Історії ветеранів, які після служби успішно змінили професію
Бойові дії змінюють людей і немає значення, що і де ти робив. Навіть короткострокове перебування в епіцентрі збройного конфлікту змінить будь-кого, а ось в яку сторону залежить від кожного особисто. Використання такого, для більшості нового, досвіду може допомогти розвиватись, створити бізнес чи різко змінити сферу зайнятості, а комусь потрібна допомога у поверненні до цивільного життя.
Про особливості інтеграції військового досвіду до цивільної кар’єри була написано багато матеріалів, але на те вони й особливості, щоб кожна нова історія відкривала інші успішні кейси.
Історії ветеранів Вікторії Ткач та Івана Гаврилка показують, як після повернення з АТО/ООС можна себе реалізувати та продовжити захищати цілісність України та українців, але вже в новому статусі. Обоє героїв кардинально змінили свою сферу діяльності, а на проміжному етапі були бойові дії та пошук себе в суспільстві у новій ролі.
Вікторія ТКАЧ: від вболівальниці до бізнесвумен
В АТО/ООС Вікторія Ткач була волонтеркою-парамедиком. Перша офіційна ротація — в Авдіївку у 2015 році. Також в її службі були Троїцьке, Попасна, Світлодарська Дуга та Мар’їнка. Вона продовжує їздити на фронт і зараз, але вже змінила напрямок роботи, хоча він і далі стосується медицини.
Говорити, що в житті Вікторії був період до АТО/ООС та після, а окремо бойові дії, буде неправильно. Усе поступово з одного перетікало в інше, один етап життя готував до наступного. Хоча, це скоріше її особлива риса характеру — вміти завжди взяти максимум у кожній ситуації для подальшого розвитку.
"Людина завжди змінюється, незалежно чи це бойові дії, або інші фактори, які допомагають сформувати сьогоднішню тебе. Якби я обирала між АТО/ООС, автостопом і горами, я б не могла вибрати щось одне, що мене змінило чи найбільше вплинуло. Воно все формувало та формує мене. Я не можу точно сказати, що от саме перебування в АТО/ООС в мені змінило", — наголошує Вікторія.
Не зупиняється на одному
Зараз Вікторія Ткач має кілька напрямків діяльності. Основний — це приватна охорона. "Я не настільки відважна, щоб про неї розповідати зараз", — наголошує ветеранка. Також вона навчає домедичної допомоги, має сімейний бізнес зі здорового харчування та захоплюється туризмом.
Озираючись в минуле, Вікторія відзначає, що життя готувало до бойових дій ще з часів університету. Під час навчання в Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького вона їздила автостопом та активно вболівала за ФК "Дніпро" Черкаси. Такі виїзди та перфоманси допомогли отримати досвід швидкої адаптації до критичних та стресових ситуацій. Цей досвід став дуже корисним під час перебування на сході.
"Насправді я була дуже закомплексованою дитиною. І саме футбольне середовище, хлопці, які активно займалися спортом, впевнено себе почували, хотіли розвиватись, були соціально активними, допомогли мені змінити себе із закомплексованої дівчинки до активної особистості", — зауважує Вікторія.
Вікторія розповідає, що їй постійно "щастило" на різні стресові ситуації: "Хтось падає з якогось поверху, когось починає калатати, судомні напади й тому подібне". Усе це було ще до АТО/ООС. І є ситуації, якими вона не пишається. Зараз вона усвідомлює, що деякі її дії стосовно постраждалих без знання протоколів та алгоритмів надання медичної допомоги могли більше нашкодити, аніж допомогти. Але все приходить з навчанням та досвідом.
З початком Революції Гідності Вікторія почала цікавитись медициною, навчатись, поглиблювати свої знання, створили сотню на Майдані. Тепер, маючи достатньо знань та чимало досвіду, може читати курси з "домедички". Беручи до уваги, що перша освіта це — викладачка хімії, то Вікторія приділяє багато уваги методиці викладання: "Це для мене дуже важливо, намагаюся дотримуватися різних методів викладання, тому що це своєрідним мистецтва, розуміти різницю між лектором і викладачем, між тренером і інструктором. Це все — абсолютно різні речі".
Навчання з домедичної допомоги вона проводить для різних груп. Це можуть бути військові, спецпризначенці, поліція, альпіністи, туристи, скелелази та просто активні люди чи ті, що хочуть знати, як надавати першу домедичну допомогу, як застосувати вміння в реальних умовах.
"У кожної групи свої потреби. До кожного запиту готую свою специфіку надання до медичної допомоги. Внаслідок цієї варіативності є великий попит на такі навчання", — розповідає Вікторія.
