В умовах сучасної війни межа між цивільною та військовою медициною фактично зникла: кожен лікар сьогодні має бути готовим до роботи з найважчими мінно-вибуховими та вогнепальними пораненнями. Вперше на базі Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького відбувся практичний тренінг ASSET — курс із бойової травми для хірургів. Медики відпрацьовували навички порятунку у максимально наближених до бойових умовах — на біологічному матеріалі у віварії.
Про особливості цього навчання, особливості військової травми, яка кардинально відрізняється від побутової, та психологічну стійкість медиків, що змушені діяти “як роботи” заради життя пацієнта, розповідає професорка та проректорка з науково-педагогічної та лікувальної роботи Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького, заслужена лікарка України Наталія Матолінець.
Пані Наталіє, давайте поговоримо про те, що таке тренінг ASSET, чим він відрізняється від інших навчань і які його результати?
У Львівському національному медичному університеті вперше відбувся сертифікований міжнародний тренінг ASSET. Це курс, розроблений для хірургів країн НАТО за ініціативи Міністерства оборони Сполучених Штатів Америки. Ми пройшли тривалий шлях — працювали впродовж двох років, щоб впровадити його в Україні. На сьогодні цей тренінг мають можливість проводити Збройні сили України як на нашій території, так і працюючи з курсантами в країнах ЄС.
Наше навчання унікальне тим, що ми поєднали цивільних та військових медиків в одному місці. Разом у команді вони відпрацьовували на біологічному матеріалі всі ризикові речі, які можуть прямо загрожувати життю при бойовій травмі.
Ми працювали з пораненнями серця та великих судин, пошкодження яких може призвести до смерті за секунди. Також відпрацьовували допомогу при вогнепальних пораненнях печінки, кишківника та інших органів грудної і черевної порожнини.
У максимально наближених до реальності умовах наші медики — і цивільні, і медики-інструктори та медики з госпіталів — відпрацьовували практичні навички. Це потрібно для того, щоб, здійснивши маніпуляцію декілька разів і освоївши її, вони могли працювати вже з живими пацієнтами. Щоб вони могли надавати допомогу за алгоритмом, не задумуючись, і цим рятувати більше життів.
Дуже особливим у цьому курсі є максимальне поєднання колег із ЗСУ та цивільних медиків на базі закладу вищої медичної освіти. Ініціатором виступив Львівський національний медичний університет як заклад, що навчає майбутніх медиків, студентів, інтернів та підвищує кваліфікацію лікарів, які вже мають диплом.
Головним куратором був головний хірург Збройних Сил України Костянтин Гуменюк. Також із нами працювали провідні хірурги з центральних госпіталів Львова та Києва. Насправді це один із найбільш вражаючих тренінгів, які у нас відбувалися.
Маючи цей досвід, ми мали можливість попрацювати із пацієнтами з пораненнями кишківника і шлунку. У нас ці люди, які пройшли тренінг, прцювали уже з живими пацієнтами, які отримали травми в цивільних умовах.
Як вдалося досягти умов роботи, наближених до реальності, і що саме це означає?
Ми маємо можливість, дотримуючись законодавчої бази та всіх нормативно-правових актів України, працювати з біологічним матеріалом у віварії. Це дозволяє відпрацьовувати безпосередньо на органах тварин із відповідними пошкодженнями. Окрім того, ми маємо змогу залучати провідних іноземних фахівців: усю теоретичну базу нам надали розробники, які сертифікували цей тренінг. Ми ці матеріали відредагували, переклали та адаптували під наші реалії, зробивши їх максимально практичними для українців.
Теоретична частина тут нерозривно пов’язана з практикою. Інструктори демонстрували відео справжніх поранень, і ми відразу опрацьовували алгоритм дій у таких ситуаціях. Наші колеги після курсу казали, що за відчуттями у них “спина мокра” — було повне враження присутності. Вони розуміли: від їхніх рук і дій залежало життя, де рахунок іде на секунди. Це надзвичайно важливий етап розвитку нашої університетської лікарні. Цей курс є першим, але далеко не останнім.
