Понад 20 років у Львові та інших областях України шириться “ковпаківський” рух. Відлучені від церкви отці захопили частину греко-католицьких храмів і служать в них
У листопаді у церкві Пресвятої Богородиці, що в Прилбичах, спалахнув старий конфлікт між парафіянами офіційної громади УГКЦ та прихильниками лефевристського руху, який очолює відлучений від церкви священник Василь Ковпак.
На фоні цього конфлікту Українська Греко-Католицька Церква на своїй офіційній сторінці оприлюднила список екскомунікованих (тобто відлучених від церкви) священників. Серед них отці: Богдан Радюк, Михайло Палій, Роман Ваньо, Іван Кащук, Михайло Коваль та славнозвісний Василь Ковпак, який не зважаючи на велику екскомуніку продовжує служити літургії та уділяти таїнства, а його прихильники називають себе вірними Традиційної УГКЦ.
LVIV.MEDIA розібрався хто такий Василь Ковпак і чому його відлучили від церкви.
Конфлікт у Прилбичах як симптом більшої проблеми
Уже понад два десятиліття на Львівщині та в околицях існує окремий церковний рух, пов’язаний з постаттю священника Василя Ковпака. У народі його прихильників часто називають просто – “ковпаківці”.
Найгостріше протистояння між “ковпаківцями” та вірними УГКЦ проявляється там, де йдеться про конкретні храми. Останній резонансний випадок стався у селі Прилбичі: між вірянами УГКЦ та “ковпаківцями” знову спалахнув конфлікт через спробу останніх повністю перебрати під свій контроль місцеву церкву.
Перша така спроба була майже 20 років тому. “У 2007 році справу не вирішили, а замели під килим. Вони пробували захопити храм УГКЦ, ми не дали. Там їм не вдалося, але вони атакували. Я то пам’ятаю, бо я там був. Приїхала поліція і кажуть “якщо ви хочете миру і щоб ми церкву не закривали, давайте служіть почергово”. Жодних угод ми з ними не підписували”, — розповів доктор богослов'я та патристичних наук, ієрономонах-студит Юстин Бойко. З того часу служби Божі там служать почергово.
Де вони служать: храми й громади
Представники УГКЦ говорять, що “ковпаківці захопили” не один храм. За словами Юстина Бойка є ситуації, коли громади, що підтримують Ковпака, взяли під фактичний контроль церковні будівлі, до яких УГКЦ мала історичне або юридичне відношення. Щоб не провокувати силового протистояння, офіційна Церква в багатьох місцях просто побудувала нові храми поруч.
“Щоб людей не розколювати, ми почали будувати нові церкви там, де були захоплені наші. Уявіть, Греко-Католицьку Церкву захопили люди, які розкололи її. А ми змушені були будувати інші церкви. В Івано-Франкове через те, що вони (ковпаківці, —ред.) не давали нам служити, ми почергово служили в римо-католиків. З точки зору церковної, ми можемо сказати що вони є поза церквою. А з точки зору практичної, ми не можемо формувати військове формування і їх виганяти. Це вже завдання правоохоронних органів влади. Бо вони захопили чужу власність”, — стверджує Юстин Бойко.
За даними отця, у Львові та на Львівщині є низка храмів і каплиць, де служать священники, пов’язані з відлученим Василем Ковпаком. Серед них, зокрема:
- Церква Святих Верховних Апостолів Петра й Павла (Львів, Рясне-1, вул. Лукасевича, 15);
- Церква Пресвятої Євхаристії (Львів, Рясне-2, вул. Величковського, 1);
- Духовна семінарія Непорочного Серця Матері Божої Фатімської (Львів, вул. Грінченка, 14а);
- Церква Вознесіння Господнього (смт Івано-Франкове, Яворівський р-н);
- Церква Преподобної Параскеви та Св. Мч. Назарія (смт Шкло);
- Церква Свв. Мучеників Макавейських (с. Ліс/Криничка);
- Церква Різдва Пресвятої Богородиці (с. Верещиця);
- Капличка Найсвятіших Сердець Ісуса і Марії (Львів-Вульки);
- Церква Святого Пророка Іллі (с. Коти, Яворівський р-н);
- Церква Блаженних єпископів Григорія Хомишина та Йосафата Коциловського (м. Мостиська);
- Капличка на цвинтарі (с. Бердихів);
- Церква Пресвятої Тройці (м. Яворів);
- Церква Зіслання Святого Духа (с. Лісові, Золочівський р-н).
Церква Святих Верховних Апостолів Петра й Павла, що у мікрорайоні Рясне-1 у Львові
Хто ж такий Василь Ковпак
58-річний Василь Ковпак народився у селі Ясниська Яворівського району Львівської області. Після школи певний час був кандидатом у Чині Святого Василія Великого. У 1989 році його висвятили на диякона, того ж року на священника. Це був час виходу УГКЦ з підпілля — Ковпак належить до першого покоління священників “легальної” доби.
На рубежі 1990–2000-х років він став відомим як священник із дуже виразними “традиціоналістськими” поглядами, критичний до реформ у Церкві.
Саме тоді у нього зав’язалися контакти з лефевристами, а згодом і було створено Священиче Братство Священномученика Йосафата, тісно пов’язане з Священицьким братством святого Пія Х — групи відлучених від римо-католицької церкви єпископів, які відкинули рішення Другого Ватиканського Собору. Ковпак вступив з лефевристами в повну євхаристійну єдність (це спільне служіння літургії, на якій вірним уділяють Святу Тайну Євхаристії). До прикладу, УГКЦ має євхаристійну єдність з Римською Католицькою Церквою, а з Православною — ні. Тобто, вірні греко-католики можуть причащатися в римо-католиків, а в православних — не можуть.