Бойові дії та туризм
Перебування в АТО/ООС Вікторія називає своєрідною "роботою". Уже не було страху, плачу і стресу. Жах, страх, біль, травми та емоції були на Майдані, він підготував до бойових дій. В АТО/ООС більше переважала цікавість, бо розуміла, що бойові дії далекі від романтики і не все відбувається так, як уявляється. Не все виходить так легко, як в цивільному житті. Хоча якісь паралелі усе ж постійно проводила, перебуваючи ці роки то тут, то там.
"У мене були доволі травматичні стосунки — теж на відстані, теж війнонька, теж там десь поза сектором і тому подібне. Мій колишній хлопець займався туризмом з дитинства і каже, а пішли в похід. І цей перший похід був у 2016 році. Вийшли на Говерлу, мінус двадцять п'ять градусів вночі. Думаю, що ж це таке? Я більше нікуди не піду. Я не хочу цей наплічник, цей піт, всі ці сльози. Так красиво, але воно не варте того. Хоча після цього походу я закохалась в гори. Довгий час згадувала, переосмислювала ті емоції, які отримала в горах, і мені це дуже було подібне до війноньки, коли ти думаєш: дідько, що я тут роблю, що це таке, що робити, знову цей піт, який виступає в тебе на обличчі?! І ти розумієш, що якщо ти зараз здався в думках, то все одно не можна зупинятися, і ти робиш над силу, щоб залишитися живим і здоровим, і так досягаєш своєї цілі. Гори прийшли між ротаціями. Але потім стали дуже потужною реабілітацією і соціалізацією", — пригадує жінка.
Через язик іде думка
Ще до Майдану Вікторія їла дуже багато м’яса. Коли лікар рекомендував обмежити його споживання, то Вікторія як максималістка повністю від нього відмовилась, навіть коли замінити м’ясо в раціоні було надзвичайно складно на службі в в АТО/ООС: "Через це почались проблеми зі шлунком. Мама вирішила допомогти дочці й присилала різні сушені "ніштяки". Тоді я не думала, що можу на них заробляти". "Сушеники" допомогли з харчуванням, полегшували побут: були значно легші в спорядженні та прості у використанні.
Пізніше мамина сушка знадобилася і для походів в гори, які стали реабілітацією для Вікторії. Після повернення з АТО/ООС Вікторія весь вільний час витрачала на свою соціалізацію та гірські мандри. Якось товариші, теж ветерани, Олександр Чуб та Дмитро Вербич, запропонували з ними піти в школу бізнесу. Вони переконали дівчину подати документи на навчання, а бажання бути поруч з людьми, які розуміють, спонукало прийняти рішення та написати мотиваційний лист.
"Коли прийшов час писати мотиваційний лист, думала подавати ідею пов’язану з туризмом, але, коли сиділа і намагалась щось написати, то їла з чаєм мамину полуничку, сушену та фасовану. Скільки уже паперу було зіпсовано, бо хотіла спершу від руки описати. І коли у мене вже був реально відчай, я зі столу сповзла на підлогу, де відключилась повністю від цього мотиваційного листа, поклала полуничку собі до рота, і цей смак почав наповнювати. Через язик іде думка, вулиця, полуниця, мені просто вдарила в голову ідея із сушениками", — розповідає ветеранка.
До цього дня вона тільки чула, що хтось виробляє фріпси, але ніколи не бачила, як і хто це робить, не досліджувала ринок. За допомогою навчання та найкращих друзів змогла зрозуміти, як і що робити, та запустила сімейний бізнес SLICE&DRY’S.
Професіоналізм та результат
"Для мене АТО/ООС — це було щось особливе, але дуже добре спрацювали захисні механізми. Щоб не отримати психологічну травму ставилась до будь-кого з постраждалих не як до хорошого знайомого, братика чи посестри, а як до пацієнта".
Вікторія просто добре робила свою роботу, вимикала будь-яку емоційність та розуміла, що і для чого тут і зараз робить та наскільки це важливо. Ці дуже потрібні також і для бізнесу навички вона здобула саме у бойових діях. Хоча визнає, що у звичайному житті це трошки заважає, бо вона може дистанціюватись частіше, ніж це потрібно.
Вікторія вважає, що шлях до успіху — це правильно розставлені акценти в роботі, дружбі та сім’ї. Якщо все це поєднати, то результату не буде.
"У нас є розмови з матусею, коли спілкуємось, як доця і мама. А є розмови, коли спілкуємось як підлеглий та бос, керівник бізнесу. Проте, це все одно мама, з якою до біса важко працювати, але вона старається і я стараюсь. Ми зробили собі такий умовний "тумблер": "Любов Олександрівна, у нас зараз буде робоча розмова". Якщо треба посюсюкатись, то вимикаємо цей тумблер", — пояснює Вікторія.
