10 видатних українських режисерів та їхні найкращі фільми

Сьогодні на LVIV.MEDIA ми розглянемо творчість десяти найвидатніших вітчизняних режисерів, чиї роботи сформували обличчя нашого кіно та продовжують впливати на його розвиток.

Олександр Довженко: поетичний геній українського кіно

Олександр Довженко — режисер, письменник і художник, чиє ім'я стало синонімом українського поетичного кіно. Народжений на Чернігівщині в селянській родині, він пройшов непростий шлях від вчителя до всесвітньо визнаного митця. Довженко створив унікальний кіностиль, де поєднувалися фольклорні мотиви, філософська глибина та вишукана візуальна естетика. Його "земельна трилогія" — "Звенигора", "Арсенал" і "Земля" — заклала основи українського кіномистецтва та вплинула на розвиток світової кінематографії. ЮНЕСКО включила "Землю" до десятки найкращих фільмів усіх часів, а режисер Сергій Ейзенштейн назвав Довженка "поетом кіно". Попри складні часи сталінізму та ідеологічні обмеження, митець зберіг свою національну ідентичність та створив неповторну художню мову, яка продовжує надихати нові покоління кінематографістів.

Найвизначніші фільми:

• "Земля" (1930) – шедевр німого кіно, визнаний одним із найкращих фільмів усіх часів за версією багатьох міжнародних рейтингів
• "Звенигора" (1927) – перший фільм його "української трилогії", що поєднав фольклор і модерністську естетику
• "Арсенал" (1929) – драматична історія про повстання робітників заводу "Арсенал" під час української революції

Сергій Параджанов: бунтівник і візіонер

Сергій Параджанов — унікальна постать в історії українського та світового кіно, чия творчість вражає сміливістю та візуальною досконалістю. Вірменин за походженням, він став одним із найяскравіших представників українського поетичного кіно, поєднуючи у своїх роботах карпатський фольклор, міфологічні мотиви та авангардні художні прийоми. Фільм "Тіні забутих предків" став справжньою революцією в кіномистецтві та викликом радянській системі, за що режисер поплатився роками ув'язнення та забороною знімати. Параджанов створював не просто фільми, а візуальні поеми, в яких кожен кадр нагадував живописне полотно, наповнене символами та метафорами. Його непокірний характер, відмова від соцреалізму та експериментальна кіномова зробили його культовою фігурою для незалежного кінематографа. Після звільнення з тюрми він створив ще кілька шедеврів, що продовжують вражати глядачів своєю самобутністю та художньою силою.

Найвизначніші фільми:

• "Тіні забутих предків" (1964) – шедевр, що приніс міжнародне визнання та став маніфестом українського поетичного кіно
• "Колір гранату" (1969) – унікальна за візуальною мовою біографічна картина про вірменського поета
• "Легенда про Сурамську фортецю" (1984) – містична грузинська легенда, втілена в незвичайній кіноформі

Юрій Іллєнко: майстер символів і метафор

Юрій Іллєнко розпочав свій творчий шлях як оператор знаменитих "Тіней забутих предків", а згодом став одним із найвпливовіших українських режисерів. Його операторський досвід відчувається в кожному кадрі його режисерських робіт — вони наповнені вишуканою композицією, складною грою світла й тіні та символічними візуальними рішеннями. Іллєнко був справжнім майстром метафор, який створював на екрані багатошарові філософські притчі, що говорили про українську ідентичність мовою поетичних образів. Разом із Параджановим та Леонідом Осикою він став лідером української поетичної школи кіно, яка кинула виклик радянським догмам. Фільми Іллєнка часто зазнавали цензури та заборон через їхній національний зміст та експериментальну форму. Після здобуття Україною незалежності режисер звернувся до історичних тем, створивши масштабну епопею про гетьмана Мазепу, що стала його режисерським заповітом.

Найвизначніші фільми:

• "Білий птах з чорною ознакою" (1970) – драматична історія про долю родини у часи політичних змін
• "Криниця для спраглих" (1965) – філософська притча про селянина та його сім'ю
• "Молитва за гетьмана Мазепу" (2001) – масштабна історична драма про видатного українського гетьмана

Кіра Муратова: незалежний голос в українському кіно

Кіра Муратова створила в Одесі свій неповторний кіносвіт, що різко виділявся на тлі радянського кінематографа. Народилася вона у молдавському місті Сороки у 1934 році, а професійний шлях розпочала у 1960-х на Одеській кіностудії. Її фільми вирізняються особливою увагою до людської природи, ексцентричністю персонажів та відсутністю будь-яких компромісів щодо художнього бачення. Муратова сміливо досліджувала темні сторони людської особистості, абсурдність буденного життя та крихкість міжлюдських стосунків. Її стрічки "Короткі зустрічі" та "Довгі проводи" були заборонені радянською цензурою на довгі роки, а сама режисерка потрапила до "чорного списку". Після періоду вимушеного мовчання вона повернулася з фільмом "Астенічний синдром", який став символом розпаду радянської системи та здобув міжнародне визнання на Берлінському кінофестивалі. Муратова створила власний кінематографічний стиль з упізнаваними діалогами, повторами, гіперболізованою грою акторів та неординарними композиційними рішеннями. "У мене абсолютно відсутнє почуття кінематографічної традиції", — говорила режисерка, яка до кінця своїх днів (померла у 2018 році) не боялася експериментувати та шокувати глядача. Її творчість стала мостом між радянським та пострадянським кіно, вплинувши на нове покоління українських та європейських режисерів.

