Ця стаття – ваш путівник у світ котячої біології та поведінки. Тут ви знайдете науково обґрунтовані відповіді на питання, які щодня виникають у власників котів: від особливостей здоров'я до тонкощів сприйняття навколишнього світу. Кожна відповідь базується на сучасних наукових дослідженнях та експертній думці ветеринарів і зоологів.
Ми вже відповіли на вісім популярних питань про котів в статті Поширені питання про котів: науково обґрунтовані відповіді.
Тепер пропонуємо відповіді на ці:
- Скільки живуть коти з нирковою недостатністю?
- До якого віку ростуть коти?
- Чому коти чхають?
- Чому коти кусаються?
- Чи бачать коти в темряві?
- Яку траву їдять коти?
- Чи відчувають коти вагітність у жінок?
Скільки живуть коти з нирковою недостатністю?
Ниркова недостатність (хронічна хвороба нирок) – на жаль, поширена хвороба у старших котів. Прогноз життя при нирковій недостатності залежить від стадії захворювання та якості лікування. За даними ветеринарних клінік:
Якщо хворобу виявлено на ранній стадії (коли ще немає сильних симптомів), кота можна підтримувати спеціальною дієтою та ліками доволі довго. Середня тривалість життя кішки з легкою (початковою) хронічною нирковою недостатністю становить ~3 роки від моменту діагнозу. Деякі коти живуть і 5+ років, а окремі випадки – до 7–8 років з діагнозом (особливо якщо хворобу взяли під контроль рано). Фактично, за раннього виявлення і правильного догляду коти можуть прожити майже нормальну тривалість життя, попри захворювання.
При нирковій недостатності середнього ступеня (стадія II–III за IRIS) середня виживаність оцінюється приблизно у 2 роки. Тобто багато таких котів проживуть 1,5–2,5 роки, хоча є й ті, хто тримаються довше за умови лікування.
На пізній стадії (IV), коли нирки сильно втратили функцію, прогноз обмежений кількома місяцями. Якщо розвинулася уремія, кіт дуже слабкий, не їсть – без інтенсивної терапії рахунок може йти на тижні. Ветеринар може рекомендувати гуманно приспати тварину, щоб не мучилася, якщо стан невиліковний.
Середні статистичні дані:
Одне з досліджень показало, що медіана виживання котів після діагнозу ХХН (усіх стадій) становила ~1151 день (близько 3 років). Інше: коти з ХХН у стадії III жили медіанно ~1,86 року (679 днів) після виявлення, причому деякі – до ~5,7 років. Тобто розкид дуже великий.
Ключове – темп прогресування хвороби різниться у різних котів. ХХН – прогресуюча, але повільно прогресуюча недуга: за належної підтримки багато улюбленців живуть місяці і навіть роки з прийнятною якістю життя.
Що впливає на тривалість життя при нирковій недостатності:
Стадія хвороби на момент виявлення. Рання діагностика (наприклад, випадково знайдені підвищені креатинін/сечовина) дає фору: можна уповільнити прогресію. У таких випадках коти нерідко живуть 3–4+ роки. Якщо ж діагноз поставлено вже на термінальній стадії – час обмежений.
Лікування і дієта. Спеціальна ниркова дієта (з пониженим білком та фосфором) може вдвічі продовжити життя хворого кота. Також застосовують препарати, що підтримують нирки (фосфатні буфери, підшкірні вливання рідини, контроль тиску, стимулятори апетиту тощо) – все це покращує стан і подовжує час.
Вік кота і супутні хвороби. Чим молодший та міцніший кіт, тим довше він зможе компенсувати недостатність нирок. У стареньких або при наявності інших проблем (серце, діабет тощо) прогноз обережніший.
Індивідуальні особливості. У деяких котів хвороба прогресує швидко, в інших – роками тримається на певному рівні. Це поки що не можна точно передбачити – тому ветеринари кажуть, що «час життя конкретного кота з ХНН передбачити неможливо, можна лише орієнтуватися на середні тенденції».
Якщо у вашого кота ниркова недостатність, забезпечте йому лікування та комфорт – багато тварин живуть ще тривалий час з гарною якістю життя. Важлива спеціалізована дієта (доведено, що коти на нирковому кормі живуть у 2–3 рази довше, ніж без нього), постійний доступ до свіжої води, контролювання рівня токсинів і періодичні аналізи. Середній котик з ХХН проживе кілька років, а деякі – набагато довше за очікуване, якщо їм вчасно надають підтримку.
