Жінка допомогла десятьом дітям та проконсультувала в рази більше
У Дрогобичі понад 30 років діє Дрогобицьке добровільне товариство захисту дітей з інвалідністю "Надія". Працівники та волонтери щоденно працюють для соціального розвитку, адаптації в суспільстві та підтримки дітей з інвалідністю. Від початку війни, таким дітям потрібна особлива увага та допомога, оскільки у них наростає тривога за все, що відбувається довкола. Про це розповідають у Дрогобицький міській раді.
"Дрогобицькій "Надії" пощастило — із перших днів війни в установі на доброчинних засадах понад 3 місяці працювала новий кваліфікований спеціаліст Олена Мирончук з Ірпеня. Через агресію окупанта жінка евакуювалася на західні терени України. Однак не сиділа тут без діла, а проводила реабілітацію та сенсорну корекцію діткам, яким потрібна допомога", — кажуть у міськраді.
Загалом реабілітації дітей Олена Мирончук віддає себе вже понад 18 років. Вона допомагає дітям з інвалідністю соціалізуватись, повноцінно жити та розвиватись, вчить їх елементарним навичкам та словам.
У Дрогобич Олена з дочкою та колегою-психологинею Анастасією евакуювались від війни з Ірпеня, а роками раніше — з Донецької області. За спеціальністю жінка медична сестра, але з народження її доньці Дарині потрібна була допомога спеціалістів, яких не було у місті. Тож Олена вирішила здобути нові знання, щоб допомогти доньці та навчити її елементарних побутових навичок. Так, Олена пройшла навчання з нейропсихології, рефлексотерапії та сенсорної інтеграції.
"Навчання у мене було інтенсивне, як онлайн, так і очно. Але найкращий вчитель — це моя донька у якої нічого не виходило. Та я весь час намагалась знайти вихід. І коли я зустрічала діток з особливими потребами — я вже знала, як з ними працювати, як їм допомогти," — поділилась Олена Мирончук.
За час перебування у Дрогобичі Олена та Анастасія змогли якісно допомогти близько десятьом дітям, а проконсультувати в рази більше. Як стверджує Олена, за 3 місяці роботи вони дуже пишаються результатами своїх вихованців.
"Зрозуміло, що це не вивчення букв і цифр. Іноді дитина знає цифри та букви, читає, але досі ходить у памперсі. І навіщо тоді ці знання, якщо така дитина не знає, як зняти штани. Саме цим навичкам — відчувати своє тіло, попроситися до туалету, або як одягнутись я навчаю. Багато дітей до нашої роботи не могли сказати нічого, навіть плач міг бути беззвучний", — розповідає Олена.
Зазвичай жінка працює з дітками, які мають розлади аутистичного спектра, порушення опорно-рухового апарату, органічні ураження головного мозку. Найперше спеціалістка навчає дітей відчувати своє тіло, свої голосові зв’язки, допомагає інтегрувати рефлекси, щоб дитина почала бачити себе, людей довкола та цікавитись цим світом, а не бути замкнутою. Адже, як зазначає Олена, сенсорна інтеграція, відчуття себе, вестибулярний апарат — це фундамент для вищих психічних функцій нервової системи загалом. Якщо тут будуть прогалини — не буде добре функціонувати нервова система загалом і не будуть працювати наступні складові — слухова, мовленнєва тощо.
"У мене була дівчинка в Ірпені, яка не говорила взагалі. У неї був синдром Дауна, але вад з вимовою не було. Та після місяця роботи вона заговорила. Вона відчула своє тіло, відчула свої голосові зв’язки. Так, це були прості шаблони, але до цього вона просто мовчала", — ділиться Олена Мирончук.
Директорка товариства захисту дітей з інвалідністю "Надія" Ірина Дзюрах тепло та позитивно відгукується про роботу Олени Мирончук. Однак, фахівчиня після 3 місяців перебування в Дрогобичі, повертається в рідне місто. Жінка стверджує, що під завершення літа повернеться на кілька тижнів в Дрогобич до своїх маленьких пацієнтів, аби підтримати здобуті досягнення.