Люди, які напередодні Різдва спускають зорі на землю

Львівське Різдво особливе. Саме сюди з’їжджаються звідусіль, аби цілком відчути дух свята. Львів’яни особливо щемко ставляться до різдвяних традицій і плекають їх крізь століття. Однією з них є коляда. І дорослі, і діти, попри всілякі негаразди, щороку ходять від хати до хати, аби принести тепло і радість в кожен дім.

Здавна напередодні свят молодики збиралися разом, щоби виготовити якнайкращу звізду для коляди. Відтворення автентичних зірок, які супроводжували колядників, стало місією для сім’ї, що живе неподалік Львова. У невеличкій майстерні в своїй хаті 75-річний Михайло Швець протягом двох десятиліть повертає до життя звізди, про які залишились лише спогади чи старі фотографії. Знайти взірці зірок, з якими колись вертепували українці, чоловікові допомагає донька — Юлія Гризлюк.

Дослідниця різдвяної звізди розповіла у інтерв’ю LVIV.MEDIA звідки виникло захоплення звіздарством, про тонкощі ремесла і співпрацю з українськими музеями та, зокрема, брендом Baginskiy.

Звідки взялося захоплення звіздарством і з чого все почалося

Як давно цим ви займаєтесь?

Найперші зірки, які тато виготовляв, це були мацьківські зірки. В Мацьковичах, яке тепер на території Польщі, народилася моя бабця, яка розповідала, як ці зірки ходили в них по селі колядувати. І є одна-єдина фотографія з Мацьковичів, яка нам зображає таку велику зірку понад 2 метри.

Мене це дуже зацікавило і я попросила тата і він зробив цю зірку. Пару літ він так собі виготовляв, дарував зірки, до церкви робив, для колядницьких гуртів. А потім мені почали попадатися зірки з інших регіонів України.

Я зрозуміла, що не одне Надсяння зірками славиться, але і по всій Україні колядували, тому я почала давати татові ті зразки. Ми відмальовували і тато робив. Тепер маємо вже зірки з цілої України. 

Ваш тато тесля? Він професійно тим займався, чи це просто як гобі?

Його професія — це скульптор скляних іграшок. В часи Радянського Союзу працював на заводі, а коли вже це все почало розвалюватись, тато в 50 років залишився без роботи.

За деякий час я йому говорю: “Тато, давай зроби нам таку зірку”. Це була зірка для вертепу. Потім ми побачили Ходу звіздарів, і я сказала татові: “Давай зроби нам зірку на Ходу звіздарів”. Потім ми вже почали робити зірки, щоб ходити з Ходою звіздарів. Завжди старалися зробити якусь гарну, величаву, прикрасити її, щоб вона відрізнялася, щоб викликати якісь емоції в людей.

І з того все почалося. Йому сподобалося. Я бачила його емоції, як він тішиться з того, що люди схвально відносяться, що людям це подобається, що люди роблять компліменти. І він зрозумів, що він робить щось добре. Він не просто так собі займається, але ще й приносить львів'янам, Львову, радість різдвяну в тих зірках.

Робили ці зірки сусідським дітям. Хто просив, хто хотів — тато завжди знаходив якісь дошки, щось порізав коло хати, порядки поробив (сміється — ред.). Ми живемо в приватному будинку і все, що було деревом — все пішло в рух. 

Про майстерню та як створюються зорі

Ваша майстерня теж вдома, так? 

Була зайва кімнатка і мені не дуже хотілося, щоб тато десь там в якихсь стодолах, в якихсь коморах працював. А там — в теплі. Я кажу татові: “То вже облаштуй, бо вона і так пустує”.

Там мама молилася. Це був такий мамин куточок. Тепер це також така своєрідна дяка Богові і я дуже хочу, щоб з зіркою не загубився сенс святкування Різдва. Бо зірка — це не є головне в Різдві. Головним в Різдві є народження Бога, і тому так трошки мені якось сумнуватенько, знаєте, коли акцентують на прикрасах, оздобах.

Хоча я сама розповідаю про різдвяну зірку і себе заперечую. Але я хочу, щоб про різдвяну зірку не забулось, бо ті 70 років “савєтщини” дали нам зрозуміти, що воно взагалі могло бути знищене. Ця система не дозволяла ні колядувати, ні вертепувати, ні Пасху святити. Вони ненавиділи нашу культуру, мову і віру.