Вже на лютий, березень та наступні місяці ми плануємо велику кількість тренінгів. Вони будуть поєднувати цивільних і військових, які будуть розпрацьовані суто для цивільних, але в максимально наближених до реальності умовах. Це, наприклад, тренінги з лапароскопічної хірургічної техніки, ендоскопічні тренінги, робота з пораненнями голови — нейрохірургічні навички для швидкої зупинки кровотечі. Також це зовнішня фіксація кісток, робота з важкими переломами трубчастих кісток. У планах — тренінг із протезування суглобів та кісток у ампутованих пацієнтів. Наші амбіції та бажання полягають у тому, щоб зробити цей центр симуляційної медицини й центр реальної клінічної практики для наших майбутніх хірургів. Ми хочемо дати майбутнім хірургам більше досвіду та впевненості перед тим, як вони зустрінуться один на один із реальним пацієнтом.
Скільки лікарів загалом взяли участь у цьому тренінгу?
Згідно з вимогами курсу, на одного інструктора може бути не більше чотирьох курсантів. Оскільки ми працювали у трьох операційних, мали можливість відпрацювати навички з 12-ма хірургами. Також у навчанні взяли участь чотири анестезіологи. Навички проведення знечулення, робота з пацієнтом, який має поранення і перебуває в стані шоку, зокрема від втрати крові, правильний контроль дихальних шляхів — це величезна частина тренінгу, яка дає лікарям-анестезіологам додаткові практичні можливості.
Окрім лікарів, це був тренінг і для медичного сестринського персоналу. Три операційні медсестри вчилися правильно працювати із операційним полем, з інструментами, як дотримуватися техніки, часу, стерильності та інфекційного контролю. Також були залучені кілька адміністраторів для логістики.
Слід розуміти, що робота при пораненні — це робота команди. Є лідер процесу, який здійснює загальну координацію, визначає пріоритети та черговість дій всієї медичної групи. Саме націленість на роботу команди та відповідальність кожного учасника є основною ціллю цього і наступних наших тренінгів.
Як відбувався відбір лікарів на тренінг? Адже навколо цієї теми здійнялася справжня “вибухова хвиля”: медики з різних міст активно цікавляться у соцмережах, як і де можна долучитися до навчання.
Ми зрозуміли, наскільки цей тренінг актуальний і потрібний у різних регіонах нашої країни. Ми розміщуємо анонси з реєстраційною формою та всіма умовами на сторінці університетської лікарні Львівського національного медичного університету у Facebook, Instagram, TikTok, а також на офіційному сайті ЛНМУ. Там можна дізнатися, як правильно потрапити на навчання, які є вимоги та коли відбудуться наступні тренінги — як цей, так і подібні до нього. Будь ласка, слідкуйте за нашими анонсами.
Що стосується планів, то ми точно плануємо проводити наступні тренінги такого плану щомісяця. Спілкуючись із головним хірургом Костянтином Гуменюком, я точно знаю, що цей курс буде поширюватися на заклади охорони здоров'я, зокрема госпіталі в інших регіонах України, бо він дійсно потрібний. У лютому ми плануємо дводенний тренінг із “демедж-контролю” (damage control) при травмі — саме контроль пошкоджень у нас в університеті. А на березень плануємо повторити курс ASSET, також за участі Костянтина Гуменюка та провідних хірургів наших госпіталів.
Чи є цей тренінг заходом, який допомагає хірургам і вони вже не потребують додаткового навчання? Чи він є частиною ширшої системи додаткового навчання для медиків? Поясніть, як організовано цей процес.
Ми говоримо про тренінг ASSET як про окрему частину навчання, але назагал кожному з нас потрібно розуміти, що медична освіта — це практика. Чим більше вона повторювана, тим якісніший результат і тим більше впевненості, що ти не нашкодиш і не зробиш медичної помилки безпосередньо в роботі. З цією метою ми створюємо і розширюємо можливості центру симуляційної медицини. Він функціонує як центр імітаційного навчання для студентів з першого по шостий курс, де вони відпрацьовують навички на манекенах за допомогою штучного інтелекту та віртуальної реальності. Також є можливості роботи у віварії для лікарів, які вже мають диплом спеціаліста і хочуть покращити свої навички.
Результат завжди кращий, коли ти декілька разів проходиш різні практичні тренінги. Для зацікавлених ми пропонуємо так звані “школи”: лапароскопічної хірургії, акушерства, ендоскопічної хірургії, нейрохірургії, респіраторної терапії. Це означає поєднання цілого курсу — від базового теоретичного матеріалу до первинних навичок і закінчуючи рівнем advance (просунутим) для спеціалістів, які вже мають досвід, але хочуть вузькоспеціалізовано покращити свої вміння.
