Розповідаємо про 3 найцікавіші відкриття на дорогах Львівщини
Археологам вдалося обстежити лише 10% території Львівщини. В межах України цифра ще менша — дослідили максимум 5% території країни. Для порівняння у сусідній Польщі обстежено 87% території.
[subscribe]
Рятівна археологічна служба уже 30 років досліджує територію України. Значна частина проєктів — так звані рятівні дослідження, що передують будівництву.Поміж іншим служба займається й археологією доріг. Тобто проводить розкопки на територіях, де будуватимуть дороги. Така археологія дає феноменальний шанс дослідити дуже великі площі та дізнатися багато інформації про найдавнішу історію.
Як працює рятівна археологія
Великі будівництва й інвестиційні проєкти — це загроза культурній спадщині. Тому, щоб не втратити важливу інформацію, потрібно досліджувати всі об'єкти в межах будівництв.
“Багато хто сприймає археологію як пошук скарбів, романтику, щось на кшталт пригод Індіана Джонса. Якщо говорити серйозно, це часто рутинна, складна, але важлива робота”, — ділиться директор “Рятівної археологічної служби” Олег Осаульчук.
Він впевнений, що перед кожним будівництвом потрібно проводити археологічні дослідження. І насправді це не лише його переконання, а світова практика та вимога законодавства.
“Ми підписали європейську конвенцію про охорону культурної спадщини, у якій чітко прописано: будь-який проєкт господарювання територій має передбачати кошти на виконання превентивних археологічних досліджень, розвідок і розкопок. В українському законодавчі теж написано, що всі будівельні, шляхові чи меліоративні роботи, які можуть призвести до руйнування культурної спадщини, повинні проводитися тільки після повного дослідження за кошти замовника. Усе просто — хто хоче зруйнувати, той платить за збереження”, — пояснює Олег Осаульчук.
Археологічна служба, якою він керує, якраз і займається здебільшого такими превентивними дослідженнями.
“Наше основне завдання — це організація та проведення пам'яткоохоронних робіт на об'єктах культурної спадщини, які будуть знищені під час будівництва. Ми як швидка допомога для пам'яток. Умовно кажучи: для нас немає різниці кого рятувати: старшу пані чи молоду дівчину, українця чи іноземця. Тобто ми маємо виявити, дослідити пам’ятку та зберегти інформацію про неї”, — говорить археолог.
До того ж він додає, що рятівна археологія — це чудовий спосіб дослідити якомога більші площі та дізнатися більше інформації.
“Так звані лінійні об'єкти, тобто дороги, газопроводи чи оптоволоконні лінії, збільшують шанси щось знайти. Коли будують квартал забудови, то археологічні об'єкти можуть лишитися поза ним. Проте, якщо розкопати такий самий за площею, але лінійний об'єкт, можна охопити більшу територію. Відповідно можна дослідити більше культурного шару на пам'ятці”, — пояснює експерт.
Крім цього, рятівна археологія — це можливість залучити фінансування на масштабні дослідження, яке без будівництва було б важко отримати.
“Дослідити велику площу — це дорого, потрібно багато людей і час. Різні інвестиційні проєкти дають можливість отримувати фінансування. У порівнянні з бюджетами самих проєктів археологія коштує мізер, але та інформація, яку вона дає, — набагато дорожча”, — розповідає Олег Осаульчук.
Загалом він вважає рятівну археологію заняттям доволі парадоксальним.
“Досліджуючи пам'ятку, археолог її знищує, але з іншого боку, рятує від забуття”, — зізнається археолог.
Для чого потрібна рятівна археологія
Системні рятівні археологічні дослідження дають можливість отримати такий масив інформації, який врешті змінює традиційне прочитання історії.
“Якщо надихатися прикладами поляків, дослідження під час будівництва їхніх автострад, показали, що можна переписати історію не просто регіонів, а цілих епох. Епоха бронзи в Польщі та на Прикарпатті переписана з нуля після результатів досліджень на дорогах довкола Кракова. Щоправда, у Польщі почали масштабно копати ще 15-20 років тому. І тепер вони мають колосальні матеріали”, — додає науковець.
Щодо України, ми поки що не маємо аж так багато унікальних знахідок під час досліджень на дорогах. Проте деякі дійсно вражають.
Так, на Полтавщині вперше повністю дослідили селітроварний майдан 17 століття. Селітра — стратегічний продукт у той час. Вона була незамінною при виробництві пороху, початок використання якого змінив уявлення про ведення воєн у Європі.Майдани у різні часи в Україні так називали культові місця, давні городища, укріплення козацької доби, а згодом і місця добування селітри. Дослідники припускають, що це пов’язано з їх округлою формою.Чотири століття тому майдани облаштовували на місцях давніх курганів. Вони досі залишаються мало вивченими й зберігають чимало таємниць.Загалом на дорогах України найчастіше розкопують рештки жител, предметів побуту чи поховання.Далі розповідаємо про 3 найцікавіші відкриття, які вдалося зробити під час розкопок на дорогах Львівщини.