Уявіть, я на цілу Україну нашукала 200 різдвяних зірок, а вони були в кожному селі, кожен рік. І скільки люди мали фактів, фотографій — але це все замовчувалося, це все знищувалося, бо люди боялися. Але, дякувати Богу, ми це відновили. Але повторюсь, що це не головне. Все, чим людина себе нашарувала, тими традиціями — це робить нас красивим народом. У вишивці, в коляді, у Вертепі, в різдвяній звізді — це нас робить особливими. Але не забуваємо, що ми святкуємо.

Розкажіть, як відбувається типовий процес виготовлення зірки.

Я знаходжу якусь дуже красиву фотографію, її видруковую. Йду до тата і даю йому. Ми відмальовуємо ручкою, тато мені приблизно починає створювати якийсь каркас зірки.

Далі вже говоримо: чи воно добре, чи його треба переробити. Бо ми бачимо одне на фотографії і до кінця не знаємо, як її творив майстер. Але ми приблизну конфігурацію цієї зірки створюємо. І тепер такі гарні зірки нашукала невідомої місцевості, і не знаю, чи правильно ми їх робимо.

Попри це, сам зміст цієї зірки ми доносимо до людей. Бо зірка — це не тільки сито, обичайка і промені. Вона може бути різних геометричних форм. Направду така гарна була задумка людей — здивувати своїх односельчан. Я навіть кажу, здивувати Бога.

Чим прикрашають зазвичай зірки?

Колись тільки папером прикрашали. Люди жили не дуже багато, але знали, що мають на Різдво створити зірку. І брали кольоровий папір, або фарбували папір. Всередині ставили свічку, щоб було світло. Китиці робили з газети, бо газета це був найдешевший матеріал.

Тоді, коли кавалєрка робила такі конструкції дерев’яні зірок, то підлітки, такі 13 років, ходили їм помагати. Їм цікаво було, тим дітлахам, побути між кавалєрами. І вони до них приходили, і ті їм давали нарізати газету на такі китиці. І як зірка мала 26 ріжків, то знаєте скільки тієї газети натнути? То діти ті приходили помагати. Тепер же все на тих зірках, чого душа забажає, за фінансової спроможності.

Ви казали що відтворюєте зірки. А свої якісь вигадуєте?

Так. Тато в майстерні має близько 10 зірок, які він сам собі робив. Якусь таку придумав ідею і втілив її. А буває так, що він її знищить. І мені жаль, бо я вважаю, що вона дуже гарна. (сміється — ред.) І знаєте що він робить так, щоб я не бачила? Я приходжу в майстерню і кажу йому: “Вона гарна, дай мені!”. А він каже: “Я сьогодні ту зірку знищив, бо я знаю, що ти забереш. А вона мені дуже негарна”.

Колись так було, що митець написав твір, а потім спалив, бо він вважає, що він негарний. А мені кожна зірка його гарна.

Регіональні особливості і унікальні зірки

Чи є якісь особливості по регіонах, чи відрізняються звізди?

Це вже треба було питати в тих людей того часу. А ми цього не маємо. Навіть коли я їжджу по музеях і питаю, то вони в фондах не мають різдвяних зірок. Але знаю, що локально використовувалась саме така конфігурація зірки. Це є в Карпатах — маю декілька таких, що по селах використовували саме таку зірку. На Тернопільщині маю таке одне село, де використовували тільки таку зірку.

Тобто я собі думаю, що хтось робив дуже красиву форму зірки — і вже починали повторювати. Щось подібне як з вишивкою. Дівчина вишиє якийсь гарний взір, а потім вже воно ідентифікується як вишивка, наприклад, того чи іншого регіону. Ми знаємо вишивку навіть по селах. І тут таке щось подібне.

Але найпопулярніше — це є старе сито, яке вже вийшло з вжитку, яке вже таке продіравлене. Його давали дітям, хлопцям, парубкам, і вони вже творили свої такі зірки з промінчиками на старому ситі. Так, близько 80% людей так творили зірки.

Як майстер робить так, що зірка крутиться? Яким чином?

Дивіться, зараз ми не маємо вже старого сита. Тепер вже нові технології, ці шпони, вони такі нам не дуже пасують до нашої роботи. І татові треба якусь форму цього кола. То він зі старих баняків зробив собі такі системи, де на них накручує дубові планки. А перед тим, як дубову планку накрутити на цю форму, він її мусить замочити в кип'ятку, в гарячій воді. Дерево розмокає, і він його крутить в певний діаметр, який йому потрібний. І так твориться власна зірка.