Орієнтація на результат, який треба отримати швидко і якісно з мінімальними втратами: в АТО/ООС — це було життя людини, у цивільному житті — успішний сімейний бізнес. Вікторія наголошує, що завжди є фактори, які формують людину, просто треба правильно їх використати для досягнення результату.
Незважаючи на велику кількість проєктів та постійну втому, Вікторія не збирається нічого кидати і готова й далі викладатись на повну заради результату: "Добряче втомлююсь через велику кількість проєктів. Не можу довести до позитивної точки щось одне із цього. Усе рухається паралельно. Щоб одне довести, треба все інше відкласти. А так потрошки все робиться".
Іван ГАВРИЛКО: від держслужби до кібербезпеки
В АТО/ООС Іван Гаврилко потрапив у жовтні 2014 року та прослужив там 10 місяців. Готувався бути навідником БМП, але служив на посаді старшого стрільця. Позивний "Геолог" став відображенням його роботи у мирному житті. Якийсь час виконував функції командира відділення ротного опорного пункту, розписував нічні стійки, відповідав за несення служби. Заступав на добу "в секрети". Крім несення бойової служби, допомагав оформляти хлопцям з батальйону посвідчення учасників бойових дій.
Ми не відчуваємо і не знаємо цього, але, можливо, саме завдяки аналітику-новачку Івану наші дані сьогодні не потрапили до зловмисників, а наш роботодавець не втратив доходу. Теперішня робота ветерана для багатьох незрозуміла, а іноді таємнича і комусь може здатись непотрібною. Але саме його здатність побачити аномалії в даних, допомагає людям та компаніям зберігати свої гроші, а також приватність.
Утім, ще сім місяців тому все було інакше. Іван Гаврилко продовжував вірити в зміни, надіятись на реформу держслужби та займався своєю улюбленою роботою з елементами подорожньої романтики.
До та після повернення Іван працював у Державній службі геології та надр України. Відповідав за перевірку підприємств у шести областях Західної України, займався аудитом корисних копалин та кожного тижня вирушав у міні подорож.
"Зазвичай, раз на місяць отримував перелік підприємств для перевірки. Сідав на автобус чи в поїзд та їхав з перевірками. Мені це подобалось, бо це мій фах, постійний рух та спілкування. Купа нестандартних ситуацій, які треба було вирішувати. Проте, доводилось постійно "креативити" з сімейним бюджетом, бо зарплата держслужбовця дуже смішна. Ставка — 5000 грн, а на руки мав 8-9 тис. з преміями та надбавками. Постійні відрядження, на які треба витрачати гроші сім’ї, бо повертали потім. Бували ситуації, коли пояснював дружині, що не можу оплатити сніданки дітей в школі, бо їду у відрядження. Це для мене було складно", — розповідає Іван.
Іван не брав хабарів. Економив на усьому. У відрядження возив пальник і казанок, бо добових давали тільки 60 гривень і в них потрібно було "вкластись". Найбільший хабар який пропонували — 15 000 доларів за відмову писати один пункт припису, але для Івана було куди важливіше добре робити свою роботу.
Зараз він заробляє більше, хоч ще тільки вчиться і каже, що користь для компанії від нього ще дуже умовна, бо тільки забирає не значну роботу у більше кваліфікованих аналітиків.
В АТО/ООС як пластовий табір
З початком бойових дій Івана як активного учасника Майдану товариші кликали в батальйон "Чернігів", батальйон "Шторм" (Одеса) та "Айдар". Але через те, що Іван не мав досвіду військової служби, командир останнього відмовився його взяти, а з двома першими до конкретики не дійшло. Проте, потім все сталось саме собою. Повістка, навчальний центр і навіть можливість вибрати військову спеціальність. Міг бути механіком водієм, вогнеметником, сапером чи оператором навідником.
"Сапером — треба бути спокійним як удав, а я не такий. Механік — водій з мене ніякий. Ще їхати можу, а крутити гайки й болти — ні. Вогнеметником — уява малювала чисте поле і хлопців з ранцями, що поливають всіх вогнем. Знаю, що це не так, але думки тоді були саме такі. Оператор навідник БМП — мені дуже навіть зайшло. Такий собі гранатомет на гусеницях. Спершу вчили геть погано. 20-річний курсант кричить і не пояснює нічого. Але з часом все виправилось. Проте, за спеціальністю так і не служив", — пригадує Іван.
