівлі, трудові колективи, учнівські колективи, працююча система, що більш-менш задовільняє потреби Червоноградщини. З проблем: застарілі навчальні програми, інколи бувають недобори учнів, застаріла матеріально-технічна база.
Зараз настав той час, коли шахти будуть закривати, а тому готувати фахівців гірничих спеціальностей в цих закладах немає сенсу. Тому освітній кластер мікрорегіону повинен себе змінити, щоб відповідати вимогам часу.
В нас вже є певний успіх: один з цих коледжів — гірничо-економічний — почав готувати спеціалістів з експлуатації сонячних панелей.
— Чи не простіше на рівні уряду чи принаймні департаменту освіти ОВА заборонити їм випускати працівників гірничих професій? Припинити фінансування і все…
— Це точно буде регулюватися на рівні ОВА і департаменту освіти, бо він відповідатиме за цю ділянку роботи. У нас є такий хороший інструмент регулювання — регіональне замовлення кадрів виробничих професій. Тому ми можемо адміністративними методами впливати на систему підготовки кадрів. Наступний аспект — медицина. У цьому регіоні є три основні лікарні — в Радехові, Сокалі і Червонограді. Якщо Радехів є трохи далі і захоплює в себе інші території — ті ж Лопатин чи Добротвір — то медзаклади Сокаля і Червонограда часом виконують одні і ті ж функції. Тому це дублювання треба усунути. Треба не забути про Соснівку, в якій є лікарня, що працює з професійними легеневими захворюваннями гірників. Треба також подумати про її перепрофілювання.
Тенденції розвитку. Зараз в Червоноградському мікрорегіоні є шість шахт державної форми власності (з них одна — Великомостівська — в стані закриття) і одне приватне акціонерне товариство — це шахта «Надія» у Соснівці. Але за останні кілька років обсяги видобутого ними вугілля відчутно знизилися. Хочу зазначити, що у вугільну галузь держава, незважаючи на всі труднощі, інвестувала певні кошти. Але якщо ми глянемо на їхню кількість і суть реалізованих проєктів з обласного бюджету за останні сім років, то ця сума є дуже незначною. Так й самі інвестиційні проєкти були несуттєвими. Звичайно зараз воєнний час і структура державного бюджету є зміненою, але очевидно, що у мирний час держава повинна різко наростити нвестиції у Червоноградський мікрорегіон. Ми вже визначили від шести до восьми джерел фінансування, які можуть бути залученими для цього.
Зараз територіальні громади складають свої стратегії розвитку. Ми створили робочу групу, яка має напрацювати план дій з переліком конкретних проєктів. Плануємо, що на кінець наступного року ми продемонструємо стратегічний документ і план дій.
— Як інтереси держави під час цієї реформи поєднуються з інтересами приватних власників, наприклад, того ж пана Ахметова, який є власником Добротвірської ТЕС?
Якщо подивитися на джерела постачання вугілля на Добротвірську ТЕС, то побачимо, що щонайменше 80% не йде з території Червоноградського мікрорегіону. Це або імпорт, або вугілля, закуплене в інших регіонах України. Тому говорити, що закриття шахт якось корелюється з його інтересами, я не можу.
— Чи не з’являться від закриття шахт проблеми для системи національної енергетичної безпеки?
— Є питання стабільності енергосистеми. Є основна — атомна генерація. І є генерація стабілізуюча. Наше завдання полягає в поступовій відмові від використання вугілля і переходу до альтернативних джерел енергії. В нас має превалювати енергія від сонця, води, вітру. Ми з громадами проаналізували їхні земельні ділянки, які мають цільове призначення як землі енергетики. Ми хочемо, щоб інвестори заходили на ці ділянки, щоб відбулася реальна децентралізація генерації. Чи порушує це інтереси пана Ахметова? Мабуть, таки порушує.
Зараз в Сокалі розробляють документацію, там є інвестор на вітрову електростанцію. Проєктом GIZ напрацьовано вже три проєкти, які стосуються сонця і біогазу. Зараз триває пошук інвестора.
— Питання про екологію. Чи передбачається очищення виробничої території шахт від забруднених грунтів, водних ресурсів чи застарілих будівель?
— Моя особиста позиція — забувати про територію шахт, як на мене, алогічно, тому що вони мають функціонуючу залізничну інфраструктуру. Друга величезна перевага — в них є великі потужності енергії — десятки мегават. Враховуючи особливості енергосистеми Львівщини — це дуже велика перевага. Крім цього, консервація шахти передбачає глибинні і наземні роботи (рекультивація і таке інше). Все це є відповідальність державного бюджету. Місцевий бюджет цього не осилить і через 50 років.
— Чи є у вас уявлення, що фізично буде на місці споруд шахтного комплексу — адмінкорпусів, шахтні стволи, вентиляторні установки?
— У даному випадку ми не можемо цим розпоряджатися, бо це не майно області. Тому в нас є лише уявлення про те, що там може бути. Наприклад, той індустріальний план, що проєктується, матиме в своєму складі щонайменше одну шахту. Тому ці території точно повинні використовуватися як промислові ділянки. Чи будуть вони в повному обсязі задіяні, я не знаю, це вже як дозволить геодезія. Але вони точно потрібні.
Ба більше, тут вже можна пофантазувати, але ми бачимо досвід інших країн з промисловим туризмом. Коли люди приїжджають здалека, щоб опуститися на кілька десятків метрів вниз. Більше того, це може бути принадливе місце для кінематографу і цей варіант ми також розглядаємо. І третє — це може бути місце для складів, офісів, перевантаження продукції, все для цього готове. І ми, як департамент економіки, будемо на це орієнтуватися.
— Якщо шахти закриють, що буде з вибоями, з яких перестануть викачувати воду? Яка взагалі буде доля підземних порожнин? Чи не станеться, як у Стебнику чи Калуші, де час від часу обвалюється земля на місці старих рудників?
— Ми, як департамент економічної політики, виступаємо медіаторами в цьому процесі. Є робочі групи, які повинні напрацювати свій сценарій, який ми потім складемо до купи. Чи ці ризики є? Звичайно є. Я розмовляв із колишнім керівником ДП «Львіввугілля» і він мене запевнив, що на такі випадки існують певні протоколи та стандарти, і якщо їх дотримуватися, то повторення Стебника у Червонограді не буде. Крім того, є різна особливість грунтів Червоноградського мікрорегіону і того ж Стебника. Там ці провалля виникали на більш крихких грунтах, ніж ті, що є на півночі області.