Далі він майструє таку хрестовину. Це такий клопіткий процес. Щоб ту зірку створити, наприклад, мацьківську, там треба підготувати купу таких дрібних деталей, які ми, може, навіть не побачимо, але тато мусить це зробити, щоб вона була в такої красивої форми, і такі мала ріжки, під таким кутом. 

Цього літа ми кликали молодих хлопців, які вчилися майструвати зірки. І я сіла біля тата, бо ніколи так не заглиблювалася. І я сіла просто подивитися, як він їм розповідає. Там стільки нюансів, там стільки всяких, як ми тепер говоримо, лайфгаків.

Наші зірки мають виглядати саме так, як стара зірка. Бо таку новітню, то можна лазерами порізати, і воно простенько. А тут зовсім інший смисл несемо, зміст людям.

Які найбільш унікальні зірки вам доводилося робити? 

Знаєте, коли я знаходжу нову зірку — вона завжди унікальна. Я кажу, що тато її в майстерні відроджує до життя. Знаходжу стару світлину, тато робить і вона народжується, живе.

Звісно, що мацьківська — це є рідна, бо це є наше коріння, це є історія моєї сім'ї, і вона є особливою. Вона має таку сферичну форму, вона має такий животик, має промінчики, крутиться. Така вона дуже гарна.

Але багато є. Я не хочу образити якусь зірку, чи якусь місцевість. Бо ці всі діти, парубки, вони творили, бо вони знали, що вони на коляду мають зробити зірку. Красиву, гарну зірку. І, я думаю, як він творив, то він вирішив, що вона гарна, правда? І тому вони всі гарні, я нікотру не хочу обділити увагою. 

Де ви їх шукаєте оті старі світлини? В якихось архівах чи, можливо, в Інтернеті? 

Ну, багато, і в Інтернеті знаходжу. Багато фотографій зірок мені надсилають. Але це вже такі фотографії 70-х років — мені вони також цікаві, бо тоді було заборонено все. Вони колядували, коли не можна було колядувати.

Також по розповідях людей, буває, я десь знайду опис зірки. З листівок відтворюємо. Дуже багато діаспорних листівок авторства видатних художників того часу, які змушені були з України виїхати. Маємо десь з 10 таких конструкцій, власне, з листівок.

Все повторюється. Ми маємо ту війну, ми маємо переселених людей, ми маємо ту саму біду, знаєте, і воно все перегукується, і ми повинні це все тримати. Навіть оці традиції, культуру, я повторююся завжди, ми це повинні витримати, бо 70 років, того “совєтського чобота” витримали наші бабці, діди, і це передали, і ми маємо також це передати. 

Замовлення, співпраця з музеями і Baginskiy

Зараз ви виготовляєте зірки на замовлення?

Ну, звісно. Буває не тільки на замовлення. Власне зараз, під час війни, це дуже актуально. Люди починають згадувати своє коріння і питаються за зірки, наприклад: з Дніпра, з Полтави, з Волині. Тобто вони хочуть відтворити зірку з тих земель, де вони народилися. Наприклад, з Донецька, де земля окупована — люди хочуть мати зірку.

Ми не можемо ствердно сказати, що це саме донецька зірка, але просто на фотографії, яку зробили чи колядникам, пише “Донецьк”. Тобто є свідчення, що це на тих землях. То ми відтворюємо.

Тобто люди вам надсилають світлини з зірками і ви по цих фото їх відтворюєте?

Ну, це тепер так, знаєте. Люди надсилають свої зірки, діляться з нами, щоб ми відтворили. Колись це все вишуковувала я сама, ходила по музеях, в інтернет-ресурсах гортала, читала. Тобто, треба перевірити інформацію, чи вона правдива. Дуже тепер є велика небезпека штучного інтелекту, знаєте, коли це все дуже можна сплутати зі старою знимкою.

Скільки замовлень маєте зараз? 

Зараз ми з татом вирішили дарувати зірки музеям. Оці замовлення від сусідів, родичів — це дуже гарно. Але ми зрозуміли, що коли воно буде в фондах наших музеїв, і коли нас не стане, — все одно хтось їх підніме і згадає, як колядували ще на початку 20-го, в кінці 19-го століття. Бо маєм свідчення ще таких давніх-давніх зірок. І тому робилися зірки цього року для Національного музею декоративного мистецтва у Києві.