До якого віку ростуть коти?
Типовий домашній кіт завершує ріст приблизно до 12–15 місяців віку. Іншими словами, до однорічного віку більшість котів досягають дорослого розміру. Проте точний час залежить від породи й статі:
- Маленькі породи й кішки-самки можуть припинити рости раніше – інколи вже у 9–10 місяців котик набирає свій максимальний розмір. Після цього він може тільки "наповнюватися" – ставати кремезнішим, але кістяк уже сформований.
- Середні коти (звичайні дворові, більшість порід) активно ростуть протягом перших 12 місяців. Ще кілька місяців після року може тривати невелике збільшення маси й м'язової сили, але зріст і довжина тіла майже не змінюються. Зазвичай у 1,5 року кіт виглядає як повністю дорослий.
- Великі породи й коти-самці ростуть довше. Наприклад, Мейн-кун, сибірський кіт, регдолл – ці великі породи продовжують рости приблизно до 2 років. А іноді самець мейн-кун може повністю сформуватися лише до 3–х років, досягнувши вражаючих розмірів. Взагалі, самці ростуть трохи довше за самок, тому великий некастрований кіт іноді "досягає висоти" лише до 2,5–3 років.
Важливо відзначити, що припинення росту у висоту/довжину не означає кінець розвитку. Після 1–2 років кіт може ще "наливатися" – розвивається мускулатура, тіло міцнішає. Також може збільшуватися вага за рахунок жирової тканини, особливо якщо тварина перегодована чи малоактивна. Тому коти в 3–4 роки можуть стати трішки важчими і масивнішими, ніж були у 1 рік, але це вже не ріст скелету, а зміни в кондиції.
Орієнтовні вікові етапи розвитку кота:
До 6–7 місяців: інтенсивний ріст, "підлітковий" вік. Кошеня швидко збільшується в розмірі, змінює зуби на постійні (~5–6 міс), статево дозріває (~6–8 міс).
7–12 місяців: ріст уповільнюється, але продовжується. Кіт наближається до дорослих розмірів. Більшість кішок можна вважати фізично сформованими до 12–15 місяців.
15–24 місяці: у великих порід чи самців ще може йти ріст. Інші у цьому віці лише міцнішають, стають мускулистішими.
Після 2 років: зрілий дорослий кіт. Подальших змін у розмірі майже немає, хіба що набір ваги (або схуднення) залежно від харчування і здоров'я.
Отже, у середньому коти ростуть приблизно до року з невеликим, хоча великі та пізньостиглі – до двох років або трохи довше. Після завершення росту потрібно стежити за вагою улюбленця: годувати збалансовано, щоб він не розжирів, адже після 1–2 років потреба в калоріях зменшується.
Чому коти чхають?
Чхання для кота – так само природний рефлекс, як і для людини. Одноразове або рідкісне чхання – це нормально: кіт таким чином очищає носові ходи від пилу, дрібних подразників. Проте якщо кіт часто чхає, особливо серіями, або з'явилися виділення з носа/очей – це може свідчити про проблему.
Основні причини, чому коти чхають:
Механічні подразники та алергени: Пил, дрібне сміття, дим, парфуми, засоби побутової хімії – все це може викликати у кота короткочхання, щоб "виштовхнути" чужорідні частки з носа. Іноді коти чхають від занадто різких запахів (наприклад, нюхнули перець чи оцет). Є коти, схильні до алергії на пилок рослин, цвіль або пилових кліщів – при алергічному риніті також буває чхання і водянисті виділення. Але алергія у котів проявляється частіше шкірним свербежем, ніж чханням, тож постійне чхання частіше вказує не на алергію, а на інфекцію.
Інфекції верхніх дихальних шляхів: Вірусні респіраторні інфекції – найчастіша причина частого чхання у котів. Основний "винуватець" – котячий герпесвірус (вірус ринотрахеїту). Він викликає симптоми застуди: чхання, соплі, кон'юнктивіт (сльозяться очі). Герпесвірус часто перебігає хронічно – після першого епізоду залишається в організмі, і при стресі знов активується, викликаючи періодичне чхання і виділення.