Найвизначніші фільми:

• "Короткі зустрічі" (1967) – психологічна драма про двох жінок, закоханих в одного чоловіка
• "Довгі проводи" (1971) – тонка історія взаємин матері та сина
• "Астенічний синдром" (1989) – сміливий фільм-діагноз радянському суспільству часів розпаду

Роман Балаян: майстер психологічного портрета

Роман Балаян — вірменин за походженням, який став видатним українським режисером, створивши класичні фільми на київській кіностудії імені Довженка. Його кінострічки відзначаються глибоким психологізмом, майстерним розкриттям внутрішнього світу героїв та філігранною роботою з акторами. Балаян уникав гучних політичних заяв, зосереджуючись на людських історіях, але його фільми стали важливими документами епохи, що відображали духовні пошуки та розчарування радянської інтелігенції. Режисер працював із найкращими акторами свого часу, розкриваючи нові грані їхнього таланту. Його фільм "Польоти уві сні та наяву" став культовим для цілого покоління, точно передавши настрої радянського суспільства початку 1980-х років. Балаян створив особливий кінематографічний стиль, де поєднуються західноєвропейські художні впливи та традиції вірменської й української культур. Його роботи вирізняються чуттєвістю, візуальною виразністю та глибоким розумінням людської природи.

Найвизначніші фільми:

• "Польоти уві сні та наяву" (1982) – психологічна драма про кризу середнього віку, що стала класикою
• "Береги" (1977) – тонка екранізація повісті Чабуа Аміреджибі
• "Охоронець" (1991) – драматична історія у стилі нуар з Олександром Кайдановським у головній ролі

Мстислав Чернов: документаліст на передовій

Мстислав Чернов увійшов в історію українського та світового кіно як режисер, який зафіксував на плівку жахливі події російської блокади Маріуполя, ризикуючи власним життям. Він не просто документаліст, а військовий журналіст із великим досвідом роботи у гарячих точках — від Іраку та Сирії до Нагірного Карабаху. Чернов створив унікальний кінодокумент, який став доказом воєнних злочинів Росії та водночас потужним мистецьким висловлюванням, що приголомшує своєю правдивістю та емоційною силою. Його фільм "20 днів у Маріуполі" — це не лише воєнна хроніка, а й глибока рефлексія про людяність в умовах апокаліптичного насильства, про роль документаліста як свідка історії. Стрічка здобула "Оскар" у номінації "Найкращий документальний фільм", ставши першою українською роботою, відзначеною цією престижною премією. Чернов продовжує свою діяльність як журналіст та режисер, фіксуючи сучасну історію України в її найдраматичніші моменти. Його роботи — це поєднання журналістської точності, документальної чесності та глибокого гуманізму.

Найвизначніші фільми:

• "20 днів у Маріуполі" (2023) – документальний фільм про облогу Маріуполя, що отримав Оскар
• "Переховуючись в Бучі" (2022) – короткометражний документальний фільм про злочини російських військових
• "Фортеця Маріуполь" (2022) – документальний проєкт про оборону Маріуполя

Наріман Алієв: голос кримськотатарського народу

Наріман Алієв представляє нове покоління українських кінематографістів, які творять у контексті глобального кіно, але залишаються глибоко пов'язаними з національними темами. Кримський татарин за походженням, він зробив історію свого народу та трагедію окупації Криму центральними темами своєї творчості. Алієв закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Карпенка-Карого, де створив низку короткометражних фільмів, що принесли йому перше визнання. Його повнометражний дебют "Додому" став сенсацією на Каннському кінофестивалі, де він був представлений у програмі "Особливий погляд". Картина поєднує глибокий емоційний наратив із візуальною вишуканістю, розповідаючи історію батька, який їде до окупованого Криму, щоб поховати сина. Режисер майстерно поєднує універсальні теми родинних зв'язків, втрати та примирення з гострим політичним контекстом російської окупації. Фільми Алієва вирізняються особливою візуальною мовою, де природні пейзажі та деталі повсякденного життя стають важливими елементами оповіді.