Також робили для Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Й. Кобринського в Коломиї, Музею писанки. Ми робили звізди, які повторюються на писанках. Вони нам надсилали взори, ми з ними комунікували і погоджували. І п’ять таких зірочок, які перегукуються з писанкою, вони будуть мати у своїх фондах.

Дуже багато робилось для мистецьких галерей, на виставки. Цього року Національний музей імені А. Шептицького взяв на експозицію нашу 21 зірку. Там буде цілий стенд з зірками України.

Тож розумієте, яка кількість. Тато творить без перестанку і ми хочемо, щоб більше бачили львів'яни. І не тільки львів'яни, а й тимчасово переселені люди. Ми повинні навіть тим людям донести, бо в них більше було знищено, в них була знищена церква, інша мова їм нав’язувалася. І ці люди не до кінця розуміють, як ми шануємо ті традиції, як ми любимо, як ми дотримуємося таких правил, як сідати до столу на вечерю. Мені це, наприклад, дуже подобається. Нас навчила бабця, вона надсянка, переселенка. І ці традиції я до сьогодні вчу своїх дітей, щоб продовжити і тримати ці традиції.

Розкажіть про співпрацю з Русланом Багінським.

Ця компанія вирішила розповідати про наших українських майстрів. Це прекрасно, бо наші такі деякі мистецькі майстерні, вони вже занепадають, бо майстри старші. Ми не маємо такого продовження, щоб ми знали, що хтось продовжить нашу справу. І це трошки сумно, але ми стараємося ті зірки зафіксувати, щоб хтось міг їх відтворити.

Тому була така гарна співпраця, де творилися зірки для реклами різдвяних колекцій, і одночасно ті зірки йдуть на благодійність. І це дуже велика справа, як на мене, коли зірки допомагають людям в такий непростий час.

Про місію передати процес творенням зірок наступним поколінням

До речі, як давно ви видаєте блог в Інстаграмі (maysternya_zvizd)?

Веду рік. Мене діти заставили вести. Бо я з тим фейсбуком, знаєте, мої діти кажуть: “Мама, та кинься того Фейсбука, та йди трохи молоді на Інстаграм, розкажи”. І бачите, яке чудо той Інстаграм зробив, як почали про нас говорити, як почали писати, запрошувати. Тобто це було раніше, але сплеск пішов під час повномасштабного вторгнення.

Мені важливо донести про звіздарство молоді, щоб вони це продовжили. 

Переймають наступні покоління це мистецтво створення зірок? 

Нам важливо показати, як твориться зірка. Як попередньо вам розповідала, влітку був майстерклас для хлопців. Хлопці собі це фіксували, знімали. Тобто вони побачили цей процес від А до Я.

Може сьогодні не на часі їм ту зірку створити. Але це як їздити на велосипеді — ти сідаєш і їдеш. І як в нього народяться діти, чи внуки, — він дай Бог згадає і це все вирине з пам’яті. Бо так нам розказували ті звіздарі, які були народжені в Мацьковичах. Вони коли були молодими парубками — їм було не до того. Вони працювали, діти, сім’я, робота. А вже як стали старшими, то в них виринуло з пам’яті зробити своїм внукам ті зірки. І вони почали їх майструвати. Тому це так підхопилося і відродилося. 

Є методички, є дві зірки, які зафіксовані в покроковому етапі. Цього року до нас має приїхати в гості музей Гончара з Києва, і вони будуть фіксувати як твориться мацьківська звізда. І це буде таким навчальним матеріалом для наступних поколінь.

Хода звіздарів: “Якась зірочка знайдеться”

Що готуєте до цьогорічної ходи звіздарів? 

Нічого не готуємо, бо нічого не маємо(сміється — ред.) Всіх забезпечили, і самі нічого не маємо. Але завжди якась зірочка знайдеться.

Вже зірки не таких великих розмірів, як колись були. Ми на початках робили зірки і два з лишком метра, такі гіганти. Тато вже старший, майстерня маленька. Тож зараз не маємо змоги робити таких великих зірок.

Колись ми творили зірки, щоб здивувати Львів. Тепер Львів нас здивує своїми зірками. Ми з татом йдемо на ходу і просто любуємося, як люди вже творять, які красиві зірки. І не те, щоб нас вже там не треба — ми радіємо, що свого часу зробили свою справу і є люди, які її продовжують.