Також коти хворіють каліцівірозом (котячий каліцівірус) – він теж дає нежить і чхання. Проти обох цих вірусів котів вакцинують (вакцина "від ринотрахеїту і каліцівірозу"), але щеплені можуть легше хворіти.
Бактеріальні інфекції зазвичай приєднуються вторинно: наприклад, Bordetella, Chlamydia, Mycoplasma – викликають гнійні виділення (жовто-зелені соплі) та посилюють чхання. Якщо у кота гнійний нежить – майже точно є бактерійна складова, і потрібні антибіотики.
При інфекціях кіт може чхати часто, серіями по кілька разів, трясти головою, погано дихати носом, може бути підвищена температура.
Хронічний риніт (запалення носових ходів): Після перенесеної інфекції у деяких котів розвивається стійке запалення слизової носа – хронічний риніт або синусит. Це схоже на хронічний нежить у людей. Такий кіт може постійно покахикувати, чмихати, у нього періодично течуть виділення з носа. Хронічний риніт може тривати місяцями і роками, то загострюючись, то стихаючи. На жаль, це важко лікувати – застосовують протизапальні препарати, інколи доводиться робити біопсію носа для точного діагнозу.
Зубні проблеми та хвороби рота: У котів верхні кореневі зуби дуже близько до носових пазух. При запаленні кореня зуба (наприклад, абсцес або сильний гінгівіт) інфекція може прориватися у носову порожнину, викликаючи нежить і чхання. Таке буває при запущеному стоматиті або після травми. Якщо кіт чхає і при цьому є проблеми з зубами, можливо, треба лікувати саме зуб.
Поліпи або пухлини в носі: У молодих котів бувають носоглоткові поліпи – доброякісні вирости слизової. У старших – іноді пухлини (наприклад, аденокарцинома носа). Вони механічно дратують або перекривають носові ходи, викликаючи часте чхання, храп, утруднене дихання носом, інколи – кров'янисті виділення. Такі випадки рідкісні, але якщо всі інші причини виключені, ветеринар може оглянути кота на предмет новоутворень у носі (рентген, риноскопія).
Що робити, якщо кіт чхає
Якщо ваш кіт чхнув 1–2 рази – інакше здоровий, хвилюватися не варто. Але якщо чхає постійно, з'явився нежить, примружені очі або інші симптоми – краще показати ветеринару. Часто це котячий "грип" (вірусна інфекція), який потребує підтримки: противірусні препарати (напр. фамцикловір при герпесі), антибіотики при гнійних виділеннях, інгаляції для полегшення дихання, і обов'язково – ізоляція від інших котів, бо інфекція заразна.
При алергії – спробувати прибрати алергени (частіше робити вологе прибирання, не палити біля кота, замінити наповнювач без пилу).
Отже, коти чхають або рефлекторно (очищаючись від пилу), або через хворобу. Найчастіше винні вірусні застуди та риніт. Уважний власник помітить і супутні ознаки (виділення, зниження активності) і вчасно надасть улюбленцю допомогу.
Чому коти бояться води?
Багато котів уникають води й не люблять купатися – це відома особливість. Причини такої "гідрофобії" котів можна пояснити з точки зору біології та досвіду тварини:
Неприємні відчуття від мокрої шерсті
Котяча шерсть складається з пухнастого підшерстя (яке утримує тепло) та захисних волосків. Коли шерсть промокає, підшерстя насичується водою і втрачає свої теплоізоляційні властивості – кіт відчуває холод і тяжкість. Мокрий кіт почувається дуже некомфортно: шерсть злиплася, важка, до шкіри холодно.
Еволюційний фактор (відсутність звички до води)
Домашні коти походять від близькосхідної дикої кішки (Felis lybica), яка жила в пустельних і степових регіонах Близького Сходу, Африки та Азії. Ці предки не мали частого контакту з водоймами, не плавали – потреби в цьому не було. Відтак у свійських котів не сформувалося природної пристосованості до води. Для них вода – чужий елемент.
Більшість котів інстинктивно уникають купання, бо їх вид розвинувся в умовах, де купатися не доводилося. Вони краще переносять спеку, ніж сирість – недарма коти обожнюють грітися у теплі. Холодна вода ж для них особливо неприємна, адже коти люблять тепло, а мокра шерсть охолоджує тіло.