Вже у лютому ми запускаємо школу акушерства на базі університету та Львівського фахового коледжу післядипломної освіти для медичних сестер. Ми будемо працювати в командах: лікар-акушер-гінеколог, медична сестра, лікар-анестезіолог і медсестра-анестезистка. Це потрібно для відпрацювання дій у критичних ситуаціях, наприклад, при акушерській кровотечі, коли йде секундний відлік для порятунку життя мами й дитини. Також це включає компонент знеболення пологів та покращення комфортних умов для жінки. Тобто тренінг, який буде включати елемент знеболення пологів.
Наша основна мета на найближчих пів року — максимально навчити військових та цивільних медиків працювати із травмами війни.
Кому б ви рекомендували перш за все долучитися до цих масштабних навчань? Це мають бути цивільні медики чи все ж військові фахівці, які вже працюють безпосередньо на фронті?
Львівський національний медичний університет не є єдиним закладом, який працює з військовими медиками. У нас дуже потужно розвивається тактична медицина і напрямок навчання наших Збройних сил, і цим займається багато різних організацій. Ми, медики і педагоги, вдячні всім, хто долучається до цієї справи.
Але я, в першу чергу, рекомендую звертатися за нашими тренінгами лікарям, які в інтернатурі — тобто інтернам, які тільки-тільки починають свій фах. З іншого боку, якщо ми говоримо про тренінги з пораненнями, нанесеними війною, то, на моє професійне переконання, найкраще працює навчання, яке поєднує цивільних і військових медиків. Вони можуть дати дуже багато один одному. Коли вони гуртуються разом, з’являється більше впевненості, що і цивільний лікар зможе надати допомогу у випадку ракетної атаки, коли постраждала велика кількість людей. А військові медики також зможуть опанувати більше навичок, дивлячись на те, як у цивільних умовах працює лікар. Тому я рекомендую комплексний підхід, де є половина на половину і цивільних, і військових лікарів.
Як війна змінила підходи до роботи хірургів і чи може лікар, який не працює на фронті, швидко опанувати ці нові навички в цивільному житті? Наскільки оперативно це потрібно робити зараз?
Я як цивільний медик, яка стикалася із масовими поступленнями пацієнтів, поранених війною, наприклад, із Яворівського полігону. Ми прийняли більше ста пацієнтів, одночасно молодих курсантів, які були поранені 30-ма нанесеними ракетними ударами. І ми працювали з ними, і маючи величезний вже досвід цивільної медицини, ми все-таки були розгублені і не розуміли, як правильно діяти, коли така велика кількість пацієнтів, і коли ці травми ззовні ніби виглядають не такими критичними. Тому що є кулеве поранення, і ти не розумієш, наскільки це кулеве поранення всередині пошкодило багато органів, тому що куля, яка пролітає, чи уламок, який пролітає через організм, він має один-єдиний невеличкий вхідний отвір, але всередині повністю розтрощує весь організм.
І це треба розуміти, що важка військова травма дуже відрізняється від цивільної травми, і дуже часто ми нехтуємо якимись такими компонентами дрібними, але вони насправді є вирішальні у житті пацієнта. Тому я впевнена в тому, що цивільні медики мають максимально активно брати участь у навчально-тренінгових курсах, а також долучатися до різних ініціатив не тільки університету, а й будь-яких інших організацій, там, де йде мова про спільні навчання для роботи із пораненнями. Тому, що поранення війною значно, кардинально відрізняється від наших цивільних травм, які там з умовленням ДТП, чи падінням з висоти, чи якісь інші види пошкодження, яке є ззовні видимим.
Ти розумієш, що тут є переламана нога, тут є злам щелепи, тут є уламок лопатки. Але ти розумієш, що ось цей злам, він є зовнішній, і він не створює великих тискових таких умов, які енергетичні у вигляді травми кулі, чи травми ракетних різних, чи дронових пошкоджень, які тебе зсередини просто руйнують, і які можуть мати дуже багато вихідних отворів, або які, пролітаючи по осі організму, можуть пошкодити однією кулею декілька органів. Тому ця робота є важливою, в першу чергу, освітньо, де військові медики можуть передавати свій досвід цивільним і розказувати, як швидко діяти, як швидко зосередитися, згрупуватися і визначити найбільш домінуюче ушкодження, яке загрожує життю.
