В Україні триває активне обговорення реформи мобілізації, яку незабаром має представити Міноборони. Про те, чому цифровізація не вирішить усіх проблем, як ставлення до чинних військових впливає на мотивацію новобранців, та чому системі потрібен єдиний відповідальний орган, в інтерв’ю LVIV.MEDIA розповів керівник апарату Львівської обласної військової адміністрації Тарас Грень.
Пане Тарасе, Ви написали пост з приводу того, що може допомогти і що варто змінити в мобілізації. Прокоментуйте, будь ласка, основні тези.
Ми маємо чітко розуміти: питання мобілізації — це питання існування нашої держави. Це жодним чином не перебільшення і не популістська фраза. Тому фундаментом має бути усвідомлення: мобілізація — це питання нашого виживання.
Другий блок: процес мобілізації має витікати зі ставлення війська до чинного військовослужбовця. Не реформувавши загальні умови, такі як чіткі терміни служби чи грошове забезпечення, ми не можемо коректно формувати весь процес мобілізації.
Третій аспект — ми маємо зрозуміти, що мобілізація є процесом «віч-на-віч», фізичним процесом. Це доволі спірний момент, бо з одного боку ми говоримо про цифровізацію, а з іншого — мобілізація складається з двох частин. Перша — це аналітика, дані, облікові бази, взаємодія з реєстрами. Але ми маємо забути про 2022 рік у тому розумінні, що черг біля військкоматів уже не буде. Процедура мобілізації — це фізична взаємодія. Цифровізація чи взаємодія з базами не змусить людей йти в ТЦК. Це лише наведення ладу в облікових даних та синхронізація реєстру «Оберіг» з іншими базами. Безпосередньо на фізичний процес ці речі впливу не матимуть.
Як наслідок, одним процесом не можуть займатися п'ять чи сім різних органів, чиї інтереси часто взаємовиключаються. Наприклад, Львівська ОВА: теоретично планове завдання приходить на адміністрацію. Але які в адміністрації є законодавчі чи нормотворчі важелі впливу? Окрім загального впливу на ситуацію — жодних. Ми чомусь думаємо, що написана постанова автоматично підлягає виконанню. Якби це було так, у нас не було б близько 2 мільйонів людей у розшуку. Має бути один відповідальний орган (ТЦК, поліція чи адміністрація — неважливо), але він повинен мати відповідні сили та засоби. Багатовекторність цієї політики лише створює соціальну напругу та інциденти, якими вміло користується ворог через ботів та анонімні профілі в соцмережах.
Показовим є приклад із комендантською годиною. Коли на п’ятому році війни у нас відсутня відповідальність за її порушення — це непослідовно. Не можна встановлювати обмеження без відповідальності за їх дотримання. Я сподіваюся, що майбутня реформа принесе чіткість і ці процеси почнуться з визначення суб'єкта, який за це відповідає.
Кого ви бачите як відповідального суб’єкта за ці процеси в Україні?
Не я маю це визначати. Але я розумію, хто найбільше володіє інформацією. На сьогодні це Національна поліція. Колеги з Нацполу можуть мене проклинати, бо це шалений пласт роботи, але теоретично це той орган, який потенційно міг би це виконувати. Органи ТЦК, як органи військового командування, ще потрібно наділяти відповідними повноваженнями та функціями.
Проблема в тому, що система не синхронізована. Немає відповідальної особи за єдиний процес. Один орган видає наказ, інший за непродуманим алгоритмом координує дії. Але фізичне доставлення осіб, які перебувають у розшуку — це питання Національної поліції. Через відсутність єдиної координації ці проблеми наростають, посилюючи соціальну напругу та непорозуміння.
Ви писали про те, що мають бути єдині правила бронювання з чітким обмеженням для роботодавців. Що ви мали на увазі?
Для прикладу, у нас на сьогодні є два нормативних акти, які передбачають бронювання. Це постанова №45 («для службового користування»), яка практично вже не застосовується, але існує, та постанова №76, що встановлює правила економічного бронювання. Окрім самих умов, вона містить виключення — наприклад, 100% бронювання для медиків. Водночас може прийти розпорядження про розбронювання без чіткого механізму.
Або візьмемо 100% бронювання працівників військово-промислового комплексу. Наскільки це логічно — не мені судити, я не працюю в цій сфері. Але якщо ми говоримо про відсоток, то він має бути один для всіх. Можливий інший варіант — суб’єктивний критерій. Умовно, підприємство моделює, що для його роботи потрібно 138 людей. І тоді під це завдання формується бронь.
Ми не можемо встановлювати правила і постійно робити з них виключення. Це неправильно. Це підриває довіру та розвиває «сірі» схеми заробітку. Я виступаю за єдині та зрозумілі правила бронювання для всіх.
Ви зазначили, що основою реформи мають бути чіткі терміни служби та фінансове забезпечення. Якими мають бути ці терміни і чи мають вони стосуватися тих, хто служить із 2022 року?
Тут є два аспекти. Перший: настав час непопулярних рішень. Ухвалювати реформу мобілізації, виходячи з електоральних вподобань — неправильно.
Щодо термінів служби: ставлення до мобілізації починається зі ставлення до чинного військового. Адекватне ставлення до тих, хто вже на фронті, сформує нормальне ставлення до мобілізації в цілому. Це стосується і демобілізації. Має бути конкретика: рік, два чи три — але за чіткими правилами.