Найвизначніші фільми:

• "Додому" (2019) – драма про батька, який їде до окупованого Криму, щоб поховати сина
• "Без тебе" (2016) – короткометражний фільм про дівчину, яка втратила брата на війні
• "Повернення" (2013) – короткометражка про повернення кримських татар на батьківщину

Ахтем Сеітаблаєв: режисер історичної пам'яті

Ахтем Сеітаблаєв поєднує в собі таланти актора, режисера та громадського діяча, використовуючи кіно як інструмент збереження історичної пам'яті. Народжений у Узбекистані в родині депортованих кримських татар, він повернувся на історичну батьківщину, де розпочав акторську кар'єру, а згодом став режисером. Сеітаблаєв створив перший повнометражний фільм про депортацію кримських татар "Хайтарма", який став важливою віхою у формуванні колективної пам'яті українського суспільства. Після окупації Криму режисер переїхав до Києва, де продовжив свою творчу діяльність, зосередившись на темах національної історії та сучасних викликів. Його фільм "Кіборги" розповідає про героїчну оборону Донецького аеропорту і став значущим культурним явищем, що допомогло українцям усвідомити та переосмислити трагічні події на сході країни. Сеітаблаєв не боїться звертатися до найскладніших та найболючіших тем, розглядаючи їх через призму людських історій. У своїх роботах він майстерно поєднує документальну точність із художньою виразністю, створюючи фільми, що емоційно резонують з глядачем.

Найвизначніші фільми:

• "Кіборги" (2017) – військова драма про захисників Донецького аеропорту
• "Хайтарма" (2013) – перший повнометражний фільм про депортацію кримських татар
• "Чемпіони з підворіття" (2011) – спортивна драма про команду бездомних футболістів

Ірина Цілик: мистецтво серед війни

Ірина Цілик — режисерка, письменниця та культурна діячка, яка здобула міжнародне визнання завдяки своєму унікальному погляду на життя під час війни. Її фільм "Земля блакитна, ніби апельсин" став сенсацією на кінофестивалі "Санденс", де вона отримала нагороду за найкращу режисуру в категорії міжнародних документальних фільмів. Цілик вражає своєю здатністю знаходити поезію в буденності та красу серед руїн, створюючи візуально вишукані та емоційно насичені картини. На відміну від багатьох режисерів-документалістів, вона уникає прямолінійного репортажного стилю, віддаючи перевагу тонким художнім рішенням та спостережливій камері. Режисерка має літературну освіту та є авторкою кількох книжок, що відчувається в наративній структурі її фільмів та увазі до мовних нюансів. Її твори — це глибоке дослідження того, як люди зберігають свою людяність, творчість та здатність любити навіть у найтяжчих обставинах. Цілик також працює з дітьми та підлітками, залучаючи їх до кінотворчості та допомагаючи осмислити травматичний досвід через мистецтво.

Найвизначніші фільми:

• "Земля блакитна, ніби апельсин" (2020) – документальна стрічка про родину, що знімає кіно в прифронтовій зоні
• "Я і Фелікс" (2014) – короткометражний фільм про стосунки підлітка та його вітчима
• "Тато – мамин брат" (2018) – документальна історія про взаємини дядька та племінниці

Наталка Ворожбит: драматургія війни та життя

Наталка Ворожбит починала свій мистецький шлях як драматургиня, чиї п'єси ставилися на провідних театральних сценах України, Великої Британії та США. Її перехід у кінорежисуру став логічним продовженням пошуків нових форм висловлювання про сучасну українську дійсність. Ворожбит відома своїм особливим відчуттям діалогу та вмінням створювати автентичних персонажів, чиї голоси відображають складну соціально-політичну реальність. Її режисерський дебют "Погані дороги" — екранізація власної п'єси — це сміливе дослідження життя людей на Донбасі під час війни, що вражає своєю правдивістю та емоційною силою. Ворожбит не боїться входити в "сіру зону" моральних дилем, досліджуючи складні взаємини між людьми по різні боки конфлікту. Як сценаристка вона створила популярний серіал "Спіймати Кайдаша", в якому класичний твір української літератури сміливо переосмислено в контексті сучасності. Її роботи вирізняються поєднанням гострого соціального аналізу, психологічної глибини та тонкого гумору, що робить їх одночасно мистецькими висловлюваннями та важливими документами епохи.

Найвизначніші фільми:

• "Погані дороги" (2020) – дебютний повнометражний фільм, що складається з п'яти новел про життя на Донбасі під час війни
• "Спіймати Кайдаша" (2020) – телесеріал за мотивами повісті Івана Нечуя-Левицького
• "Її серце" (2017) – документальний фільм про першу жінку, яка загинула на Майдані

Українське кіно продовжує розвиватися та шукати нові шляхи для самовираження. Від поетичного кінематографа Довженка та Параджанова до гострих соціальних драм і документальних фільмів про сучасність – наші режисери творять багатогранну історію нашої країни на екрані. Їхні роботи не лише відображають українську культуру та ідентичність, але й мають важливе значення для світового кіномистецтва.