Перебування в АТО/ООС сприймав як довготривалий пластовий табір. У побуті розважався як міг: робив меблі, влаштовував нові помешкання під час зміни дислокації, куховарив.
"Могли вбити, але це був маленький нюанс. Ми жили не гірше, ніж люди по селах".
Після звільнення із збройних сил Іван вирішив повернутись до улюбленої роботи. Але пішов з держслужби через непорозуміння з керівництвом і відсутність перспектив кар'єрного росту: "Гроші не були основною мотивацією залишитись на держслужбі. Була можливість додатково заробляти, без хабарів. Пропонував нові підходи до роботи, різні системи. Я сподівався на зміни, але не дочекався їх".
"А подивимось, що з нього буде"
Іван називає себе експериментом компанії. Ще на державній службі він поза роботою почав виконувати завдання та вчитись. Робив тижневі завдання з аналітики по кілька годин на день. А з червня 2021 року вже перейшов в компанію на посаду аналітика: "Дивився, притирився, слухав і в якийсь момент мені сказали: кидай свою державну службу, бо ти не стягнеш і взяли на роботу. В компанії працює близько 100 людей, але всі як одна велика сім’я. Крім мене є ще кілька ветеранів. Мене взяли як експеримент, "а подивимось, що з нього буде".
"Мені хотілось жити"
"Досвід держслужби дуже допоміг в АТО/ООС — я розумів як працює система, тому мене командир роти відправляв, наприклад, щось роздобути для підрозділу. Але бойові дії змінили та загострили відчуття. З одного боку з’явилась агресія, загострене почуття справедливості після АТО/ООС та бажання знайти істину, тому, мабуть, й залишався на держслужбі. З іншого боку, це загострене почуття зараз тільки допомагає. Робота аналітика дуже схожа на роботу умовного слідчого. Ти маєш інцидент, потрібно зрозуміти що точно відбулось і хто в цьому винен. І не для галочки закрити, а докопатись до істини. Якщо не розв'язувати проблему, то вона буде з’являтись знову і знову", — каже ветеран.
Бажання вчитись і готовність до нових знань сповна проявилось під час бойових дій, а потім стало корисним і при зміні професії у 38 років: "Мені хотілось жити і я не пропускав жодного заняття, навіть найбезглуздішого, бо розумів, що все може знадобитися".
Іван не пропускав можливості навчитись чомусь новому. Скористався перевагами ветерана і взяв участь в навчанні на курсах програмного забезпечення та вивчення англійської мови, що дуже допомогло у зміні місця роботи. Виграв грант від ГО "Центр зайнятості Вільних людей" та пішов на навчання за обраною спеціальністю.
Але ключовими навичками після повернення стали: уважність, відповідальність та розуміння наслідків: "Там ти розумієш, пропустив — убили. Тут, якщо ти не побачив — клієнту завдано шкоди, твій роботодавець не задоволений, падають прибутки й твій заробіток. А бонуси можуть бути більші, ніж заробітна плата". Також військові часто діють інтуїтивно, відпрацьовують всі дії до автоматизму. Цю навичку Іван використовує і зараз.
"Я приймаю правильні рішення і даю точні відповіді, але ще недостатньо якісно описую. Як у школі — відповідь правильна, а розв’язок не дуже", — розповідає ветеран.
Бажання вчитись допомагає більше заробляти в самій компаній: "Тут постійно вчишся та дізнаєшся щось нове, розвиваєшся і це конвертується в заробіток".
Чим займається Іван пояснює довго з багатьма незрозумілими термінами, але одразу додає, що ще сам може не точно описати, бо продовжує вчитись: "Підприємство має свою внутрішню мережу, хости, машини. Їх треба берегти. Є дані які показують, що відбувається в мережі, хто які процеси запускає, як рухаються пакети з даними. Є зрозумілі активності, а з’являються аномалії, які треба розслідувати. Приходиш на роботу і в прямому ефірі слідкуєш, що відбувається. Моє завдання відрізняти "велику бульбу від малої", тобто, що безпечно, а що ні. За сім місяців роботи вже вдалось побачити кілька вразливостей. Намагаюсь скрупульозно вивчати все. Для прикладу вчора побачив вразливість системи, яку виявили тільки цього року і треба вчасно її зауважити".
***
Дуже важливо, що родина та друзі завжди були поруч та підтримували наших героїв на кожному етапі незалежно від емоцій. Вони допомагали й допомагають справлятися з проблемами та підтримують і навіть мотивують у потрібний час.
Іван ТкачЦей матеріал розроблений завдяки Програмі реінтеграції ветеранів, яка реалізується IREX за підтримки Державного департаменту США. Вміст не обов’язково відображає погляди IREX та Державного департаменту США.