Спершу Блаженніший Любомир Гузар намагався не відштовхувати Ковпака, а навпаки – ввести його в нормальне церковне життя: певний час Ковпак навіть був деканом, тобто мав офіційну відповідальність за частину Львівської архиєпархії.
“У той час Василь Ковпак заснував свою духовну семінарію. А закладати семінарію, тобто формувати кадри, має право тільки єпископ. Блаженніший Любомир коли вже став Главою УГКЦ, його попереджав “Отче, я Вас дуже прошу наверніться”. Але він того не став робити“, — додав богослов Бойко.
Чому й як його екскомунікували
Тож у 2004 році Блаженніший Любомир Гузар публічно оголосив, що священник Василь Ковпак з власної волі перестав належати до УГКЦ і Католицької Церкви загалом.
“З великим болем подаємо до загального відома, що о. Василь Ковпак, доктор адміністратор церкви св. Петра і Павла у м. Львові (Рясне), з власної волі перестав належати до УГКЦ і Католицької Церкви взагалі. Незважаючи на його стан, вирок Вселенського Архиєпископа Папи Римського і Верховного Архієпископа УГКЦ, він підриває важливі принципи єдності Церкви, використовуючи свою викривлену пастирську діяльність.
Отже, Василь Ковпак та його послідовники повинні негайно відновити свою єдність з Католицькою Церквою. У випадку їхнього подальшого непослуху, вони ризикують бути підданими церковному покаранню.
Глава УГКЦ Блаженніший Любомир кардинал Гузар.”
На підставі рішення міжєпархіального церковного трибуналу на Ковпака була накладена велика екскомуніка – найважче церковне покарання. Декрет формулює це жорстко: оголошується, що священнодіяння Василя Ковпака і його послідовників неважні (нечинні) перед УГКЦ та всією Католицькою Церквою.
Що про це думає сам Ковпак і його прихильники
Сам Ковпак не визнав вироку й подав апеляцію до Риму. Для розгляду справи було скликано відповідний церковний трибунал у Ватикані. У листопаді 2007 року Львівський Архиєпископ Ігор Возняк оприлюднив декрет, яким повідомив, що Римська інстанція підтвердила рішення УГКЦ і кару великої екскомуніки.
Важливо, що відлучення стосується не лише самого Ковпака, а й тих, хто свідомо підтримує його розкольницькі дії й структури.
Отець Василь Ковпак та священники, які з ним і далі служать літургію уділяють таїнства й поводяться так, ніби екскомуніки не існує. На літургії вони поминають Папу Римського і церковну ієрархію УГКЦ – це створює враження, що вони “свої” і що між ними та офіційною Церквою немає конфлікту.
Анатолій Бабинський доктор богословʼя, викладач Інституту історії Церкви УКУ та дослідник історії українських Церков називає це свідомим введенням людей в оману: “Вони цим вводять людей в оману, бо їм заборонено служити літургію. Це було рішення як місцевої ієрархії УГКЦ, так і Римської Католицької столиці. Якщо вони справді визнають авторитет Глави УГКЦ і Глави Вселенської Церкви, ну то вони мали б якимось чином примиритися”.
Чим “ковпаківці” відрізняються від звичайної УГКЦ
Окрім формально-канонічного статусу, є кілька важливих відмінностей у світогляді й практиці.
- Ставлення до ІІ Ватиканського Собору
“Ковпаківці” разом із більшістю лефевристського середовища критично або прямо негативно ставляться до рішень Собору: екуменізм, релігійна свобода, літургійна реформа – усе це викликає в них спротив. - Літургійний стиль
Вони наполягають на максимально “традиційному” обряді: довші богослужіння, старі тексти та практики, збереження багатьох латинізмів, від яких УГКЦ у XX столітті поступово відходить. - Церковне бачення
Офіційна УГКЦ намагається поєднати вірність Вселенській Церкві, власній східній традиції й сучасному душпастирському підходу. “Ковпаківці” ж будують наратив про “залишок вірних”, які нібито єдині зберегли правдиву католицьку віру.
“Ця група якщо не є сектою, то може стати нею”
Формально “ковпаківці” не є сектою в юридичному сенсі, але дослідники й священники, які зіштовхувалися з цим середовищем, відзначають низку дуже типової для закритих рухів рис. Зокрема, культ лідера – авторитет Василя Ковпака подається як майже безапеляційний. “Називати їх сектою було б загостро. Хоча певні ознаки сектантства в них присутні. Перша за все, це надмірна концентрація на своєму лідері. Ми бачимо певний такий “гуруїзм”, таке безальтернативне лідерство і навіть якесь таке надмірне почитання його авторитету”, — пояснив доктор богословя Анатолій Бабинський.
За словами вченого Анатолія Бабинського, ковпаківці доволі агресивно ставиться до зовнішнього світу, до будь-якої критики: “Будь-яку критику вони сприймають завжди агресивно. Після викладу певного матеріалу, буквально недавно я почав отримувати емейли на свою адресу, в яких вони починають агресивно мої слова трактувати”.
“Ще один момент — ми абсолютно не бачимо що в цій спільноті всередині існує якась розмова, дискусії щодо тих питань, які вони намагаються захищати. Немає якогось критичного підходу. Не тестуються їхні тези. Скажімо, чому вони є окремо від Української Греко-Католицької Церкви, які вони претензії висувають. Всі ці речі показують, що немає в них якогось здорового середовища. Зазвичай в нормальній церковній структурі дискусія всередині - це є окей, це навіть дуже добре. Це три ознаки, які свідчать про те, що ця група якщо не є сектою, то може стати нею. Вона має певні тенденції, задатки до цього”, — підкреслює Анатолій Бабинський.