А з іншого боку, цивільні медики можуть навчити військових основам, тобто як правильно підходити до того, щоб цей пацієнт, якому ми надали допомогу, окрім ушитої травми, ще не мав важкого шоку, який не мав би ще пошкодження інфекційного. Тобто, коли вони йдуть на наступні етапи і мають багато різних ускладнень у вигляді нагноєних ран чи інших таких речей, які потім треба тривалий час лікувати, хоча ніби первинна допомога була надана правильно, але не звернулася увага на якісь дуже важливі етапи. Тому об'єднаний досвід є найважливішим компонентом на сьогоднішній день для наших медиків, які працюють в умовах війни.
І якщо брати ще частину освітньо для наших медиків, то дуже важливо все-таки, щоб усі медики майбутні, навіть студенти з першого курсу, мали можливість пройти, хай короткі, нехай одноденні тренінги, які навчають алгоритму роботи із пацієнтом, який попав під поранення. Тому що навіть студент першого, чи другого курсу має чітко знати алгоритм надання допомоги про кровотечі, правильність накладання джгута, зупинки, тамфонування цієї ради, правильне положення і розуміння, як діяти з цим пацієнтом до того, поки під'їде спеціалізована медична допомога, “швидка”, і будуть дії вже фахівців, які зможуть госпіталізувати пацієнта на різні етапи. Тому ми, окрім таких спеціалізованих тренінгів для лікарів з дипломом, проводимо багато тренінгів у вигляді stop the bleed, чи базових реанімаційних викликів для студентів наших медиків, а також для усіх бажаючих громадян, які є свідомі того, що, ідучи по вулиці, вони можуть зустріти пацієнта, якому пошкодження дронове, чи будь-яке інше призвело до зовнішньої кровотечі, чи перелому, чи травми.
Студент-медик повинен точно вміти накласти джгут правильно. Ви, напевно, чули, що велика кількість неправильно накладених джгутів призводить до ампутацій, які були не за показами. Ці речі мають бути базово закладені в нашій свідомості ще зі старших класів школи. А якщо ти обрав фах медицини, то з першого дня вступу повинен розуміти: окрім основної цивільної медицини, ти маєш дуже швидко вчитися допомозі, пов'язаній із військовою агресією.
Ми звикли до того, що лікарі — це кремезні люди, які все витримають, швидко вирішать будь-яке питання і врятують життя. Але ми часто забуваємо, що ви теж люди, які мають почуття. Як війна змінила вашу психологічну стійкість і як медики адаптуються до того, що інколи миттєве рішення в прямому сенсі рятує людину?
В першу чергу усі ми люди, і всі ми поранені війною — ментально та психологічно. Цю стресостійкість і свою “броню” ми вибудовуємо впродовж чотирьох років крок за кроком, сходинка за сходинкою. Це дається непросто. Як і будь-якому громадянину України, що живе в країні, яка воює, дуже складно залишатися один на один із цим викликом.
Але кожен, хто вступив на шлях медицини, вже з перших днів розуміє: поруч із практичними та теоретичними знаннями ми формуємо навичку стресостійкості та вміння зосередитися в той важливий момент, від якого залежить чуже життя. Мені навіть вдома син часто каже: “Мамо, з тобою складно розмовляти, тому що коли виникає якась критична ситуація, ти перестаєш думати і дієш як робот”. Це частково правда, хоча ми всі маємо душу та емоції. Просто існують ситуації, коли ти дієш відповідно до навичок, які формував упродовж всього життя, і відкладаєш емоцію на потім.
І, звичайно, не можу я вам сказати такого, що після того, коли ти надав медичну допомогу, ти не видихуєш і не переживаєшся все, тобі це не сниється і ти не залишаєшся один на один з тими емоційним пережиттям. Але війна нас навчила згрупуватися, засереджуватися і працювати, максимально віддаючи себе в ту секунду, а власні емоції відкладати на потім. Я думаю, що з цим вже навчилися жити вся наша країна.
Кожен військовий медик чи учасник військових дній говорить мій те ж саме при зустрічі. Ми навчилися відкладати на потім, ми навчилися зосередитися в той момент в боротьбі за виживання, а далі вже зустрічати своїх демонів один на один і справлятися з ними.
- Дата публікації