У Верхньому Синьовидному проживає близько 4000 людей
Бойківщина взимку особливо колоритна. Крім звичних для туриста курортів, захопює культурною спадщиною. Напрклад, столітніми дерев'яними церквами, яким сотні років.
Верхнє Синьовидне — не тільки маленька Батьківщина відомого філантропа Петра Яцика, на честь якого назвали міжнародний конкурс української мови. Це місце, куди 45 разів приїжджав Іван Франко та тричі митрополит Андрей Шептицький.
Відвідували вони дерев'яну церкву з подвійною назвою — Пресвятої Богородиці-святого Юрія. Це популярне місце серед туристів. Двохсотлітній храм розташований на Золотій горі.
"Туристи, які їдуть міжнародною трасою Київ-Чоп, бачать золотоверхий храм та цікавляться, що це за споруда та відвідують її", — розповідає Володимир Кавка, дослідник церкви та директор верхньосиновидненського навчального закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів імені Петра Яцика.
Золота гора, на якій розташована церква, відома тим, що раніше тут був монастир святої Богородиці. Він служив захистом проти монголо-татарської навали. Проіснував монастир до XV століття, потім його спалили поляки.
Вже у 1790 році тут розпочали будувати нову церкву — храм святого Юрія. Назвали його так на честь Юрія Змієборця. Від неї у наш час залишився лише фундамент та дзвіниця, яка є найстарішою спорудою Верхнього Синьовидного. Проіснував храм до 1938 року.
Вже 1943 року на цьому місці збудували ще одну церкву, проте після приходу радянської влади її закрили, тож богослужінь не проводили до 1989 року. Тоді будівлю відкрили і дали їй подвійну назву — церква Пресвятої Богородиці-святого Юрія. Належить вона до Української Православної Церкви Київського Патріархату.
"З відновленням роботи храму провели реконструкцію освітлення та встановили засоби пожежогасіння. Тут навіть не проводили опалення, аби це не призвело до пожежі. Свічки використовують масляні, ще потрібно встановити відеоспостереження, бо у 2009 році церкву обікрали", — каже директор школи.
На території храму є дзвіниця, яку вже декілька разів реставрували. Збереглаь вона непогано тому, що збудували її не з традиційних для Бойківщини ялини чи смереки, а з дуба. Зараз дзвони сповіщають місцевих жителів про початок богослужінь, святкові дні та про те, що хтось помер.
Проте все ж ця памʼятка потребує реконструкції. Нижні балки вже підгнивають, тож конструкція будівлі порушується.
"Аби ці роботи провести, треба дати церкві статус об'єкту культурної спадщини. Ми планували за допомогою залізничних домкратів підняти дзвіницю та вимурувати з кар'єрного каменю фундамент. Це найкращий варіант", — каже директор школи.
Добратися до Верхнього Синьовидного зі Львова можна автобусами, які курсують у напрямку Мукачева, Сколе, Славського та Ужгорода. Доїхати можна й електропоїздом з Головного залізничного вокзалу у напрямку Чопу, Стрия, Лавочного або Мукачева.
Додамо, нещодавно у Комарно відтворили іконостас за технологією 3D-мапінгу. Використовуючи світло та звук тут відтворили втрачені деталі церковного іконостасу дерев’яної церкви.