Негативний досвід
Якщо кота колись силоміць купали або він впав у воду, це могло спричинити сильний переляк. Тварина запам'ятала стрес і надалі боїться повторення. Коти взагалі не люблять втрачати контроль над ситуацією, а в воді вони почуваються безпомічними. Примусове купання для кота – це паніка.
Тому, якщо когось цікавить купання кота, привчати треба дуже поступово і обережно, щоб не травмувати психіку. Але багато котів вже після першого невдалого купання починають люто боятися ванної кімнати.
Запахові чинники
Деякі експерти з Purina звертають увагу, що коти можуть відчувати хімікати у водопровідній воді – хлор та інші домішки пахнуть для них сильно. Людина може й не помітить, а кіт – нюхач – відчуває "неправильний" запах і тому не любить водопровідну воду. Це одна з менш очевидних причин, але цікава деталь.
Чи всі коти бояться води?
Ні, є винятки. Деякі породи та індивіди люблять воду і плавають. Наприклад, турецький ван, бенгальський кіт, мау – відомі як "купальщики". Вони можуть плескатися у водоймі з цікавістю.
Багато котів люблять текучу воду – пити з крана, ловити лапою цівку – це їх забавляє. Але це інше: їм подобається грати з водою, але не обов'язково мочити все тіло. Загалом же більшість мурлик воліють обійтися без купання.
Чому коти кусаються?
Котячі укуси – спосіб комунікації і реакції. Коти можуть кусати з різних причин, і важливо розуміти контекст, щоб пояснити таку поведінку. Ось основні мотиви котячих укусів:
Гра та збудження (ігрова агресія)
Молоді коти й кошенята часто кусаються під час гри. Вони підкрадаються, "атакують" рухому ціль – господареві ноги чи руки – і схоплюють зубами та кігтями. Для них це імітація полювання і веселощі. В таких випадках укус не надто сильний, без злості – кіт може одразу відпустити й втекти, або навпаки очікує, що ви далі граєте.
Кошенята кусають одне одного в грі, вчаться регулювати силу укусу. Якщо кошеня виховувалось без братів-сестричок або з ним грубо гралися руками, воно може не розуміти, що кусати людей боляче, і продовжувати це робити. Часто саме господар несвідомо привчає кота кусатися, граючись з малим кошеням рукою – кошеня виростає і продовжує сприймати руку як жертву.
Якщо кіт кусає під час гри, треба його відучувати: припиняти гру, коли кусається, давати альтернативу (іграшку замість руки), реагувати як кошеня – трохи ойкнути і ігнорувати, щоб він зрозумів, що зайшов надто далеко.
Ігрові укуси – найпоширеніша причина покусаних рук у власників. Це не злість, а надлишок енергії або уваги до рухомих об'єктів.
Перезбудження або невдоволення при ласці ("укуси любові")
Буває, кішка сама ластиться, дозволяє гладити, муркоче, а через хвилину різко цапне зубами руку. Це називають перегодовування ласкою або рефлексом подразнення. У котів поріг терпіння до фізичного контакту може бути невеликий – спочатку їм приємно, але потім від надміру стимуляції шкіри чи якщо погладити.
Привернення уваги й грайливе покусування
Деякі коти усвідомили, що легенько вкусити господаря – дієвий спосіб отримати увагу. Дослідники поведінки відзначають, що кіт може вкусити, щоб сказати: "Гей, зверни на мене увагу!". Наприклад, ви довго сидите за комп'ютером – кіт підходить і кусає за ногу. Він, по суті, "розмовляє" з вами таким чином. Або нагадує про їжу: "Мяу, наповни мою миску!" – і прикушує, якщо ви ігноруєте.
Такі укуси зазвичай несильні й кіт не агресивний – він досягне свого і заспокоїться. Власне, досвідчені власники одразу розуміють "кусальні" прохання: погрався – кіт відчепився, чи дав їсти – все, не кусається. Це досить кумедна, хоча і небажана звичка. Її можна виправляти, не піддаючись на провокацію (тобто не давати одразу те, чого кіт хоче, після укусу, щоб не закріплювати поведінку) і перемикаючи увагу на інші способи комунікації.