Об'їзна дорога довкола Олеська, криниці 3 століття нашої ери та вельбарські горщики
У 2007 році біля Олеська, що на Львівщині, будували об'їзну дорогу. Розкопки там стали особливими тому, що результати попереднього обстеження не збіглися з результатами досліджень та змінили знання про цю територію.
“У 2004 році ми робили попереднє обстеження території в межах проєктування дороги в обхід селища міського типу Олесько. Там виявили поселення та підготували необхідні документи для їх вивчення. До речі, виявлення археологічних об'єктів може нагадувати шаманство для більшості людей, але насправді це не зовсім так. Проживання людей на певних територіях залишає по собі матеріальні сліди. Тож археологи звертають увагу на уламки кераміки та інших предметів, які не професіонал не помітить”, — розповідає Олег Осаульчук.
Він додає:
“Археологи — це люди з логікою та знаннями, але не без фантазії. Раніше не було свердловин на воду, сонячних панелей чи газопроводів. Тому люди селилися на схилах, максимально обігрітих сонцем, тобто на південних. Також ніхто не буде з 10-ти кілограмовим глечиком, який з водою перетворюється у 20-ти кілограмовий, бігати за 300 метрів до води. Це логічно, люди спрощують собі життя. Тому селилися біля струмків та водотоків. Крім цього, поселення облаштовували ближче до ресурсних баз, щоб можна було прогодуватися. Якщо це мисливці, то вони обирали ліс, якщо землероби — нормальні землі під ріллю. По рештках, які нам часто допомагають витягнути кроти, а також завдяки логіці ми розуміємо, де шукати поселення”.
Тож, коли в Олесько почали будувати дорогу, а археологи розпочали розкопки, вони були дуже здивовані. Поселення там, де його локалізували спеціалісти, не виявилося.
“Кількадесятилітня оранка розтягнула матеріал в іншу сторону. Тому, коли ми починали копати в іншому місці й там знайшли рештки давніх жител та господарських криниць, ми були шоковані. До води з того місця було з кілометр”, — розповідає Олег Осаульчук.
Але віддаленість води, як виявилося, для цього поселення не була проблемою. Поряд з ним пролягали пливуни (нещільні породи, насичені водою, — ред.), і люди облаштували там криниці.
“Так ми розкопали перші в Україні 3 дерев'яні криниці 3 століття нашої ери. Звичайно, це не означає, що на інших територіях їх немає, але це перша така знахідка”, — пояснює археолог.
Науковець додає, що завдяки цим розкопкам стало зрозуміло, що визначення території пам'ятки по поверхневих слідах не завжди відповідає дійсності. Тільки дослідження пам'ятки може встановити її точні межі.Також під час розкопок біля Олеська археологи знайшли матеріал, який згідно з тогочасними науковими теоріями, не мав там бути.
“Цю територію вважали територією слов'янського заселення. Водночас на Поліссі та Волині мешкали германські племена, так звана вельбарська культура. На 2007 рік вважали, що між ними був чіткий кордон, а ми виявили на території розкопок вельбарські горщики. Тобто з’ясували, що на слов’янській території мешкали й вельбарці”, — говорить Олег Осаульчук.
Обхід Трускавця та довгий будинок
Коли розпочали дослідження території на об'їзній дорозі Трускавця, те, що там буде якась пам'ятка, зрозуміли завдяки одному маленькому фрагменту кераміки.
“Трава була по пояс. У кротовині, ми натрапили на фрагмент кераміки, який пересічний мешканець викинув би. Потім, за рік, при повторному обстеженні знайшли ще один артефакт, а топографія нас запевнила в тому, що тут точно щось є. Адже місце розкопок — мис з південним нахилом, а поряд була річка”, — пригадує Олег Осаульчук.
Перед початком роботи вирішили розкопувати широку площу. Якби так не робили, археолог переконаний, пам'ятку б не знайшли.
“Розкопали рештки довгого будинку, від якого лишилися стовпові ямки. У межах України — це унікальна знахідка. Ми вперше повністю розкопали такий об'єкт 6 тисячоліття до нашої ери”, — ділиться археолог.
Довгі доми — житлові комплекси, особливість конструкції яких у стовпах, що підтримували дах. Такі споруди неодноразово виявляли на пам’ятках у Польщі, Словаччині, Угорщині, Німеччині.
Грушів
Будівництво автодоріг інколи дає нагоду археологам вивчити ті терени, які раніше були недоступні. Так трапилось 2013 року, коли на Львівщині будували дорогу до міжнародного пункту пропуску Грушів - Будомєж. Тоді науковці дослідили територію прикордонної смуги. Її закритість впродовж багатьох десятиліть зберегла пам’ятку майже непорушеною.
Там виявили поселення, якому понад чотири тисячі років, а головне — знайшли споруду ранньозалізного віку — 9-7 ст. до н.е.
“Здебільшого, такі споруди характерні для більш ранніх археологічних періодів – неоліту, енеоліту (V-IV тис. років до н.е). Прийнято вважати, що їх використовували як громадські чи сакральні будівлі”, — розповідає Олег Осаульчук.
Її довжина — понад 40 метрів і наразі вона найбільша зі схожих, які виявляли на території України та, можливо, і центрально-східної Європи.