В Україні День вишиванки щороку відзначають у третій четвер травня. Це свято є нагадуванням про українські традиції, родинну пам’ять і глибоке культурне коріння. У цей день люди одягають вишиванки на роботу, навчання, прогулянки, зустрічі та різні культурні заходи.
Вишиванка давно перестала бути лише елементом народного строю. Сьогодні це впізнаваний символ України у світі, а ще – жива мова орнаментів. У кожному регіоні вона має свої кольори, техніки та мотиви. Десь переважає стримана біла вишивка, десь – насичені червоно-чорні поєднання, а в окремих областях сорочки прикрашають квітами, птахами, виноградом чи геометричними знаками.
Орнаменти вишиванки у різних регіонах України
Вишиванка у кожному регіоні України має свої впізнавані риси – від кольорів і технік до символів та розміщення орнаменту. На Вінниччині сорочки вирізняються багатством барв і поєднанням різних технік: хрестика, низі, мережок та вирізування. Для Волині характерні геометричні мотиви – ромби, зірки й ламані лінії, найчастіше у червоному кольорі. На Дніпропетровщині використовують геометричні та рослинні мотиви, а в чоловічих сорочках переважають червоний і чорний кольори.
На Донеччині вишивають переважно червоним і чорним на білому тлі, додаючи рослинні мотиви, птахів, мережку та вирізування. Житомирська вишивка впізнавана за дрібним хрестиком, занизуванням, ромбами, розетками та поєднанням червоного, синього й чорного. Закарпаття славиться густою багатобарвною вишивкою: у різних селах переважають свої гами – від чорно-фіолетової до зелено-блакитної.
Для Запоріжжя типовими є чумацькі сорочки з широкими рукавами та стриманим оздобленням коміра, пазухи й рукавів геометричними візерунками. На Івано-Франківщині переважають широкі геометричні композиції, складні техніки та багате оздоблення рукавів. Київщина поєднує геометричні й рослинні мотиви: виноград, хміль, ромби, а також білий, червоний, чорний і зелений кольори.
На Кіровоградщині у вишивці трапляються давні символи, зокрема птахи, світове дерево, квіти, листя й бутони. Для Луганщини характерні поліхромність, рельєфність, грубіші нитки, хрестик і гладь. Львівська вишивка вирізняється легкістю: між елементами залишають білий простір, а дрібні чорні мотиви поєднують з червоним, жовтим, зеленим і синім.
На Миколаївщині сорочки мають чотирикутний виріз, вільні рукави та рослинні мотиви – дубове листя, шишки хмелю, квіти й гілки. Одеські сорочки з пухликами впізнавані за пишними рукавами, широким стоячим коміром і геометрично-рослинною вишивкою хрестиком. Полтавщина відома ніжною вишивкою “білим по білому”, пастельними відтінками та складною технікою лиштви.
Для Рівненщини характерні прості червоні геометричні орнаменти на білому або сірому льняному полотні. Сумщина має багато спільного з полтавською традицією: білі нитки, мережки, вирізування, а також дрібний хрестик і рослинно-геометричні мотиви. На Тернопільщині, особливо на Борщівщині, поширені темні насичені кольори, чорні рукави, геометричні узори та мотив калини.
Харківська вишивка вирізняється багатобарвними рельєфними орнаментами, виконаними товстою ниткою. На Херсонщині переважають рослинно-квіткові мотиви, світове дерево, зображення тварин, а також чорна й біла вишивка. Хмельниччина тяжіє до подільської традиції: чорного кольору з вкрапленнями червоного, синього, жовтого чи зеленого та строгої геометрії.
На Черкащині вишивка є витонченою й складною: дрібні стібки формують переважно геометричні орнаменти, які часто розміщують горизонтально на рукавах. Чернівеччина поєднує геометричні смуги, рослинні мотиви, птахів, бісер, шовк, вовну, срібні й золоті нитки. Для Чернігівщини характерна біла вишивка дрібними стібками, іноді з червоними й чорними вкрапленнями, а також ажурні техніки.
Окреме місце займає Крим. Кримськотатарська вишивка відрізняється від більшості материкових традицій контрастами, ніжними квітковими орнаментами та глибокою символікою. Серед важливих знаків – вигнута гілка як жіночий символ, родове дерево як чоловічий знак, а також “марам” – дерево життя.