Біль, хвороба або дратівливість
Якщо кота щось болить чи він недужий, він може стати агресивним. Хворий кіт може кусатися, бо погано себе почуває. Це особливо помітно, якщо спокійний раніше улюбленець раптом став дратівливим і почав кусатися при дотику. Можливо, у нього болить якесь місце, а ви ненароком торкаєтеся – і він реагує захисно. Або загальний дискомфорт робить його нервовим.
Наприклад, при отиті кіт може куснути, якщо торкнутися голови; при артриті – якщо взяти на руки. Також навіть здорова тварина може вкусити, якщо їй раптово зробили боляче – скажімо, ви випадково наступили на хвіст. Укус – рефлекторна реакція на біль.
У випадку хвороби найкраще звернутися до ветеринара. Часто після лікування фізичного недугу агресія минає.
Страх і захист
Кішка, яка боїться, цілком може вкусити – в захисних цілях. Якщо тварина відчуває загрозу і їй нікуди втекти, вона атакує: шипить, дряпає і кусає. Це може статися, коли незнайома людина настирливо лізе до кота (погладити, взяти на руки), а кіт боїться – він вкусить, щоб його залишили в спокої. Або якщо кота загнали в кут, лякають – він захищатиметься зубами.
Така агресія зазвичай супроводжується виразними ознаками страху: розширені зіниці, притиснуті вуха, тремтіння, кіт пригинається або навпаки вигинає спину дугою. Не намагайтеся гладити чи заспокоювати кота, який явно наляканий – дайте йому простір. І попередьте гостей: не чіпайте кота, якщо він не йде сам до вас.
Оборона території або ресурсів
Якщо кіт думає, що ви посягаєте на його "власність" (їжу, іграшку, територію), він може вкусити, щоб прогнати. Так буває, коли ви намагаєтесь забрати щось у кота з пащі – він може вкусити руку, бо захищає здобич. Або якщо в домі з'явився новий кіт і ви гладите його – резидент може приревнувати й вкусити від образи. Також мама-кішка захищає кошенят – може вкусити, якщо потягнетеся до малят.
Усі ці ситуації – соціальна/територіальна агресія. Зазвичай вирішується повагою до котячих ресурсів: не лізти до миски, коли кіт їсть, не провокувати ревнощів, налаштувати поступове знайомство тварин тощо.
Домінантна агресія
Деякі коти кусаються, щоб показати "хто в домі господар". Вони можуть нападати без видимої причини, кусати за ноги, коли ви проходите повз – ніби контролюючи територію. Це рідше, частіше у некастрованих котів. В таких випадках потрібно виховання і часом допомога зоопсихолога. Карати фізично не можна – від цього буде тільки гірше. Але й дозволяти коту встановлювати свої порядки не слід – треба м'яко показати, що ви лідер (наприклад, привчити до команд, режиму годування, ігор за правилами, іноді допомагає кастрація). Домінантні укуси можуть бути серйозними, тому з ними не жартуйте.
Отже, котячі укуси – це мова поведінки
Кіт не кусає "без причини" – завжди є пусковий чинник: гра, страх, біль, роздратування чи бажання уваги. Розпізнавши причину, можна скоригувати ситуацію. Наприклад, більше грати з котом іграшками, щоб він не ганявся за руками; не гладити довго, якщо йому не подобається; вчасно лікувати хвороби; соціалізувати кошеня, щоб не було диким.
Важливо пам'ятати, що укус для кота – крайній захід попередження. Зазвичай перед цим він дає сигнали (відмахування хвостом, вуха назад, напруження тіла). Якщо їх ігнорувати – отримаєте зубами. Поважайте котячі межі – і тоді ваш улюбленець не матиме причин вас кусати.
Чи бачать коти в темряві?
Коти мають чудовий зір при слабкому освітленні, але навіть вони не здатні бачити в абсолютній темряві (коли немає жодного джерела світла). Часто кажуть, що коти бачать у повній пітьмі – це міф. Насправді коти бачать при дуже низьких рівнях світла, де людині темно.
Особливості котячого нічного зору:
У них у 6–8 разів більше світлочутливих клітин (паличок) у сітківці, ніж у нас. Це означає, що для кота достатньо приблизно вшестеро менше світла, щоб розрізняти предмети. Тобто там, де людина безнадійно нічого не бачить, кіт ще може орієнтуватися, використовуючи крихти світла (зірки, далеке світло, відблиски тощо).
