Відвідувачі його квартири-музею стверджують, що молитви тут творять дива
Нещодавно минув 51 рік з дня, коли львів’янин Василь Величковський, якого проголосили блаженним, відійшов у вічність. Для священномучеників така дата — важливіша від дня народження. 10 років тому його проголосили покровителем в’язничних капеланів. Величковському надали окреме літургійне вшанування. “До цього часу його згадували з іншими блаженними мучениками. Тепер матиме свій окремий день у церковному календарі. Це також — свято усіх апостолів,” - розповідає екскурсоводка Лідія Гривна.
Василь Величковський мешкав на площі Соборній 11. Тепер там працює квартира-музей священномученика. Усе збереглося так, як було за життя блаженного. Можна побачити не лише його скромний побут, а й дізнатися, як діяла УГКЦ у часи підпілля. Василь Величковський був єпископом і займався організацією життя таємної церкви.
“Колись тут мешкала самотня полька Анна Опач. Коли прийшла старість, вирішила, що потребує опікуна. Ним і став релігійний діяч, ієромонах Згромадження Найсвятішого Ізбавителя Василій Величковський,” - каже хранитель музею та екскурсовод Тарас Гуль. Відвідавши маленьку квартиру з мінімальною кількістю меблів, стає зрозуміло, що побут священномученика був скромним. Усі його речі, більшість з яких зберігалися таємно, перетворилися на цінні реліквії та музейні експонати.
“Сучасники Величковського розуміли, що він — святий. Тож понад 30 років зберігали його речі", — пояснює екскурсоводка. В одному з кутків кімнати міститься вівтар, де блаженний служив літургію. Усі атрибути, включаючи чашу для причастя, мінімальних розмірів. Саме для того, щоб у будь-який момент їх можна було сховати у кишеню, адже переслідування з боку радянської влади було жорстоким. У шафі — куфайка, яку для отця, коли перебував на засланні, пошили сестри-василіянки. Він носив її протягом 10 років. З новинок - вбрання єпископа, в якому проводив богослужіння. На ліжку, де він спочивав, залишилася його постіль. Саме на ньому помер відомий блаженний Микола Чарнецький.
А ще тут є фотозбільшувач. З його допомогою виготовляли молитовники, ікони та навіть великі за обсягом книги. У тому числі - підручники для семінаристів. Видруковувати їх було неможливо.
Коли Величковський ще не був єпископом, він намагався відновити монастирі сестер-василіянок. Завдяки йому, під час підпілля, з’явилося 100 нових сестер-монахинь.
Вперше отець Василь був позбавлений волі у 16 років, адже в 15 - пішов воювати у лавах Українських січових стрільців. Через рік потрапив у полон до поляків. Отримав смертний вирок і розпорядження самостійно викопати собі могилу. “Копав її та молився. І сталося диво. Поряд проходив польський офіцер, який скасовував вирок. Василя кинули до підвалу, звідки йому вдалося втекти,” - розповідає Лідія Гривна.
У 1945 році Василь Величковський провів три місяці у радянській камері смертників, очікуючи страти. Попри свій емоційний стан, готував інших в’язнів до смерті: навчав їх, сповідав і причащав. Зважаючи на це, його вважають покровителем в’язничного капеланства. Зрештою, радянська влада замінила смертний вирок 10 роками примусової праці у таборах Воркути.
У 1955 році Василь Величковський повернувся до Львова і оселився у тій самій квартирі на площі Соборній, яка тоді мала назву площа Возз’єднання. Там він прожив до свого наступного ув’язнення у 1969 році.
У січні того року до на той час єдиного греко-католицького єпископа у підпіллі та Місцеблюстителя глави УГКЦ Василя Величковського прийшли з обшуком, після якого його арештували. Головним звинуваченням, було те, що владика Василь написав книгу «Історія Чудотворної Ікони Матері Божої Неустанної Помочі».
На суді владику звинуватили в “розповсюдженні завідомо неправдивих вигадок на радянський державний і суспільний лад” та засудили на три роки. Друге своє ув’язнення владика Василь відбував у Комунарську на Донбасі, в одній з найстрашніших в’язниць радянського Союзу. Після цього ув’язнення комуністи вже не дозволили Василеві Величковському повернутись до Львова. Його фактично вигнали з України, відправивши до Югославії, де мешкала сестра владики.
Обидва поневолення суттєво підірвали його здоров’я. У Воркуті дістав серйозне обмороження ніг. У тюрмі в Комунарську отримав хворобу серця. Тож останні роки життя провів у Канаді, куди забрали його брати у хресті через проблеми зі здоров’ям. У Вінніпезі зберігаються його нетлінні мощі та діє музей.
До львівської квартири Величковського приходять численні відвідувачі з усієї України та з-за кордону. Стверджують, що молитви тут творять дива. Блаженний допомагає у різноманітних життєвих обставинах, а також — зцілює. На сьогодні є два задокументовані випадки одужання від раку. Тож можливо, незабаром ще одного львів’янина віднесуть до лику святих.