Котяче око має tapetum lucidum – відбиваючий шар за сітківкою, який подвоює використання світла. Промені, що пройшли через сітківку не активувавши рецептори, відбиваються тапетумом назад і вдруге стимулюють фоторецептори. Це підсилює зір у темряві. Саме через tapetum ми бачимо вночі світіння очей кота в світлі ліхтаря чи фар. У людей такого шару нема, тому наші очі "не блищать".
Коли ми заходимо в темряву, зіниці кота максимально розширюються і пропускають дуже багато світла. Великі рогівки і спеціальна конструкція кришталика теж сприяють яскравішому зображенню при тьмяному освітленні.
В результаті коти можуть бачити при освітленні, що становить лише 1/6–1/7 від того, що потрібне людині. Іншими словами, якщо в кімнаті повна пітьма для нас, для кота це може бути ще "напівтемрява", в якій він бачить силуети та рух.
Уночі коти чудово орієнтуються в знайомому приміщенні, бачать меблі, можуть полювати на дрібну здобич при мінімальному місячному світлі. В сутінках їх зір набагато гостріший за людський. Коти – присмеркові хижаки, активні вдосвіта і надвечір, тому природа нагородила їх зором, адаптованим під ці умови.
Втім, у повній темряві (без світла взагалі) не бачить ніхто. Якщо замкнути кота в абсолютній пітьмі (скажімо, герметична темна кімната без жодного променя) – він так само нічого не побачить, як і людина. Але коти можуть використати інші чуття: вуса (вібриси) для відчування предметів, нюх, слух (вони чують ультразвуки, дрібні шурхоти гризунів). Тому в повній темряві кіт покладається на слух і дотик – і все одно пересувається впевненіше за людину.
Коти "бачать у темряві" в тому сенсі, що при дуже слабкому освітленні вони здатні щось бачити, де ми бачимо суцільну темінь. Наприклад, уночі в кімнаті їм вистачить слабкого світіння вікна або LED-індикаторів, щоб орієнтуватися. Їх нічний зір у 6-8 разів чутливіший за наш. Але якщо взагалі немає ніякого світла – коту теж темно. На щастя, в природі абсолютна пітьма майже не зустрічається, завжди є зірки чи місяць. Тому нічний світ кота не чорний – для нього це контрасти сірих тонів, розмиті обриси, але цілком реальний "картинний" світ.
Яку траву їдять коти?
Багато котів із задоволенням жують траву. Вважається, що поїдання трави допомагає котам очищувати шлунок від шерсті (викликає блювання і вихід шерстяних грудок), а також може додавати деякі мікроелементи до раціону.
Найбільш популярна і корисна "котяча трава" – це молоді злаки, зокрема проростки вівса, пшениці, ячменю. Саме ці види зазвичай продаються як "трава для котів" у вигляді насіння для пророщування. Коти люблять м'які соковиті паростки злаків – вони солодкуваті на смак і містять фолієву кислоту, вітаміни, клітковину. Овес особливо багатий мікроелементами і вважається дуже корисним для котячого травлення.
Безпечні та рекомендовані "трави для котів":
Паростки вівса (зеленого) – топ-варіант, який найчастіше радять ветеринари.
Паростки пшениці – також популярні і корисні.
Ячмінь і жито – теж підходять, в них багато клітковини і вітамінів.
Спеціальні суміші для котів – зоомагазини пропонують набори, що зазвичай містять суміш зерен вівса, пшениці, ячменю. Їх легко проростити вдома і дати котові гризти.
Деякі овочеві зелені: коти інколи жують паростки люцерни, листя кропиви, молодий шпинат або зелень моркви, буряка – якщо має доступ. Це не класична "трава", але коти можуть споживати трішки для додаткових поживних речовин. Головне – щоб це було безпечне, не хімікатами оброблене.
Чому коти взагалі їдять траву?
Є кілька гіпотез:
Для випорожнення шерсті: ковтаючи шерсть при вмиванні, кіт потім стимулює блювання травою – жорсткі стеблинки подразнюють шлунок, кіт вириває комок шерсті. Це корисно, аби шерсть не забила кишківник.
Для покращення травлення: трава містить клітковину, яка може діяти як проносне, допомагаючи очищенню кишечника. Також у траві, особливо молодій, є фолієва кислота (вітамін B9), необхідна для синтезу гемоглобіну – котам інстинктивно може хотітися цей елемент (кошенятам особливо).
Теорія паразитів: За однією науковою гіпотезою, це допомагає диким хижакам позбуватися кишкових паразитів – груба рослинна маса "виштовхує" гельмінтів або стимулює імунітет. У сучасних домашніх котів це менш актуально (ми даємо глистогінні препарати), але поведінка могла зберегтися від предків.
Бо смачно/цікаво: Деколи коти просто люблять трохи зелені "для різноманіття". Спостереження показують, що багато котів їдять траву, навіть коли здорові і не збираються блювати. Їм, можливо, подобається смак або текстура. Молоденька трава містить цукри, які можуть бути привабливими.
Чи відчувають коти вагітність у жінок?
Багато власниць помічають зміни в поведінці кота під час своєї вагітності – кіт ніби "щось знає". Наукових доказів того, що коти усвідомлюють вагітність, нема, але безперечно коти відчувають зміни у своїй господині.
Що може сприймати кіт, коли жінка вагітна:
Зміна запаху і гормонального фону: Під час вагітності в організмі жінки різко змінюється рівень гормонів (естроген, прогестерон, ХГЛ тощо). Коти мають тонкий нюх і здатні вловити навіть слабкі зміни запаху тіла та виділень людини. Хоча ми цього не відчуваємо, для кота вагітна жінка пахне по-іншому. Фахівці зазначають, що кішки можуть детектувати ці гормональні аромати – вони не "розуміють", що це вагітність, але знають, що у господарки змінився "сімейний запах". Часто коти починають більше тертися об вагітну хазяйку, щоб оновити "спільний запах" і заспокоїти себе.
Підвищена температура тіла жінки: У вагітних трохи підвищується базальна температура і посилюється кровообіг, через що вони можуть бути теплішими на дотик. Коти обожнюють тепло, тож можуть ще більше горнутися до вагітної, тому що від неї йде приємне тепло. Кіт може часто лягати на живіт або коліна вагітної – не тільки тому, що "відчуває маля", а й тому що там тепліше, ніж зазвичай.
Рухи й звуки від плоду: На пізніх стадіях (після ~20 тижнів) коти, ймовірно, можуть чути серцебиття плоду або його рухи. Слух у котів дуже гострий – вони здатні почути писк мишеняти у норі, тож серцебиття малюка (особливо ближче до кінця вагітності) може бути їм вловимим. Є чимало випадків, коли кіт починає класти лапу чи голову на живіт вагітної, коли дитина штовхається. Можливо, він чує звук чи відчуває легкі поштовхи. Звісно, кіт не розуміє природи цих звуків, але помічає їхню наявність.
Деякі кажуть, що коти реагують на ультразвуки, які видає плід – але це не підтверджено, радше міф. Проте на пізніх строках навіть чоловік може почути серце дитини через живіт, приклавши вухо, тож коту це теж доступно. Наскільки рано – питання відкрите, наукою не досліджене.
Зміни в поведінці та рутині жінки: Кіт – тонкий спостерігач. Вагітна господиня може поводитися інакше: більше спати (через гормон прогестерон – від чого кіт дивується, чому мама постійно дрімає), частіше бути вдома і менше рухатися або, навпаки, метушитися з підготовкою. Може змінитися розклад дня, емоційний фон. Коти дуже чутливі до змін у розпорядку і настрої хазяїв. Вони можуть або шукати більше контакту ("Що з тобою, ти сумна? Я буду поруч"), або стресувати і проявляти погану поведінку – наприклад, дехто починає мітити чи дряпати меблі, відчуваючи, що "щось назріває".
Коти, найімовірніше, відчувають фізичні зміни, пов'язані з вагітністю жінки – зміну запаху, температури, режиму дня. Вони реагують на них: хтось стає більш ніжним і "нянькою", інший, навпаки, може образитися через менше уваги та поводитися негативно.
Але коти не усвідомлюють поняття "вагітність" – тобто кіт не думає: "в моєї господині буде дитинча". Він просто знає: "господарка змінилася, пахне по-іншому, веде себе по-іншому".